Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Feb. 20, 2018

Безпорадна ООН спромоглася лише спрямувати в Алеппо спостерігачів

Автор:

|

Грудень 22, 2016

|

Рубрика:

Безпорадна ООН спромоглася лише спрямувати в Алеппо спостерігачів

Алеппо

Політичні оглядачі не виключають, що наступною після Сирії цілком може стати Україна.

«Кінець гуманізму»
19 грудня Рада безпеки (РБ) Організації Об’єднаних Націй (ООН) засвідчила свою цілковиту безпорадність перед злочинами Путіна. Адже вона прийняла 19 грудня французький проект резолюції лише про спрямування спостерігачів в оточене за підтримки російської авіації військами президента Сирії Башара Асада багатостраждальне місто Алеппо — для безпечної евакуації цивільних громадян.
Однак поки що вони спостерігатимуть за тим, про що знає завдяки тележурналістом увесь світ, — в Алеппо продовжуватимуть гинути в т. ч. його цивільні жителі. Наразі офіційно відомо, що сирійські урядові війська й їхні російські союзники лише впродовж останніх днів убили в східній частині Алеппо щонайменше 82 цивільних.
Зокрема — 13 дітей та 11 жінок. Причому про це заявив Руперт Колвілль, речник верховного комісара ООН з прав людини. Він також назвав достовірною повідомлення агенції CNN про те, що на вулицях Алеппо лежать багато тіл інших загиблих, а солдати Асада проникали розстрілювали цивільних навіть в їхніх помешканнях.
Тобто в ООН і без спостерігачів відомо про те, що коїться в Сирії. Адже Єнс Ларке, речник ООН із гуманітарних питань, констатував, що ситуація в Алеппо виглядає, як «повний кінець гуманізму». А Саманта Павер, постійний представник США в ООН, поклала відповідальність за безчинства в цьому місті на уряд Сирії, Російську Федерацію (РФ) та Іран і порівняла скоєне ними з хімічною атакою в Іраку 1988-го, ґеноцидом у Руанді 1994-го та масовими вбивствами в Сребрениці (Боснія та Герцеговина) 1995-го.
А Пан Ґі Мун, генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй, ще 16 грудня заявив, що найбільшою невдачею ООН стала нездатність домогтися припинення конфлікту в Сирії. Він із гіркотою зазначив, що бійня в Сирії залишається зяючою раною на совісті людства, а Алеппо став синонімом пекла. Пан Гі Мун також нагадав, що громадянська війна в Сирії триває вже майже шість років, відтак заперечив тим, хто вважають, що, за його словами, «всі ці проблеми можна вирішити військовим шляхом».

«Здичавіння може повторитися»
Відтак, журналісти лондонського часопису Al Sharq al-Awsat дійшли висновку: «Держави-покровительки Башара Асада — РФ та Іран — постали перед фундаментальним рішенням: або вони й надалі підтримуватимуть сирійський режим із великими зусиллями та ймовірними втратами, утримуючи його при владі, або вони погодяться на політичний діалог, у підсумку якого з’явиться компроміс, що передбачатиме відставку президента Асада. Утім, РФ і Сирія досі не давали приводу запідозрити їх у готовності до другого варіанту розвитку подій. Тому перед ними стоїть дилема: якщо вони переможуть і відступлять зі Сирії, то режим у Дамаску все одно впаде, якщо ж і далі демонструватимуть військову присутність, то війна з усіма її витратами та ризиками продовжиться».
Андрій Піонтковський, російський політолог і публіцист, вважає, що керівництво його держави «влізло в Сирію, щоб продемонструвати свої перемоги та відвернути увагу від України, де вони зазнали нищівної поразки». А в часописі Al Araby al-Jadeed не лише поклали провину передусім на Путіна, а й констатували: «Він знає, що ніхто його не може зупинити або утримати від того, що йому подобається. Ці дії є ознакою політичної сваволі та здичавіння, що може повторитися і в Східній Європі — на кордонах балтійських країн, України, Грузії й інших держав».
Тобто Путін прозондував у Сирії реакцію Заходу на його менш обережну аґресію, ніж та, яку росіяни дозволяли собі на Донбасі, а переконавшись, що йому нічого, крім санкцій не буде, цілком здатен повторити «подвиги» своєї військової авіації в Україні.
У німецькому часописі Die Zeit констатували: «Людину, котра, підтримуючи Башара Асада і користуючись повільністю Барака Обами в Сирії, вирішує, кому жити, а кому гинути, звуть Путін. Оскільки ООН уже не може виконувати свої безпосередні обов’язки, оскільки РФ і Китай щораз накладають вето на всі рішення, що стосуються припинення військових дій, а США паралізовані зміною адміністрації Білого дому, то діяти має європейська дипломатія, і діяти негайно, застосовуючи нові санкції проти Путіна. Апокаліпсис в Алеппо стався не сам по собі. Можливо, його можна було б запобігти, якби Росія від початку розуміла, чим загрожує подальше нехтування правами людини».

«Єдності Заходу вже не існує»
Своєю чергою, Маркус Венер, оглядач німецького часопису Frankfurter Allgemeine, писав із цього приводу: «Алеппо впало, як і передбачалося російським сценарієм. Заходу, що не мав жодної стратегії щодо Сирії, була відведена роль статиста. Політики в Берліні, Парижі та Вашинґтоні відреагували на це банальними фразами збентеження». Раніше день у день у бік Москви летіли слова, що воєнного вирішення щодо Сирії бути не може. Але Путін відповів, що воно є, і гру виграє той, хто застосовує грубу силу».
«Трагедія в Алеппо, хоч як би цинічно це звучало, стала вінцем путінської переможної ходи. У своїй неоголошеній війні проти ліберальних демократій Росія домоглася багато чого. Наприклад, жодної єдності Заходу вже не існує. У США не без допомоги російських спецслужб обрано президента, котрий хоче прислужитися Москві і ставить під сумнів трансатлантичний пакт. Навіть «Брекзіт» продемонстрував Росії, що дійсність дедалі більше стає схожою на її пропагандистську картинку, а саме: Захід перебуває в занепаді», — наголосив п. Венер.
Оглядач німецького часопису Frankfurter Allgemeine також констатував: «Тепер Путін може сподіватися, що Захід піде на його вимоги без будь-яких великих поступок».
А в Dagens Nyheter, одному з найпопулярніших часописів Швеції, пояснили нахабство Путіна обранням президентом США Дональда Трампа, котрий неодноразово засвідчив своє небажання протистояти аґресії Кремля. У публікації цього видання під заголовком «Час Росії як держави-парії майже добіг кінця» констатують: «Дональд Трамп призначив державним секретарем Рекса Тіллерсона, котрий цілковито поділяє дух п. Трампа щодо примирення з РФ. Потеплішання відносин Вашинґтона та Москви можуть бути сприйняті, як погані новини для України і традиційних союзників Америки. Не треба дивуватися, якщо у Кремлі відкорковують шампанське, святкуючи те, що відбувається у Вашинґтоні. У Москві вважають, що в Білому домі та Держдепартаменті США збирається така собі dream team, про яку Росія могла лише мріяти. Як виглядає, час РФ як міжнародної парії наближається до кінця, і Москва знову зможе посісти своє місце поміж світових лідерів».

«Фронти однієї війни»
Відтак, Юрій Костюченко, провідний науковий співробітник Національної Академії наук України, зауважив із цього приводу таке: «На мій погляд, конфлікти в Сирії і в Україні — це взаємопов’язані конфлікти, фронти однієї війни. І там, і там ми маємо справу із просуванням одних і тих самих інтересів на глобальному рівні. Там відпрацьовує певні елементи військових дій безпосередній ворог України. Те, що там відбувається, — це те, що не відбулося у нас».
Відтак експерт резюмував: «Ми маємо вивчити цю ситуацію і зробити висновки для України, і з точки зору військової безпеки, і з точки зору соціальної безпеки. Те, що Путін виробляє в Алеппо, — це те, що він не зробив минулого або позаминулого року в Києві. Сирійці гинуть, зокрема, і за нас. У певному сенсі — це так. Путін зриває на сирійцях свою злість за свою поразку в Україні. Ті геополітичні амбіції, які Путін не зміг реалізувати в Україні, він реалізовує на Близькому Сході. Ми маємо дивитися на Алеппо і розуміти, що це могло бути у нас — в Києві, в Дніпропетровську, у Львові».
«Висновки для нас полягають у тому, що немає питань міжнародної безпеки, які нас не стосуються. Все стосується усіх. І ще дуже важливо усвідомити, що відсутність консолідації у суспільстві збільшує загрози та може призвести до поразки», — резюмував п. Костюченко.
Уже на жодну допомогу ООН не сподівається й Ігор Семиволос, керівник київського Центру близькосхідних досліджень. «Україна повинна, насамперед, покладатися на саму себе. Лише від нас залежить наш порятунок і те, наскільки ми будемо суб’єктом, а не об’єктом чиїхось інтересів. Тобто, чим ефективніше працюватимуть наші владні інститути, чим краще буде озброєна та підготована наша армія, тим більше шансів, що ми уникнемо такого розвитку подій в Україні».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...