Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 2, 2020

Як припинити щоденні вбивства та каліцтва

Автор:

|

Лютий 05, 2020

|

Рубрика:

Як припинити щоденні вбивства та каліцтва

Те, що відбувається щодня на фронті неоголошеної війни, яку провадить Росія проти України, не має аналогів. Російська Федерація (РФ) перевершила всіх не лише у винаході гібридної війни, але й в усіх найпідступніших засобах і вчинках, а також воєнних злочинах.
Щоденні повідомлення про порушення так званих домовленостей про «всебічне і безстрокове» припинення вогню на російсько-українському фронті Донбасу, викликають не лише сумнів щодо таких «домовленостей», але й ганьбу та недовіру до тих, хто ці «домовленості» підписував. У щоденні порушення «тиші» цілковито вкладається інформація про те, що за минулий рік російські бандити (переважно снайпери) вбили 132 українських військовослужбовців та 700 поранили. Щоправда, статисти не повідомляють, скільки поранених солдатів померли, бо тоді б виявилося, що втрати були ще більшими.
Якщо полічити вбитих і поранених впродовж усіх років війни Росії проти України, то число українських втрат сягне кількох тисяч. Справа в тому, що статистика не вдається до пояснень, скільки з-поміж поранених повернулися до війська, скільки залишилися каліками, скільки досі не можуть собі дати ради з посттравматичним синдромом.
Нова влада в Україні захопилася «пацифістськими ідеями», але не взяла до уваги те, що споконвічний ворог України ніколи не дотримувався жодних домовленостей, зокрема, коли вони могли бути корисними супротивникові. Про це вже знав Отто фон Бісмарк (1815-1898), перший канцлер об’єднаної Німеччини, котрому приписують слова: «Жодна угода з Росією не варта навіть ціни паперу, на якому вона написана».
Хіба слова Бісмарка не підтвердив понад 130 років пізніше Путін, котрий звів нанівець підпис президента Росії під «гарантією» державного суверенітету та територіальної цілісности України в Будапешті 1994-го? Або ж так звані мінські угоди, які Путін уже шостий рік навіть не думає виконувати, незважаючи на те, що сам же їх і підписав! Дуже можливо, що президент Зеленський ще цього не чув, а його побратими з «95-го кварталу», котрі творять коло його найближчого оточення, також у такого не прочитали в своїх сценаріях.
А можна було надіятися, що п. Зеленський, можливо, знає, як бореться з ворогами Ізраїль, який має подібних сусідів, як і Україна — одні заздрять його існуванню, інші взагалі не хочуть визнавати його державою. А щодо кількості, то вороги Ізраїлю мають більше війська, ніж він — усього населення. В цьому пункті українці перебувають у кращому становищі, бо ж, хоча РФ має велику армію, але вона не перевищує населення України.
Існування Ізраїлю є доказом того, що перевага якості над кількістю однозначна — в цьому випадку якість, відвага та винахідливість ізраїльтян мала б стати прикладом для українців. Саме тут п. Зеленський мав би не лише брати приклад із одноплемінників своїх предків, але й попросити фахової допомоги. Ізраїль не побоявся навіть порушити кордон із палестинцями, коли ті не припиняли кілька днів обстрілювати ізраїльську територію ракетами. Україні ж ідеться не про порушення кордону з Росією, а про щоденне вбивство або калічення військових і цивільного населення з окупованої української території.
Бандитські снайпери на окупованій території порушують усілякі воєнні етичні та моральні засади, коли ховаються за дітей і стріляють звідти! Саме так загинув старший солдат Василь Лісіцин, котрого вбив снайпер, ховаючись за маленькою дівчинкою. Фото про це було викладене у групі 28-ої ОМБр ім. Лицарів зимового походу у Facebook. Кати терористичних «республік» переплюнули навіть свого роботодавця й ідейного натхненника Путіна, котрий ще в березні 2014-го заявляв, що для «захисту» російськомовних українців російські війська будуть стояти за спинами українських жінок і дітей! Садисти-снайпери вирішили продемонструвати це з-за спини маленької дівчинки.
Аморальне та злочинне провадження Росією війни проти України, яку вона не визнає, бо не визнає українську націю, повинно б уже давно знайти відважних і винахідливих військових, бо політики переважно не здатні на жодні плани, якщо немає можливості щось украсти, чи когось обдурити.
Найбільша перешкода для українського війська криється в тому, що воно за 28 років незалежности не позбулося численного ґенералітету, серед якого є безліч людей, котрі досі не можуть спромогтися на українське слово й існують в армії як «совєтські офіцери», а на «общепонятном» здають позиції ворогові, що задокументували під час пропуску банди Ґіркіна-Стрелкова із Слов’янська до Донецька, чи при прямому розстрілі біля Дебальцевого, в Іловайську та на інших відтинках фронту. Внаслідок зради загинула досі невідома кількість українських патріотів, а винних уже шостий рік шукають. Зрештою, продажних і нікчемних типів можна знайти і серед нижчих офіцерів, котрі можуть ні за цапову душу продати розвідника, чи постового під дуло московського снайпера.
Нещодавнє повідомлення про смерть солдата та поранення десятьох зайвий раз підтвердили слова Бісмарка і це мало б, нарешті, навести на думку не тільки політиків, а й військових — потрібно шукати інший шлях звільнення окупованої території. Відомо, що сотні (якщо не тисячі) українських військових стажувалися в різних арміях країн НАТО, українські солдати брали й беруть участь у різних міжнародних місіях Організації Об’єднаних Націй. Отже, не такі вже й «нездари» або «невдахи» українські вояки, бо ж їм дякують за участь.
Але вже шостий рік війни повинен показати інший план звільнення територій, бо ж щоденні втрати українського війська не зменшуються від нових «домовленостей», а зростають. Зрештою, коли б уже силою пішли визволяти п’ять років тому, то втрати могли бути меншими, ніж зараз. Оскільки Кремль твердить «нас там нєт», то не варто згадувати чорта з московського болота, краще взятися за очищення української землі від нечисті, яка завдає шкоди і людям, і природі, бо ж це нечисть, яку треба знищити, а її сліди дезінфікувати.
Українці довели, що вони були не лише винахідниками (Пулюй, Сікорський, Корольов та десятки інших), але й військовими стратегами, завойовниками: Володимир Великий, Іван Сірко, Богдан Хмельницький, Роман Шухевич і сотні інших, кого народ високо оцінює й шанує. Саме таких людей мав на увазі Іван Пулюй, коли сказав: «Нема більшого ґонору для інтелігентного чоловіка, як берегти свою національну честь і без нагороди вірно працювати для добра народу, щоб забезпечити йому кращу долю».
Сподіваймося, що знайдеться в Україні людина, котра знає не лише найновішу історію Ізраїлю, але й історію Старого Заповіту, де юнак Давид переміг велетня Голіафа, а це дуже важливо, бо й Фінляндія у війні з СРСР 1939-1940 рр. нагадала цю біблійську історію, коли Москва мала більше війська, ніж Фінляндія населення, але не здалася, чим підтвердила істину, що якість важливіша за кількість. Зрештою, історія України є найкращим прикладом, коли якісно кращі у ведені війни запорожці перемагали значно більші за кількістю військові сили. Отже, якщо ізраїльські солдати мають біблійний приклад Давида, українці повинні пригадати приклад небіблійних козаків!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply