Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 19, 2018

Туреччина й Азербайджан запускають альтернативний газогін до Європи

Автор:

|

Травень 24, 2018

|

Рубрика:

Туреччина й Азербайджан запускають альтернативний газогін до Європи

Свого часу Москва наробила чимало галасу навколо «Турецького потоку» — газогону протяжністю 1100 км і потужністю 60 млрд куб. м газу на рік, який має пройти дном Чорного моря від узбережжя Російської Федерації (РФ) до Туреччини. Після того, як Реджеп Таїп Ердоган, президент останньої, помирився з Путіним після збиття турками 2015-го російського літака в небі над Сирією, трубогін нарешті стали активно будувати.
Але в Кремлі забули стару приказку «Схід — справа делікатна». Нещодавно Анкара спільно з Баку наочно продемонстрували своєму «любому другу» з Москви всю підступність східних правителів. Реджеп Таїп Ердоган та Ільхам Алієв, президент Азербайджану, призначили урочистий запуск Трансанатолійського газогону (Trans-Anatolian Natural Gas Pipeline) на 12 червня, коли в РФ відзначатимуть День Росії. При цьому TANAP — прямий конкурент «Турецького потоку», яким так тішаться в Москві.

Із випередженням графіку
Про початок проекту TANAP було оголошено 2012 року, роботи з укладання труб почалися в березні 2015-го. Контрольний пакет акцій (51 %) належить азербайджанській державній компанії SOCAR, частками володіють також турецька Botas (30 %) та британська British Petroleum (12 %). Решта 7 % належать турецькій доньці SOCAR — SOCAR Turkey Enerji. Вартість проекту становить близько 8 млрд USD. Газогін будувався зі значним випередженням графіку — його готові запустити на рік раніше, ніж планувалося спочатку.
Первісна пропускна здатність газогону довжиною 1850 км складе 16 млрд куб. м палива на рік. Передбачається, що близько 6 млрд буде поставлятися безпосередньо для потреб Туреччини, решта — до країн Європейського Союзу (ЄС). У перспективі потужність рури буде доведена до 24 млрд куб. м газу на рік, а потім і до 31 млрд.

Енергетичний міст між Азією й Європою
«Введення TANAP в експлуатацію — запорука продовження активної енергетичної політики нашої держави», — наголосив Берат Албайрак, міністр енергетики та природних ресурсів Туреччини. Анкара справді послідовно вживає заходи щодо перетворення на основний міст поставок нафти та газу з країн Сходу на ринок ЄС. На церемонії закладки TANAP у березні 2015 року президент Туреччини заявив, що має намір перетворити свою країну на міжнародний центр розподілу енергоресурсів.
Хоча російські мас-медіа воліють не згадувати цей неприємний для РФ факт, але насправді «Газпром» отримав дозвіл на будівництво лише однієї з чотирьох ниток «Турецького потоку». Цього цілком достатньо для забезпечення потреб внутрішнього турецького ринку, натомість транзит блакитного палива до країн ЄС забезпечуватимуть уже власне турецькі газогони. Причому їхніми рурами піде газ не з РФ, а з Азербайджану, Ірану та Катару. Власне створення безпечного коридору для транзитного відтинку, що забезпечить перекачування катарського блакитного палива, називають однією з головних причин (нарівні з бажанням не допустити проголошення незалежного Курдистану) втручання Туреччини в громадянську війну в Сирії.
До речі, інтерес до проекту TANAP виявляв й Ізраїль. У липні 2017-го Юваль Штайніц, міністр національної інфраструктури, енергетики та водопостачання єврейської держави, повідомив, що до кінця року з Туреччиною буде підписана угода про будівництво ділянки трубогону, яка мала би з’єднати TANAP із ізраїльськими родовищами на шельфі Середземного моря. Але все зіпсувала геополітика, коли відносини Анкари та Тель-Авіву різко загострилися через перенесення посольства США до Єрусалима.

Задоволені і в ЄС, і в Азербайджані
Варто зазначити, що TANAP є складовою частиною іншого амбітного проекту — Південного газового коридору (ПГК). Він також передбачає розробку другої черги газового родовища Шах-Деніз у Каспійському морі, розширення вже існуючого трубогону «Баку-Тбілісі-Ерзурум» і спорудження Трансадріатичного газогону (Trans Adriatic Pipeline), який протягнеться через Грецію й Албанію, потім дном Адріатичного моря до Італії. В Анкарі впевнені, що експорт газу в Європу по ПГК розпочнеться вже 2020 року.
За словами Мароша Шефчовича, віце-президента Європейської комісії, ПГК має стратегічне значення для енергетичної безпеки ЄС. «ЄС імпортує 69 % природного газу і 89 % нафти. Зараз отримуємо основну частину енергетичних ресурсів із РФ, Норвегії й Алжиру. Однак ми, звісно ж, хочемо диверсифікувати джерела поставок газу, й віддаємо перевагу новим партнерам та новими маршрутами, — заявив п. Шефчович під час візиту до Баку, столиці Азербайджану, на початку року. — Для дотримання енергетичної безпеки кожен член або партнер ЄС повинен мати доступ щонайменше до трьох різних джерел газу».
Для Азербайджану проект TANAP також має стратегічне значення. Якщо раніше республіка концентрувалася на постачанні нафти на світовий ринок, то тепер за допомогою нового газогону буде створена необхідна інфраструктура для виходу на турецький і європейський ринки ще й азербайджанського газу. Оскільки руру контролює державна компанія SOCAR, якій, нагадаємо, належить 51 % акцій, Баку таким чином убезпечив себе від усіляких прикрих несподіванок. Нагадаємо, що вже незабаром у Туреччині пройдуть парламентські та президентські вибори. Навіть якщо Ердоган їх програє, Ільхам Алієв спатиме спокійно, адже газовий маршрут до ЄС усе одно залишиться під його контролем.
Про вплив TANAP на перспективи збереження транзиту газу територією України зараз говорити складно. Південний фланг не є надто важливим для Києва. Значно більше залежить від перспектив «Північного потоку-2». Тут ситуація перебуває в розвитку, й, вочевидь, ще не раз опиниться в центрі уваги публікацій тижневика «Міст».

Ігор Берчак

Мовою чисел
Туреччина є другим за величиною після ЄС експортним ринком для російського газу. За даними Reuters, 2017 року частка палива з РФ в загальному обсязі турецького імпорту становила 52 % (28,6 млрд куб. м). Крім РФ, основними постачальниками газу в Туреччину торік були Іран (9,2 млрд) та Азербайджан (6,5 млрд). Азербайджан почав видобуток газу на каспійському родовищі Шах-Деніз 2006-го. Акціонерами проекту є британська British Petroleum, якій належить майже 29 % акцій, турецька Turkiye Petrolleri (19 %), азербайджанська SOCAR (17 %), малайзійська Petronas (15 %), російський «Лукойл» (10 %) та іранська NICO (10 %). Прогнозовані запаси родовища оцінюються в 1,2 трлн куб. м газу та 240 млн т газового конденсату. За оцінками Баку, вже 2018 року обсяги річного видобутку на Шах-Деніз становитимуть 25 млрд куб. м газу. На 2020-й заплановане введення в експлуатацію спільно з французькою Total родовища Абшерон (прогнозовані запаси становлять 350 млрд куб. м газу і 45 млн т конденсату). Далі в планах Баку — розробка спільно з норвезькою Statoil ділянки Умід-Бабек (запаси 200 млрд куб. м газу і 30 млн т конденсату).

До теми
Вихід США з ядерної угоди щодо Ірану може спровокувати різке зростання цін на нафту, в результаті вартість чорного золота в найближчі місяці може досягти 100 USD за барель (зараз котирування — на рівні 80 USD). Про це заявив Патрік Пуянне, голова французького нафтового гіганта Total. «Цілком очевидно, що на ринку існує попит на ще 1,5 млн барелів на день. Країни ОПЕК і ті, що не входять в ОПЕК, уклали дуже ефективні угоди. Але крім цього, цілком очевидно, є геополітика. І події навколо Ірану абсолютно точно стимулюють зростання цін», — сказав він, виступаючи в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень у Вашинґтоні.
Патрік Пуянне уточнив, що в результаті виходу США з цієї угоди, проект Total у Південному Парсі в Ірані може потрапити під вторинні санкції, хоча реалізація проекту проходила відповідно до міжнародного права. І Total має зобов’язання як перед своїми партнерами в США, де у компанії активів на 10 млрд USD, так і перед Тегераном. Тому Total наразі веде діалог із французькою й американською владами, щоб мінімізувати ризики. Керівництво компанії заявило, що буде змушене вийти з іранського проекту, якщо не зможе отримати спеціальний дозвіл від влади США.
Ще одним чинником, що сприятиме росту нафтових цін, п. Пуянне назвав нестабільну ситуацію у Венесуелі, де днями відбулися президентські вибори, на яких з результатом 68 % переміг чинний глава держави Ніколас Мадуро. Легітимність волевиявлення, під час якого було зафіксовано 142 тис. порушень, відмовилися визнавати США та низка держав Латинської Америки. Ніколас Мадуро, вірний послідовник покійного Уґо Чавеса, довів Венесуелу, яка володіє найбільшими покладами нафти на Американському континенті, до економічного колапсу (девальвація національної валюти б’є всі рекорди — за 1 USD дають 700 тис. боліварів, у країні спостерігається дефіцит продовольства, з Венесуели вже втекли близько 1,2 млн осіб). Не виключено, що масові фальсифікації на виборах можуть стати причиною акцій протесту, що цілком здатні перетворитися на повноцінну революцію.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...