Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 18, 2019

Якщо це не — фашизм, то як його назвати?

Автор:

|

Вересень 17, 2015

|

Рубрика:

Якщо це не — фашизм, то як його назвати?
Пам'ятник у Павлокомі

Пам’ятник у Павлокомі

Жахлива російська агресія на сході України впродовж більше року, внаслідок якої щоденно гинуть українці, і вбивство 298 осіб на борту літака рейсу МН17 доводять, що міжнародна спільнота недостатньо рішуча щодо злочинної путінської Росії. З цією аґресією активізуються реакційно-націоналістичні сили в Польщі, які масово розвалюють пропам’ятні могили УПА на території своєї держави. Фашистська агонія проти України сплітається у співпраці з реакційними силами і дехто твердить, що польські націоналісти зараз перебувають на службі Кремля й їхні інтереси збігаються.
Ці дві реакційні сили стали близькими союзниками і взаємно себе доповнюють. Вони намагаються розпалити ворожнечу між народами і на тлі цієї ворожнечі легко можна прогнозувати, якої мети осягне нова Російська імперія. В Кремлі ніхто поважно не трактує польських націоналістів, їх вважають маргіналами. Однак путінська аґентура докладає великих зусиль, щоб розділити не тільки українців із поляками, але й інших народи Європи. Найбільший влив російська провокація мала на націоналістичний польський рух, який разом із проімперськими силами Російської Федерації (РФ) бореться проти тих українських сил, які відстоювали і відстоюють державний суверенітет України. Отже, за ініціативою Москви, польські націоналістичні сили стали спільно з Кремлем до боротьби не тільки з патріотичними силами України, але навіть до боротьби з могилами воїнів УПА. Вони боялися партизанських загонів УПА в минулому, а тепер бояться навіть мертвих.
Нищення пам’ятників УПА в Польщі зараз перевищує злочинні дії диких кочових орд, їх можна порівняти хіба зі злочинами большевицьких і нациських фашистів. Нищення пам’ятників УПА в Польщі є нічим іншим, як прямий закликом українців до подібних дій із пам’ятниками польськими. Сучасні польські фашисти підтримують РФ, яка порушує суверенність Української держави. Дивує, що серед поляків є багато чесних і розумних людей, але немає масової реакції на злочини проти могил українських партизанів. Такі злочинні дії є лакмусовим папірцем толерантності і мають вкрай негативні та небезпечні наслідки в майбутньому, коли терпітимуть невинні люди. Аґресія РФ проти України може незабаром поширитися на територію не тільки Польщі, але й на інші держави.
Треба поставити наші національні взаємини в площину рівноправності, щоб за зло не відплачувати злом. Наші стосунки можна і треба будувати на засадах суверенності наших держав, демократії та верховенства закону та добросусідства. Саме за цей шанс боролися поляки 1980-го, а відтак розпочали втілювати його 1989-го. Про таке ж мріяли українці, коли проголошували 1991 року свою незалежність, коли виходили на Майдан, де проливали свою кров за повну свободу свого народу. Наші народи та суспільства приречені на вічне сусідство, на мирну та дружню співпрацю тепер і в майбутньому, на благо і задля безпеки наших держав та Європи. Українці дозволили на Личаківському цвинтарі у Львові відновити польські військові поховання, які за наказом Кремля були знищені вщерть бульдозерами і залиті асфальтом. 24 червня 2005-го за участі президентів Польщі й України Александра Кваснєвського та Віктора Ющенка, латинського кардинала Мар’яна Яворського та греко-католицького кардинала Любомира Гузара відбулося урочисте відкриття відновлених могил і вони в чудовому стані перебувають дотепер. Невже польські поховання мають привілейованіше становище за українські? Не дарма кажуть, що культура народу визначають тим, як народ ставиться до могил померлих.
Автор цієї статті вже за традицією щороку відвідує свою малу батьківщину. Моє рідне село Вербиця в Томашівському повіті було повністю знищене 7-9 червня 1947-го під час злочинної акції «Вісла». Залишився тільки цвинтар, свідок нашої дідівщини, той клаптик землі, на якому кожна грудка від найдавніших часів була полита сльозами моїх предків. Від часу відновлення української державності 1991 року вихідці з мого села щороку приїжджали на те святе місце помолитися на могилах своїх пращурів. На цьому старовинному цвинтарі зусиллями українців із Канади та США 1995-го було споруджено пам’ятник односельчанам — воїнам УПА, котрі загинули в боротьбі проти нелюдів. На гранітній плиті пам’ятника було викарбувано імена більше 100 осіб з написом: «Загинули в боротьбі за волю України». Молоді хлопці виявили священний героїзм у жахливу і жорстоку епоху. Вони віддали своє життя, щоб ми могли жити і своїм життям передавати дітям їхню мужність, національну гідність і патріотизм. Вони були і досі залишаються провідниками українського життя. Високо шануємо їхній героїчний подвиг, який навіки став національним дороговказом в боротьбі за волю України. Вандалізм над пам’ятником воїнам УПА на вербицькому цвинтарі показав, наскільки наші вороги ненавидять волю українського народу. Вони з такою люттю ненавидять наших визволителів, що готові вони всіх нас потопити в крові. Вандали не беруть до уваги того, що руйнування пам’ятників викликає протилежну реакцію і після такого злочину ідея УПА перетворюється в євангелізацією нашого патріотичного духу.
Було осквернено не тільки пам’ятник УПА в селі Вербиця, звідти я поїхав на гору Монастир, що біля Верхрати в Любачівському повіті. Тут злочинці розтрощили пам’ятник-курган 62-м воїнам УПА, котрі загинули 2 березня 1945 року у боротьбі з ордами НКВС. Історія цього пам’ятника — особлива. Довго влада не давала дозволу на спорудження монументу на цьому місці. Цією справою від Спілки українських політв’язнів сталінського періоду займався Дмитро Боґуш, котрого навіть суд у Любачові карав високими штрафами і наказував пам’ятник знищити ще в ході будови. Відповідь п. Боґуша представникам влади завжди була відвертою.
Він сказав, що тільки тоді погодиться зупинити спорудження цього пам’ятника, якщо будуть знищені пам’ятники воїнам АК. Активіст твердив, що польське підпілля, а зокрема АК має на своєму сумлінні тисячі українських жертв. Загін АК під командою поручника «Біса» в ніч з 3 на 4 березня 1945-го в селі Павлокома Березівського повіту замордував 364 українців, в т. ч. кілька десятків дітей. Тому не годиться звеличувати одних, а інших принижувати.
Таких прикладів можна наводити без ліку. Мабуть, ці самі вандалі осквернили пам’ятник УПА на цвинтарі в Грушовичах на Перемищині, трохи скоріше — на горі Хрищата на Лемківщині. Годиться ще пригадати, що вандали з власної ініціативи або з ініціативи Кремля знищили пам’ятник воїнам УПА в Лісках Грибешівського повіту, де похоронено 86 воїнів УПА, котрі загинули 1944 року в бою з карателями НКВС. На могилі було поставлено велику камінну брилу, в яку вмонтували гранітну дошку з переліком імен і псевдонімів загиблих вояків, а внизу було поміщено напис польською й українською мовами: «Вдячні нащадки — Слава героям, впавшим за волю та незалежність України».
Не маю наміру перечислити всі знищені місця пам’яті на теренах Польщі. Я лише сигналізую про зростання кількості фашистських проявів, які можуть незабаром мати жахливі наслідки. Досить додати, що було знищено навіть ті пам’ятники воїнам УПА, котрі загинули воїни в боях із німецькими нацистами. Знищено пам’ятники в Молодичі Ярославського повіту, на Холмщині й в інших місцевостях на етнічних українських землях у Польщі. У польсько-українських взаєминах наростає надзвичайно небезпечна і грізна ворожа заграва, яка може породити в новий «темний період» в історії наших народів. Назріла пора вибратися з тенет жалюгідного імперіалізму і зрозуміти, що ідея УПА і пам’ятники воїнам становлять українську національну святість. Вони в нашій пам’яті є і будуть навіки віків невгасимими світильниками, що освітлюють шлях до остаточної перемоги. Українські воїни заслужили на спокій у могилах. Вони за життя боролися, їх часто карали, вони конали в польських, гестапівських і московських катівнях і концентраційних таборах. Пам’ятники не потрібні мертвим, вони потрібні живим, саме живі йдуть до них молитися. В душах українців це — святині та собори, в яких вони відновлюють свою національну і загальнолюдську гідність.

Ярослав Стех

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...