Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Feb. 19, 2018

Відкритий лист-відповідь на публікацію Девіда Брукса «Росія якої мені бракує», як з’явилася 11 вересня ц. р. у The New York Times

Автор:

|

Вересень 17, 2015

|

Рубрика:

Відкритий лист-відповідь на публікацію Девіда Брукса «Росія якої мені бракує», як з’явилася 11 вересня ц. р. у The New York Times
Раскольников

Раскольников

Не хвилюйтеся, Росія, за якою ви сумуєте, сьогодні з нами — в повній красі. Вона, як і раніше, продовжує відстоювати те, що Америці справді ніколи не було відомо. Але не «глибину душі», як ви пропонуєте, а її темряву. Бо її душа — темна та спотворена сьогодні так само, як і душа Раскольникова Достоєвського, хіба, що там є ще менше каяття. Путін є гідним наступником найдемонічніших царів Росії — Івана IV, Петра I, Катерини II чи комуністів Леніна, Сталіна, Хрущова, Брежнєва.

У зв’язку з ностальгією, яка так впливає на вас, можу припустити, що ви вивчите всю російську історію — від XII до XX ст. Вона так рясніє прикладами пригнічення власного народу та переслідування тих народів, на чиї землі Росія вторглася. Це й є основою цієї «російської душі».
Федір Достоєвський писав у «Злочині і карі»: «Так… Я весь у крові», — сказав Раскольников із особливим виглядом; потім він посміхнувся, кивнув і пішов униз. Він ішов повільно і не кваплячись, в гарячці, але не усвідомлюючи цього, повністю поглинаючись у нове переважаюче відчуття життя і сили, що піднеслися раптово в ньому». Ось суть «загадкової російської душі» — вкритий кров’ю, збуджений вбивством до межі неусвідомлення і набуття нового відчуття сили у собі від цього вбивства.
Росія почалася як дерев’яний зруб на річці Москві в XII ст., виросла до князівства, а потім швидко розрослася у величезний царський, а потім і радянський пустир, що покриває десять часових поясів, приперчений кількома центрами як сторожовими вежами в концентраційному таборі та пам’ятниками його владній і здихаючій міці. Навіть Санкт-Петербург, культурну столицю, мабуть, центр вашого з Путіним палкого обожнювання, було побудовано, щоб задовольнити тирана й увіковічнити його, використовуючи працю захоплених рабів, багато з котрих загинули в процесі будівництва. Цар Петро не звертав увагу на людські жертви. Ермітаж, центральний об’єкт Санкт-Петербурга, впродовж багатьох років збагачувався з украдених трофейних колекцій, а Петродворець став показним faux Версалем.
Цю Росію її пригноблені полонені характеризують як «в’язницю народів», а американський президент Рональд Рейґан назвав її «імперією зла».
Микола Гоголь — українець, котрий був змушений писати російською, розкрив цю «російську душу» в своєму сатиричному шедеврі «Мертві душі». Це була сатира на ту Росію, якої вам бракує, де життя було трагічно абсурдним і безглуздим, і де мертві та живі рахувалися однаково. Росія не вшановувала своїх мертвих, вона просто рахувала їх як статистику. Гоголь, можливо, саме тому втратив глузд і наклав на себе руки.
Що стосується того, що Росія сьогодні є «нормальнішою» країною, ніж це було раніше, спробуйте сказати, це 150 етнічним групам, крім росіян, що живуть у Росії, позбавлені будь-яких культурних або політичних прав і дуже обмежені в своїх вираженнях прав людини. Спробуйте пояснити це сім’ям Литвиненка, Березовського, Політковської чи Нємцова, убитих режимом Путіна. Спробуйте сказати це багатьом теперішнім політичним ув’язненим, котрих утримують в ізольованих клітках, котрих люто допитували і катували перед судом у камерах і котрі одержали істотні тюремні терміни від квазі-судової системи за такі «злочини», як написання віршів. Йосип Зісельс, українсько-єврейський лідер і колишній радянський в’язень сумління, заявляв у багатьох своїх виступах, що не Путін зробив Росію такою якою вона є сьогодні, а Росія зробила Путіна.
Ваш лемент — недоречний. Це виглядає надумано та нещиро, позаяк ви продовжуєте користуватися комфортним життям у країні, де життя — важливе і кожна людина має певні невід’ємні права, наділені їй Творцем і гарантовані верховенством закону. Тим не менш, ви принизили Америку, яка, нібито, не має «глибини душі». Якби ви виросли в Росії вашої мрії, вам би залишилося дуже небагато. Можливо, ваша американська щедрість спотворила ваше сприйняття.
Тим не менше, розмова — не про вас. Ви робите ведмежу послугу мільйонам, саме так, мільйонам жертв Росії, якої, як ви стверджуєте, вам так бракує. Жодна країна в світовій історії не несе більшої відповідальності за страждання чи вбивства людей. Більше за нацистів, більше за «культурних революціонерів» Мао, більше за режим Пол Пота, більше, ніж особи, котрі вчинили ґеноциди у Вірменії, Боснії, Руанді, і навіть більше за ісламських радикалів сьогодні. Перед цими жертвами ви зобов’язані вибачитися.
Із повагою, Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...