Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 5, 2020

Лівійці вже не хочуть інтервентів, але турки на це не зважають

Автор:

|

Січень 09, 2020

|

Рубрика:

Лівійці вже не хочуть інтервентів, але турки на це не зважають

Парламент у Тріполі, столиці Лівії, не санкціонував угоду з Анкарою про участь її військ у громадянській війні в південно-середземноморській державі.

Розпачливе прохання
Уряд національної згоди (УНЗ) Лівії, закликаючи 26 грудня Турецьку Республіку (ТР) надати підтримку військами з повітря, землі та моря, щоб відбити наступ очолюваної бунтівним 76-річним Халіфою Хафтаром (соратник вбитого 2011 року Муаммара Каддафі. — Ред.) «Лівійської національної армії» (ЛНА) на Тріполі, засвідчив, що неабияк сумнівається в здатності впоратися самотужки. Адже фельдмаршал Хафтар оголосив 12 грудня 2019-го «вирішальну битву» за столицю, яка триває вже вісім місяців.
Запеклі бої за Тріполі поновилися 14-го. А 4 січня внаслідок авіаційного удару по столичній військовій школі загинули 28 її 28 кадетів.
Наразі УНЗ контролює лише частину заходу країни. Натомість 80 % її території, в т. ч. Тобруку, в якому розташувався парламент, контролює фельдмаршал Хафтар, котрого не визнають США, Європейський Союз (ЄС) і ТР, зате він отримує військову підтримку Єгипту, Йорданії, Об’єднаних Арабських Еміратів і Російської Федерації (РФ).
8 грудня Гасан Салям, спеціальний представник генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй (ООН) щодо Лівії заявив, що ЛНА за допомогою РФ і кількох країн скоро може взяти Тріполі. «З тих пір, як росіяни приєдналися до військ Хафтара, наступ на Тріполі посилився», — пояснив він.
Підписаний у листопаді «Меморандум про порозуміння у питаннях безпеки та військової співпраці» УНЗ із ТР дозволяє Анкарі ввести військовий контингент у Лівію за запитом її уряду. Відтак 30 грудня Реджеп Таїп Ердоган, президент ТР, адресував контрольованому ним парламенту подання щодо відправлення військ до Лівії на підтримку уряду, який визнала ООН.
«Для чого та чому сьогодні у Лівії перебувають п’ять тисяч найманців зі Судану та дві тисячі найманців із приватної військова компанія Вагнера?» — обурювався він 26 грудня.
Російська приватна військова компанія Вагнера (позивний підполковника запасу Дмитра Уткіна, колишнього командира 700-го окремого загону спецпризначення 2-ї окремої бригади спеціального призначення головного розвідувального управління генерального штабу РФ) відома своєю участю у війнах в різних куточках світу, зокрема, на сході України (на боці РФ), у Сирії (на боці режиму Асада) та в Судані (на боці влади).

Заклик відкликали
21 грудня турецький парламент ратифікував підписаний урядом Лівії «Меморандум про порозуміння у питаннях безпеки та військової співпраці». А 3 січня погодився з поданням турецького уряду про можливість відправки військових до Лівії на підтримку УНЗ.
Але ще 28 грудня Мухаммед аль-Каблаві, речник Міністерства закордонних справ (МЗС) Лівії, заявив, що УНЗ уже передумав щодо інтервенції ТР і пояснив: «Центральний уряд не сприймає іноземних солдатів на лівійській землі». А Дональд Трамп, президент США, попередив 2 січня під час телефонної розмови з президентом Ердоганом: «Сторонні сили ускладнюють ситуацію в Лівії».
Натомість прем’єри Греції та Ізраїлю — Кіріакос Міцотакіс і Беньямін Нетаньягу відповідно, а також Нікос Анастасіядес, президент Кіпру, назвали в спільній заяві рішення парламенту Туреччини щодо розгортання військ у Лівії «небезпечною ескалацією» й «грубим порушенням резолюції Ради безпеки ООН щодо ембарго на озброєння у Лівії, яке серйозно підриває зусилля міжнародної спільноти щодо пошуку мирного політичного рішення лівійського конфлікту».
Своєю чергою, МЗС Єгипту констатувало, що турецька інтервенція «негативно вплине на стабільність у середземноморському регіоні». ЄС також висловив «глибоку стурбованість рішенням парламенту ТР щодо розгортання військ у Лівії», підтвердив «своє тверде переконання, що військового вирішення лівійської кризи немає» та застеріг: «Дії на підтримку тих, хто воює в конфлікті, лише ще більше дестабілізують країну та реґіон загалом».
А 4 грудня парламент Лівії визнав меморандум УНЗ із ТР про військову співпрацю недійсними, звинуватив його керівника Фаїза Сараджа у державній зраді, розірвав дипломатичні відносини з Туреччиною та наділив ЛНА повноваженнями блокувати контрольовані нею летовища, порти й прикордонні пропускні пункти, щоб завадити інтервенції. Натомість фельдмаршал Хафтар оголосив «загальну мобілізацію для протидії зовнішній аґресії, звинуватив президента Ердогана в спробах відродити в Лівії «османську спадщину» й попередив, що той «штовхає свою армію до загибелі».

Напруга в реґіоні посилиться
Борис Соколов, відомий російський історик, спрогнозував: «Можна припустити, що майбутня турецька військова інтервенція в Лівії так чи інакше узгоджена зі США. Зрозуміло, що турки й американці за бажанні можуть без великих труднощів повністю знищити армію Хафтара, але, вочевидь, такого бажання ні в Анкарі, ні у Вашинґтоні немає. Адже якщо ЛНА розгромлять, то теперішні уряд і парламент у Бенгазі впадуть, і в Східній Лівії може запанувати хаос, чим не забаряться скористатися терористичні організації «Аль-Каїда» й «Ісламська держава».
«Лівія — штучно створена держава, яка утворилася в процесі розпаду Османської імперії, — нагадує історик. — Напередодні Першої світової війни Західну Лівію (Тріполітанію) і Східну Лівію (Кіренаїка) захопили Італія, яка утворила колонію «Лівія». Племена Тріполітанії і Кіренаїки здавна ворогували між собою. Їх об’єднувала лише боротьба проти італійських колонізаторів».
«Навряд чи в Анкарі вірять у здатність УНЗ і його армії, навіть у разі масового постачання зброї та бойової техніки, встановити ефективний контроль над Східною Лівією, — вважає п. Соколов. — І тим більше Туреччина не хотіла б окупувати Бенгазі та його околиці своїми військами. Оскільки ефективно контролювати племена, що кочують Лівійською пустелею, взагалі неможливо».
«Цілком імовірно, ідеальним, із точки зору Ердогана, розв’язанням лівійської проблеми стало б завдання турецьким експедиційним корпусом за підтримки лівійських союзників низки поразок армії Хафтара, щоб схилити його до компромісу, за яким уряд у Бенгазі визнає владу УДЗ в обмін на отримання автономії, зокрема, в галузі використання нафтогазових ресурсів Кіренаїки, — припускає він. — З точки ж зору РФ, головним є не стільки перемога армії Хафтара, скільки збереження нестабільності в Лівії та продовження неконтрольованого потоку біженців через її територію до Європи, що, своєю чергою, має дестабілізувати ЄС».
А Джонатан Маркус, оглядач Бі-Бі-Сі, зауважив: «Анкара вже відправляла владі в Тріполі панцерні машини та застосовувала свої безпілотники, щоб допомогти урядовим військам. Військові турецької армії перебуватимуть у Лівії з метою «навчання і консультацій». Це дуже розмите формулювання. Якщо уряд в Тріполі опиниться у безвихідній ситуації, Туреччина може виявитися змушеною піти на пряму участь у військових діях.
«Ясно тільки те, що справжні цілі та завдання турецьких військ у Лівії нам ще потрібно буде з’ясувати. Зараз лівійський конфлікт усе більше набуває рис війни третіх сил — вони вибирають, який бік підтримати у своїх реґіональних інтересах. У цьому сенсі лівійський конфлікт нагадує набагато масштабнішу катастрофу у Сирії. Схоже, що на нас чекає багато новин про лівійську кризу і роль ТР у реґіоні, яка стрімко зростає», — вважає п. Маркус.
Оглядач також дійшов такого висновку: «Росія, яка виступала проти повалення Каддафі, прагне відновити свій вплив. Абдель-Фаттах ас-Сісі, президент Єгипту, явно бачить у фельдмаршалі Хафтарі такого ж впливового військового й антиісламіста, як він сам».
Експерт також не виключає, що активність президента Ердогана може мати і далекоглядні стратегічні цілі — Туреччина вважає Лівію частиною своєї сфери впливу у східному Середземномор’ї і важливим економічним партнером в Африці. Адже Анкара й Тріполі підписали в листопаді 2019-го ще й угоду про делімітацію морських кордонів. Відповідно до неї ТР вважає своєю винятковою економічною зоною простір Східного Середземномор’я аж до виключної економічної зони Лівії.
Аналітики бачать у цьому кроці спробу протидії Ізраїлю, Єгипту, Греції та Кіпру, які створили Східно-Середземноморський газовий форум. Аґресивна розвідка нафтових родовищ, яку Туреччина проводить біля берегів Кіпру, коли геологічний корабель супроводжують збройні безпілотники — також частина цієї нової політики.
Відтак, Джонатан Маркус підсумовує: «Лівійський гамбіт Туреччини може стати причиною більшої кризи у Східному Середземномор’ї, а ця криза, відповідно, може вплинути на відносини Анкари як із Москвою, так і з Вашинґтоном і ключовими союзниками НАТО. Напруга в реґіоні посилиться. Туреччина може сподіватися, що її участь у лівійському конфлікті у гіршому випадку призведе до патової ситуації. Тоді в Анкари буде можливість вплинути на остаточний результат».
Але 5 січня ТР усе ж розпочала відправляти своїх військових до Лівії.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply