Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Враження від американських дебатів про «українську кризу»

Автор:

|

Грудень 31, 2014

|

Рубрика:

Враження від американських дебатів про «українську кризу»

Стівен Пайфер

У політичних та експертних колах США не вщухають дискусії про «українську кризу» й «нову холодну війну» з Російською Федерацією (РФ). Одна сторона дебатів наполягає на твердій позиції щодо Росії й активній підтримці України, інша ж — пропонує рахуватися з інтересами Москви та спільно з нею створити «новий європейський порядок безпеки, прийнятний для обох сторін». Тут ідеться про Захід і Росію. А як же Україна?..

«Новий курс» від експертів Брукінґса
Від політики не втечеш, і, перебуваючи від вересня ц. р. на науковому стажуванні у Вашинґтоні, я займаюся не так власним дослідницьким проектом, як відвідуванням різних семінарів, «круглих столів» і конференцій про «українську кризу». Двічі довелося виступити в панельних дискусіях в Інституті Брукінґса, тому самому, експерти якого на шпальтах «Вашинґтон пост» запропонували «розробити для Росії, України й Заходу план, від якого виграють усі сторони». Уже «орієнтовний перелік питань для дискусії» справив враження, що деякі американські колеги найбільше стурбовані не тим, як зупинити аґресію РФ, а тим, як піти їй назустріч.
Ось – деякі з цих запитань: «Чи має Європейський Союз (ЄС) бути готовим обговорити з Росією «новий європейський порядок?», «Наскільки програма «Східного партнерства» змушена брати до уваги амбіції Путіна створити Євразійський союз?», «Чи слід надати РФ право фактичного вето щодо прийняття нових членів у ЄС?»
Моя відповідь у дебатах зводилася до того, що лише тверда й солідарна позиція США, ЄС, НАТО й України може змусити путінську Росію рахуватися з міжнародним правом. У тому ж дусі висловлювалися й інші учасники дебатів: економіст Андерс Аслунд, керівник Української служби «Голосу Америки» Адріан Кармазин, колишній посол США в Україні Стівен Пайфер і голова Групи «зелених» у Європарламенті Ребека Гармс.
Натомість, Сем’юел Чарап, експерт Міжнародного інституту стратегічних досліджень, правив своєї: Захід має досягти нового порозуміння з Росією. «Новий курс», що його пропонує Чарап, передбачає «спільний компроміс», коли Захід відмовляється від подальшого розширення ЄС і НАТО на схід, а Росія — від воєнного втручання у внутрішні справи своїх сусідів.
Такі ж ідеї викладено у статті експертів Брукінґса у «Вашинґтон Пост», один з авторів якої – Джеремі Шапіро — є співавтором «Нового курсу» Чарапа. Україні пропонується відмовитися від мрій про євроінтеграцію та покластися на обіцянку Росії поважати її суверенітет і утримуватися від воєнної інтервенції. Дякуємо, ми вже покладалися на Будапештський меморандум.

Будапештський меморандум — assurances without guarantees
20-річчю неславної пам’яті Будапештського меморандуму було присвячено другу дискусію у Брукінґсі, в якій я взяв участь. Цього разу мої візаві — посол Пайфер і колишній спеціальний радник держсекретаря США Роберт Айнгорн — погодилися на думці: меморандум від самого початку не давав Україні реальних гарантій безпеки й фактично не діє.
Нагадаю, що Будапештський меморандум, який в Україні називали «договором про гарантії безпеки», підписали президенти РФ, США, України та прем’єр-міністр Великої Британії 1994 року, після офіційного приєднання України як неядерної держави до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Ті, хто гадає, що ця угода надавала Україні якісь гарантії безпеки, просто ніколи її не читали. У кращому разі знали тільки назву цього документа, але навіть її розуміли неправильно через труднощі перекладу. В українській версії документ називається «Меморандум про гарантії безпеки», що можна перекласти англійською як Memoradum on security guarantees, однак насправді англійська назва угоди — Memoradum on security assurances.
Як підтвердив у своєму виступі Стівен Пайфер, у дипломатичній практиці guarantees і assurances — зовсім різні речі. В англійській мові єдиному українському слову «гарантія» є аж чотири відповідники з близьким, але нетотожним змістом: guarantee, guaranty, warranty й assurance. Останнє із цих слів означає, радше, «запевнення», ніж реальну «гарантію». Отже, наша помилка полягала в тому, що ми вірили, нібито нам дали guarantees, тоді як насправді ми отримали лише assurances. Мав рацію відомий український юрист Володимир Василенко, котрий ще 2009-го назвав Будапештський меморандум «запевненнями без гарантій».
Річ — не лише в назві. Кожен, хто уважно прочитає документ, переконається, що той не передбачає жодних реальних дій у разі, якщо одна зі сторін порушить обіцянку поважати суверенітет і територіальну цілісність України. Передбачено тільки консультації, в яких Росія, як відомо, відмовилася брати участь, після чого США та Велика Британія висловили «глибоке обурення» й умили руки.
Будапештський меморандум не був угодою про надання гарантій безпеки; єдина країна, яка грубо його порушила, — це Росія, отже, усі претензії – до неї. Як стверджує Джефрі Пайєт, нинішній посол США в Україні, «усі сторони тоді чітко розуміли, що суть документа полягає в тому, що підписанти беруть на себе зобов’язання поважати суверенітет і територіальну цілісність України. Росія цілком очевидно порушила, розтоптала свої обіцянки за Будапештським меморандумом».

Вічні запитання: хто винен і що робити?
Та чи справді всі сторони чітко розуміли суть угоди? Біл Клінтон і Джон Мейджор — напевно, а от Леонід Кучма, судячи з його заяв, не відав, що підписує. У вересні ц. р. екс-президент поділився спогадами: «1994 року, коли я підписав Будапештську угоду, безпеку нам гарантували США, Велика Британія, а потім ще й Китай. Мені здавалося, що ми вже будемо жити, як у Бога за пазухою. Нам і армія не потрібна». За словами п. Кучми, Франсуа Міттеран, президент Франції, попереджав його: «Не вірте їм. Вони вас обдурять». «І нас справді обдурили», — бідкався колишній ґарант Конституції.
Утім, відповіддю на нарікання українців, що нас, мовляв, «обдурили» та «зрадили», є добра приказка: бачили очі, що купували. Підписуючи меморандум, українські достойники мали розуміти, що жодних реальних гарантій безпеки він не дає. Однак протягом 20 наступних років Україна так і не використала інших можливостей гарантувати свою безпеку: не здійснила необхідних економічних і військових реформ, не подбала про енергетичну безпеку, не доклала належних зусиль, аби вступити до НАТО та ЄС. А адміністрація Януковича майже доконала оборонний потенціал України.
Про Будапештський меморандум зараз можна сказати так: пацієнт, швидше за все, – мертвий, ніж живий, і «повернутися» до нього можна хіба що для того, щоби покласти квіти на його могилу. Авжеж, небіжчик мав добрі наміри. 1994-го Будапештський меморандум видавався великою дипломатичною перемогою США: фактично без жодних реальних зобов’язань зі свого боку американці домоглися того, чого хотіли, — ядерного роззброєння України. Однак через два десятиліття ця «перемога» обернулася для США й усього світу величезною проблемою: те, що Україна опинилася в «сірій зоні», не входячи до жодної системи колективної безпеки, перетворило її на зону конфлікту, осторонь якого США не можуть залишатися.
Утім, не все так зле. Незважаючи на заклики добродіїв Чарапа, Шапіро й їхніх однодумців «зрозуміти Росію», сенат США ухвалив Акт підтримки свободи в Україні. У НАТО вже підтвердили, що українська держава може бути членом організації, якщо вона цього попросить, виконає стандарти й буде дотримуватися необхідних принципів.

Олександр Зайцев, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...