Новини для українців всього свту

Saturday, Apr. 4, 2020

Чому Україна опинилася в рейтинґу експортерів зброї SIPRI?

Автор:

|

Березень 25, 2020

|

Рубрика:

Чому Україна опинилася в рейтинґу експортерів зброї SIPRI?
Укроборонпром

Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру просто ошелешив.

Вірять не всі
Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру (SIPRI) нещодавно оприлюднив дані досліджень, згідно з якими Україна — 12-та серед країн-експортерів зброї у світі за період 2014-2018 рр. І це попри те, що, як з’ясували в SIPRI, Україна зменшила порівняно з 2009-2013 рр. експорт озброєнь на 47 %.
Але в SIPRI запевнили, що хоч експорт української зброї на південь від Сахари й упав на 79 % у період між 2009-2013 і 2014-2018 рр., саме вона була найбільшим у 2009-2013-х постачальником зброї в цей реґіон. Утім, рейтинґам SIPRI довіряють далеко не всі.
Коли, приміром, 2016-го Стокгольмський міжнародний інститут досліджень проблем миру поставив Україну на дев’яте місце в списку експортерів зброї, експерти засумнівалися. Зокрема, Анатолій Баронін, директор аналітичної групи «Да Вінчі АГ», дійшов тоді висновку, що рейтинґ України в доповіді SIPRI мав ситуативний характер.
Аналітик, зокрема, зауважив: «Я так розумію, що мова йде про виконання контракту з «Оплотів» (основний український бойовий танк. — Ред.), який ми повинні були виконати, якщо не помиляюся, ще 2015 року. Доволі дивно вибрали період із 2011-го до 2015 року, позаяк раніше для таких висновків бралися річні дані».
Тієї ж думки тримається і Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. За його словами, шведські фахівці, вочевидь, використовували дані за контрактами, укладеними Україною у 2009-2010 рр. «Це і модернізація літаків для Індії, і поставки в Китай «Зубрів» (малі десантні кораблі на повітряній подушці. — Ред.), і постачання бронетранспортерів до Іраку, і постачання танків «Оплот» у Таїланд. Якщо враховувати ці моменти, то, можливо, Україна і наближається до десятки, але експорт зброї впав, тому я абсолютно впевнений, що наша країна перебуває у другій десятці». пояснив експерт.
Він зауважив, що в рейтинґу SIPRI традиційно не враховують дані ізраїльських компаній. А п. Баронін додав, що до початку війни на сході 2014 року Україна займала достатньо високі позиції як експортер за рахунок того, що «сплавляла» за кордон продукцію, яку тримали на складах й яка дісталася в спадок від СРСР». Відтак експерт констатував: «Але говорити про те, що це був якийсь конкурентоспроможний експорт, я б не став».
За даними Анатолія Бароніна, розпродавали в основному застаріле озброєння, яке залишалося на складах. При цьому за 23 роки незалежності, до війни на Донбасі, в силові структури передали дуже мало військової техніки власного виробництва.
Це зауваження підтвердив і Олександр Васильченко, колишній працівник центрального апарату однієї з правоохоронних служб України. За його словами, впродовж останніх 27 років до підрозділів, в яких він проходив службу, озброєння власного виробництва не надходило жодного разу. «Техніка взагалі (медичні автомобілі, реанімобілі) на 80 % надходила за лінією реалізації міжнародних проєктів і програм, бенефіціаром яких було наше відомство», — запевнив полковник.
На думку п. Бадрака, SIPRI оперує під час складання рейтинґів не реальними, а стандартними оцінками вартості того чи іншого військового обладнання. Крім цього, Стокгольмський інститут ще й маніпулює даними. «Навіщо потрібні такі маніпуляції? Вони потрібні для того, щоб Україна не розраховувала на військово-технічну допомогу. Адже ситуація, при якій країна, яка входить у десятку лідерів із продажу озброєння, раптом просить підтримку, виглядає вельми дивно», — пояснив експерт.

Не встигають
Українські зброярі не лише експортують менше. Вони ще й не встигають оснащувати навіть свої Збройні сили (ЗСУ), які протистоять російському аґресору. Сергій Згурець, директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Expess, запевнив: «Коли ми говоримо про експорт завершених зразків військової техніки, то їхній експорт може відбуватися лише після того, як підприємство задовольнило потреби державного оборонного замовлення в інтересах ЗСУ і можна експортувати лише надлишкові зразки».
Вадим Кодачигов, президент Асоціації виробників озброєння та військової техніки, стверджував: «Зараз у нас є жорстка монополія держави на експорт військової продукції та продукції подвійного призначення. Тобто я не можу самостійно вести перемовини, не можу шукати собі ринки збуту».
А військовий експерт Михайло Жірохов дійшов такого висновку: ««Після анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі ситуація з експортом зброї змінилася кардинально. По-перше, 2014-го прийняли рішення про припинення співпраці з Російською Федерацією (РФ), що призвело до зупинки цілого ряду спільних програм. По-друге, Україні терміново потрібна зброя, а тому всі можливості військової промисловості були мобілізовані для вирішення внутрішніх проблем. Це викликало тимчасове припинення ряду експортних контрактів».
Але оглядач Микола Ткачук зауважив у публікації, яка опублікував 6 березня 2020 року київський портал «Апостроф»: «Прес-релізи, які постійно публікують, про успіхи «Укроборонпрому» в постачанні озброєння та боєприпасів ЗСУ, швидше, просто піар. Реалії не такі оптимістичні. Наприклад, нової бронетехніки за рік постачали одиниці — Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. Морозова, що входить до Концерну, досі не може виконати контракт на 40 БТР-4, підписаний ще наприкінці 2016-го. При цьому приватні підприємства-конкуренти 2019 року реалізували кілька сотень бронеавтомобілів».
Експерти розповіли п. Ткачуку про тривожний фактор — саботування керівництвом «Укроборонпрому» отримання 5 млрд грн під державні гарантії. Хоча схема такого кредитування працювала з 2015-го та дозволяла зброярам оперативно виконувати зобов’язання та забезпечувати потреби ЗСУ в ремонті та постачанні техніки.
Оглядач з’ясував, що 2019 року, опинившись під керуванням Айвараса Абрамавічуса, «Укроборонпром» відмовився від отримання замовлень під держгарантії. Відтак п. Ткачук констатував: «Це згубно позначилося на концерні загалом, і на ЗСУ зокрема — воююча армія залишилася без десятків одиниць відремонтованої техніки».
Автор публікації в «Апострофі» також зауважив: «Кадрові проблеми в керівництві «Укроборонпрому» — одні з ключових. Публічні відбори на керівні посади виявилися простою формальністю, на чолі ключових підприємств державного концерну виявляються люди, далекі від управління оборонними підприємствами».
А п. Згурець виснував: «Увесь державний сектор, пов’язаний із виготовленням бронетехніки, впав у певний ступор. Темпи виробництва БТР-4 у нас зірвані, БТР-3 не виготовляють, «Дозор» не виготовляють, і ці проблеми не вирішують».
Свою чергою, Сергій Кривонос, заступник секретаря Ради національної безпеки й оборони України (РНБО), розповів, що коли він питав радників Олександра Данилюка, попереднього секретаря РНБО, мовляв, «ось ви — економіст, хочете реформувати «Укроборонпром», а ви хоч танк від бойової машини піхоти відрізняєте?», то почув у відповідь: «Ні, а навіщо?».
«Ну як навіщо, взагалі-то підприємства «Укроборонпрому» не цвяхи роблять (хоч виготовлення цвяхів теж вимагає кваліфікації), а спеціалізуються на виготовленні військової техніки. Взяти ту ж бойову машину піхоти. Це ж більш ніж 16 тис. запчастин, які виробляє не один завод, а ціла кооперація підприємств, — пояснив п. Кривонос. — А неправильна або навмисне невірна організація роботи Харківського конструкторського бюро ім. Морозова (єдине українське підприємство зі створення бронетехніки. — Ред.) призвела до того, що було не виконане державне замовлення, виникли зриви з виплатами зарплат і почали звільнятися люди. Я знаю, що правоохоронні органи вже почали з’ясовувати, хто винен у ситуації, що склалася. На мою думку, проблеми на ХКБМ виникли тому, що контроль держави над процесами був недостатньо сильним».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online