Новини для українців всього свту

Tuesday, Jul. 16, 2019

Як допомогти зазомбованим?

Автор:

|

Березень 05, 2015

|

Рубрика:

Як допомогти зазомбованим?
Сергій Лавров

Сергій Лавров

Кажуть, що мета виправдовує вчинки. Це можна розуміти тільки тоді, коли мета дає якесь визволення, звільнення, скажімо, із полону, від якихось садистів чи терористів. Інша річ, коли мета запанувати над кимось, принизити, знищити когось послуговується підступними методами, брутальною війною. У такому разі дії задля досягнення мети є неморальними, неетичними, людиноненависницькими і не підлягають виправданню. Саме так слід розглядати мету кремлівського карлика, котрий вирішив увійти в історію руйнівником споконвічного сусіда Росії — України.

До чого вже тільки не вдавалися російські очільники та дипломати — до заперечення присутності своїх солдатів у Криму, до заперечення анексії півострова, до ґротескного «референдуму» кримчан. Оскільки все пройшло безкарно, бо світ був так заскочений аґресією Росії, що не знав, як реагувати, то аґресор далі теревенів про своє «братство», про «спільну віру», «спільне минуле», спільні досягнення, про ґарантію територіальної цілісності України. Водночас Путін посилав на схід української держави вже не «зелених чоловічків», а важке озброєння та професійне російське військо, яке допомогло терористам збити малайзійський цивільний літак.
Отож, поки світ зрозумів, що твориться, уже утворилися «республіки». Не відомо, чи це знову було «волевиявленням» російськомовного населення, яке «жорстоко» утискували з Києва, чи, може, революційним захопленням влади? Річ у тому, що будь-яке мирне «волевиявлення» дотримується певних правил країни, в якій така національна група живе. Тобто, «волевиявлення» певної національної, соціальної, расової групи можна досягти мирно на основі Конституції країни, у якій мешкають «жертви».
Певно, саме це мав на увазі Сергій Лавров, міністр закордонних справ Російської Федерації (РФ) 23 лютого ц. р., виступаючи на засіданні Ради безпеки (РБ) Організації Об’єднаних Націй (ООН), коли запропонував: «Усі повинні визнати, що народи мають право самостійно вибирати своє майбутнє без втручання ззовні в їхні внутрішні справи». Але залишається запитання: чому Росія не дотримується цього стосовно до своїх сусідів — чеченців, грузинів, молдаван, а тепер — й українців?
Можливо, що РФ досі не збагнула, що СРСР уже давно не існує, а колишні «союзні республіки» стали незалежними державами, з якими Росія має дипломатичні взаємини. Тож втручання РФ у внутрішні справи тієї чи іншої країни, є злочином. А може, п. Лавров лише підтвердив таким чином слова російського письменника Тургенєва, що «русский есть найбольший и найнаглейший лгун во всем мире».
Очільник російських дипломатів висловив ще іншу пропозицію членам РБ ООН: не визнавати жодних урядів, які би виникли внаслідок революції. Іншими словами, він пропонує заборонити революції! Щоправда, міністр хоче, щоби народ, який здійснить революцію, запитав у Кремля, чи той визнає її. Бо, виявляється, в Україні не запитали й обрали не такий уряд, який бажали побачити можновладці Кремля.
Українці вже понад 300 років відчувають на собі оцю «найбільшу та найнаглішу брехню» спочатку царської, потім совєтської, а за 24 останніх роки — путінської Росії. Брехня про «возз’єднання», далі – «союзна республіка», а від 1994-го — гарантії у Будапешті разом із США та Великою Британією. Яким же треба бути брехуном, щоби перед світом демонструвати відкриту війну проти України, їхати на перемовини до Мінська, щодня стріляти по українських містах і селах, вбиваючи цивільних, дітей і солдатів, і тут же твердити: це — не ми!
Тотальна брехня стала для російських політиків, засобів масової інформації (ЗМІ) та дипломатів щоденною зброєю навіть у таких світових організаціях, якою є ООН. Україна мала би так само щодня говорити світові правду про аґресора й терориста, але, на жаль, в країні й досі працюють ворожі телевізійні канали, радіо та лунають виступи відвертих ворогів нашої нації.
Ігор Сюндюков дуже влучно зазначив, що «допоки ми не почнемо називати речі власними іменами, грузнутимемо в болоті порожніх загальних фраз, самообману (а оце, як відомо, — найгірший різновид обману) та напівбрехні». Не російсько-терористичні війська, а російські окупанти; не ДНР і ЛНР, а окуповані Росією українські території, не мітинґ антимайданівців у Москві, а хода фашистів!
Слід іще зазначити, що допоки українські парламентарії отримуватимуть платню з російського банку в Україні, а Україна годуватиме 20-тисячне військо окупанта в Криму, постачатиме запасні частини до російських військових літаків тощо, то важко буде когось переконати, що Україна перебуває у стані війни з Росією. За рік після Революції гідності ще й досі злодії живуть у накрадених маєтках, а мільярди гривень лежать на їхніх рахунках, тоді як влада жебрає у Міжнародного валютного фонду подачку.
Справи проти колишніх казнокрадів порушуються, але надто повільно, і чомусь злодіїв відпускають під заставу за кілька десятків тисяч чи кілька мільйонів гривень або й не ставлять перед судом. Чомусь українські суди не беруть прикладу з австрійського суду щодо Фірташа, заставу за котрого визначили сумою 200 млн EUR!
Зрештою, слід на державному рівні пояснювати всім громадянам, що «головна причина» окупації території України була не расовою, як у Гітлера, а мовною. Путін вирішив «опікуватися» всіма російськомовними й для цього почав їх нещадно знищувати наймодернішою зброєю, а їхні міста та села перетворив на спалену землю. Тому треба звернути увагу на небезпеку користування мовою сусіда, який вас може за неї вбити, вашу хату — спалити, вашу землю — замінувати, а інфраструктуру — знищити.
Російською слід звертатись через радіо, телебачення та листівки до громадян РФ, до воюючих в Україні солдатів, котрі присягали на вірність Росії, але не на інвазію в Україну. Слід усіма засобами поширювати правду про Революцію гідності, про колишній злочинний режим. І пояснити людям, яких щодня зомбують російські ЗМІ, що українці бажають тільки миру, справедливості і рівноправності громадян — не залежно від їхньої мови, їхнього національного походження, їхнього релігійного чи політичного переконання та кольору шкіри. Зокрема, слід це поширювати через Інтернет, у соціальних мережах.
Зрештою, якщо люди будуть використовувати тільки українську мову, то це істотно утруднить «роботу» диверсантам, котрі здатні на підлі вбивства, але не спроможні вивчити будь-яку іноземну мову. Тобто, патріотом можна бути і за межами зони проведення Антитерористичної операції, і щодня — вдома, на роботі, на вулиці.
Так, українці переживають важкі часи, але перспектива жити у вільній і цивілізованій країні варта того, щоби проявляти патріотизм на кожному кроці і довести, що «Небесна сотня» й тисячі воїнів у війні з РФ віддали своє життя за майбутнє України недаремно!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...