Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 16, 2019

Згадка про земляка

Автор:

|

Листопад 07, 2013

|

Рубрика:

Згадка про земляка

Повертається на рідну землю ім’я Валентина Сім’янцева — учасника національно-визвольних змагань, інженера-гідротехника, скульптора та публіциста. Його внесено до десятитомної «Енциклопедії українознавства», але ми переважно навіть не чули про нього.

Народився він 23 квітня 1899 року на Харківщині, у слободі Великий Бурлук. Про себе Валентин Сім’янцев пише в спогадах: «Хто й що зробило мене українцем? Перше всього, я ним народився. В родині говорилося, що по батькові рід походить із Волині, що дуже правдоподібно, бо на Слобожанщину в минулому тікав люд із Волині і цілого Правобережжя. Та й знайшов прізвище волинян як Сім’яник. А по вуличному звали нас — Семенці. Батько писався Сем’янцев-Семенченко через «ять». Мама — козацького роду Давиденків, із козаків-поворотців із Південного Кавказу. У часі першої революції, чи то по тій революції, десь 1906-го чи 1907 року, я отримав від хресної мами, учительки, «Кобзаря» Тараса Шевченка. Тоді уже ходив до школи. «Кобзар» зворушував глибоко, будив якусь тугу. А вже читання «Тараса Бульби» Гоголя, Кащенкові твори зродили тугу по козаччині, боління за утраченим. А ще далі, мрії та сподівання ліпшого в Україні — боротися за неї».
Після розпаду Російської імперії Валентин Сім’янцев визнав себе громадянином новопроголошеної Української Народної Республіки та зголосився до другої сотні Богданівського полку Армії УНР. Пізніше був відомий як активний боєць полку «чорних запорожців» «Залізної» дивізії. Йому довелося воювати з білими та червоними бандитами в різних куточках України. Навіть кілька разів потрапляв у полон, із якого дивом рятувався.
Горезвісного 1920 року, коли український народ остаточно втратив незалежну державу й одержав натомість маріонеткову бутафорію, Валентин Сім’янцев, як і тисячі його бойових побратимів, опинився в польському таборі для інтернованих вояків. Після звільнення навесні 1923-го мешкав у Чехо-Словаччині, де здобув освіту інженера-гідротехніка, потім — у Німеччині, Австрії, а 1949 року переїхав до Сполучених Штатів Америки, де й помер 15 лютого 1992 року.
Цікаво, що син нашого земляка Радомир Сім’янцев, який проживав у чеських Подебрадах, залишив цікаві та змістовні спогади про життя в еміґрації іншої видатної постаті, замолоду пов’язаної з Харківщиною, — Дмитра Антоновича.
Сам же Валентин Сім’янцев про своє буремне й драматичне життя залишив мемуари: «Спогади Богданівця» (1963), «Студентські часи» (1973), «Роки козакування 1917–1923» (1976), «Роки в Америці». Цей цикл став чи не першим у діаспорі за широтою охоплення історичного та біографічного матеріалу. У діаспорі наш земляк став відомим як скульптор, графік-плакатник і портретист, про митця Валентина Сім’янцева йдеться у біографічному довіднику С. Білоконя «Мистецтво України» (1997).
У своїх спогадах 1976 року видання Валентин Сім’янцев написав: «І чим би я виправдав своє життя, коли б добра доля не дала мені мого козакування?» На жаль, замало було тоді таких українців, щоби так само думали, і це – головна причина того, що Україна опинилася тоді в неволі. Але зараз уже, мабуть, неможливо знайти навіть достойної газетної публікації фотографії одного з багатьох борців за Україну (його спогади з портретами у літньому віці видавалися на слабенькій друкарській базі). Не представлено його особи й у біографічних виданнях Ярослава Тинченка й інших дослідників, присвячених буремному періоду визвольних змагань. Але серед багатьох українських героїв із числа уродженців Харківщини, котрих у радянські часи було затавровано як «петлюрівців», Валентинові Сім’янцеву належить далеко не останнє місце. Тож пам’ятаймо про славних синів своєї землі та будьмо гідними продовжувачами справи боротьби за українську Україну, щоби минулі жертви не виявилися раптом марними.

В’ячеслав Виноградов

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...