Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 19, 2018

За застарілим звичаєм, у всьому винна невістка

Автор:

|

Лютий 08, 2018

|

Рубрика:

За застарілим звичаєм, у всьому винна невістка

Андрій Курков

«Якщо бажаєш, щоб світ змінився — сам стань його зміною»
Магатма Ґанді, індійський політичний діяч

Цей вислів великого гуманіста Ґанді дуже актуальний зараз в Україні, коли частина населення живе ще «совком», частина живиться російською пропаґандою, а тих, хто змінилися, чи самі хочуть стати «зміною світу», дехто готовий розіп’яти. Вистачило одного зауваження відомого історика Володимира В’ятровича і посипалося на нього «каміння», як це було у середньовіччі з «відьмами», чи іншими «грішницями».
Вже другий тиждень в українських засобах інформації поширюються ідеї відомого не лише в Україні письменника Андрія Куркова. Минулого місяця він дав інтерв’ю київському виданні «Дєловая століца» щодо української російської мови. Про це вже писав тижневик «Міст». Дивна ідея полягає ще й у тому, що п. Курков ніколи не заявляв, що він пише не російською мовою, а українською російською, яка є надбанням українського народу».
Звісно, ідея п. Куркова має право на оприлюднення, як і будь-яка інша думка. Ніхто й не висловлювався проти права письменника на свою думку. Тому дивує, що саме він накинувся, доволі брутально, на думку історика В’ятровича. Звісно, що історик, котрий звик дотримуватися історичної правди, фактів і наукових доказів, не може змагатися у красномовстві з письменником, котрий уже не одним твором причарував читача.
Андрій Курков не цитує історика, а лише вириває з контексту слова «шупальці руського міра», а ми знаємо, що поважні люди так не роблять. Щоправда, письменник не має сумніву, що цей вислів це дуже небезпечний. «Мені вже написали, що думка ця, висловлена у фейсбучному пості В’ятровичем, усього лише думка і ніяка не пропозиція для подальшого перетворення в законопроект». (А. Курков про душу Висоцького, «національні дружини» і «руський мір», «Радіо Свобода», Рубрика точка зору. 1.2.18). Отже, як звучала думка Володимира В’ятровича ми не знаємо, але про її «небезпеку» заговорив авторитетний український письменник.
Це вже не жарти, коли задля «доказів небезпеки» для людей і держави, письменник із міжнародною славою «арґументує прикладами»: китайською культурною революцією, гітлерівським режимом, але випустив із уваги НКВДистів, КГБістів та увесь фашистський більшовицький режим, який і є причиною того, що в Україні досі треба боротися за свою мову, свою землю та свої міста.
Мені сподобалося, що п. Курков запримітив, що: «Час від часу виникає у деяких активних людей бажання в чужих душах поритися і подивитися, що там заховано? Після цього можна й оцінку людині дати, підправити її, якщо вона не те в своїй душі зберігає, на відвертість аґресивну викликати. У наш час зробити це легко. Варто тільки пост у Facebook повісити, який розділить людей на тих, хто з ним, з постом згоден, і на тих, хто проти. І почнеться тоді з’ясовування: хто, що і скільки у себе в душі і в пам’яті зберігає і наскільки він через зміст своєї душі чи пам’яті «наша» людина чи ворог».
Певна річ, п. Курков має на увазі «сучасні душі українські», бо вони за 27 років вже встигли відродитися, декотрі «реґенерувалися», а деякі вже з «душами» народилися. Понад чотири століття «українські душі» не мали права на існування, бо: «таких не було, нема і не буде». Правда царат був «гуманнішим» до української душі, бо змушував її будувати Петербург, завойовувати для імперії нові землі, вирубати завойовані ліси та обробляти захоплені землі. Комуністичним бандитам цього було замало, вони винищували українські душі зброєю та голодоморами.
Та й зараз найбільшому ворогові «української душі» йдеться не про її існування, а про катування. Шановний письменник міг би відвідати тих представників «руського міра» на окупованих територіях і розпитати: чому вони щодня, мов за зайцями, полюють за «українськими душами»? Бо саме нелюдська поведінка тих хижацьких «пазурів», а не «щупальців» «руського міра» і Кремля є причиною вже понад 10 тис. жертв «українських душ» і щоденного терпіння «живих українських душ». Таке враження, що упирям «руського міра» щодня потрібна свіжа кров, бо ніяк не можуть припинити пити українську кров та вбивати українські душі.
Андрій Курков не приховує своєї ідеї, коли переходить і до іншої теми: «Якось так співпало, що дискусія про Висоцького і Булгакова як про «щупальця «русского мира» збіглася з новинами про появу «національних дружин». «Загалом, попався український народ! Доведеться йому нові, поки не відомі правила та принципи «українського порядку» освоювати».
Якщо людина обізнана з Інтернетом, то знає, що у неї на столі ціла бібліотека світу. Саме так б я сказав, бо за будь-якою інформацією не треба бігти до словника, до бібліотеки — все перед вами. Тому поєднувати думку історика та намагання національної дружини «допомогти навести лад на вулицях українських міст» виглядає більш ніж підозрілим.
Є підозра, що атака п. Куркова на п. В’ятровича не випадкова, бо й Михайло Дубинянський в «Українській правді» вирішив «філософствувати» («Нацбілдінґ середнього віку», УП, 2.2.18). Щоправда, він бачить причину висловлювань у «старінні».
Дивує, що ніхто з авторів не звернувся до історика, як він розуміє слово «щупальця». Гадаю, що тоді б не можна було залякувати читачів китайською культурною революцією, ґестапівцями й іншими. А шкода, бо здоровий глузд вимагає запитання: що мав на увазі історик під «щупальцями», які так глибоко промацали декого?
А на загал, дивно, що ніхто із дискутантів не згадав українського барда — талановитого композитора Володимира Івасюка (1949-1979), пісні котрого завойовували серця та перші місця на конкурсах і фестивалях. Для комуністичних московських пазурів він був небезпечним, бо мав українську душу. Наступною жертвою ідеолоґії «руського мира» вже в незалежній Україні став інший композитор і співак — Ігор Білозір (1955-2000), котрому не те, що не дозволили співати, але й підступно побили до смерті, і лише за те, що він стверджував і показав УКРАЇНСЬКУ ДУШУ через українські пісні.
Андрій Курков цілком слушно зауважив, що «держава будується не «національними дружинами», а всім народом, а для цього народ повинен об’єднуватися, а не ділитися на «правильних» і «не правильних», на «щупальці» і на «пальчики». Може п. Курков нарешті второпає, що ні Висоцький, ні Булґаков ніяк не допоможуть будувати Українську державу, але їх можуть дуже зручно використати у гібридній війні пропаґандисти Кремля і «руського міра» і в цьому Володимир В’ятрович має цілковиту рацію.
А всім в Україні вартувало б припинити дискусію про мову, бо українська мова має панувати на всіх ділянках суспільного життя, так як цьому є у будь-якій цивілізованій державі. Вдома ви собі розмовляйте, як вам хочеться — хоч китайською, чи мовою ескімосів, якщо володієте, але на державній посаді, на місці обслуговування мусите дотримуватися закону про державну мову! Коли всіх громадян обслуговуватимуть державною, то це не означає, що продавець, службовець не може пояснити, відповісти комусь іншою мовою, якщо той чужинець, чи щойно став громадянином і не встиг вивчити державну.
У Канаді співіснують найрізноманітніші етнічні групи, які мають свої релігійні, культурні об’єднання. Тут навіть християни, мусульмани, євреї, індуси й інші. Живуть по сусідству у злагоді та толерантності. Вдома, чи на власних сходинах вони вживають переважно мову конкретної етнічної групи, але в крамницях вас обслуговують державною, або мовою клієнта — якщо її знають.
Отже, не привласнювати собі те, що вам не належить, але зрозуміти, що без української мови не можна побудувати Українську державу. А коли ця мова запанує, то слухайте не лише Висоцького, але й Кім Ір Сена, чи Мао Дзе Дуна, бо це буде ваша приватна справа. І не слід шукати в лайні родзинку, бо її там немає, а якщо знайдете, то й вона не їстівна.
Якщо ж завести розмову про «об’єднуючий фактор країни», то, гадаю, що саме п. Курков міг би вплинути на «одномовників», аби допомогти їм збагнути ідею демократичної України. Він опанував українську, хоч і не народився в Україні, став патріотом України без етнічного походження, він би міг повторити поведінку іншого вихідця з Росії Фітільова-Хвильового. Умови для цього у п. Куркова кращі, ніж були у п. Хвильового.
Можна було цілком зрозуміло висловити свою думку щодо Висоцького, Булґакова й інших. Сказати: шановні читачі, хто з вас полюбляє голос Висоцького, то слухайте, а хто любить твори Булґакова, то читайте, бо історик В’ятрович — порядний науковець і має на увазі не вас, а підступні методи «руського міра» та кремлівської пропаґанди.
На жаль, п. Курков обрав інший шлях, далекий від зусиль об’єднувати, а швидше роз’єднувати українське суспільство. Шкода, що часто буває так, що люди не здатні очолити певний рух, незважаючи на те, що мають на це можливість, талант і розум, але тут потрібні ще й бажання та розуміння потреби стати провідником. А погляди п. Курова є лише підтвердженням того, що він не второпав будівництва демократичної України та залишився жертвою колоніальної ідеології, яка панувала в Україні понад чотири століття. А шкода, бо, я певний, що п. Курков знайомий із філософією Ґанді: щоб світ змінився, потрібно змінитися самому. Але імперське ярмо йому цього не дозволяє. Тому й не дивно, що для п. Куркова навіть Тарас Шевченко — «російськомовний» письменник, а для цього можна й збрехати, мовляв, Кобзар прозу писав лише російською, і лише половину поезії українською.
Тому й не дивно, що п. Курков не може повторити феномен Фітільова-Хвильового, бо він не здатен змиритися з тим, що в Українській державі має панувати українська мова, а не «вкрадена», чи присвоєна російська. Тобто, дехто може вирости на українському хлібі, здобути в Україні освіту, досягти творчих, чи професійних вершин, а основ української державності так і не зрозуміти!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...