Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Від забави з вогнем можна й самому згоріти

Автор:

|

Липень 29, 2020

|

Рубрика:

Від забави з вогнем можна й самому згоріти
Похорон Ярослава Журавля

«Хочеться вити від болю, усвідомлюючи, що ця жахлива історія трапилася майже паралельно з цирком у Луцьку, в якому зіграли двоє акторів — терорист і президент. Записати відосик — завжди раді, а врятувати підступно пораненого бійця — ні, не чули… Як соромно за цю владу й державу, яка не змогла витягнути з поля бою сержанта-розвідника Ярослава Журавля» (Андрій Любка. «Врятувати сержанта Ярослава Журавля», газета «День», 24.07.2020). Так відреагував на жахливу поведінку командування операції Об’єднаних сил (ООС) і головнокомандувача Збройних сил України (ЗСУ) відомий письменник.
А знаний журналіст Сергій Грабовський, який і сам був солдатом, був іще конкретнішим. «Ця приголомшлива ситуація, коли ті, хто повинен був це знати, добре знали, що сержант Журавель живий, але рятувати його не можна, наводить на дуже печальні думки. По-перше, що не лише наразі чинна в Україні влада живе за нормами «русского міра» (це, зрештою, і так було зрозуміло), а й генералітет разом зі старшим офіцерством. Адже ніхто з них, наскільки мені відомо, у відставку не подав і не застрелився через втрату честі (не можна втратити те, чого ти не маєш, чи не так?). По-друге, ніхто «нагорі» банально не здатен мислити — ні тактично, ні стратегічно. Адже практично щодня ми чуємо, що на фронті є нові загиблі чи нові поранені (частина яких потім помирає). А якби раз-другий добряче «врізали» по окупантах, ті б неминуче притишили свої обстріли й інші дії, боячись отримати по зубах. І не «розведення військ», а саме така тактика істотно зменшила б утрати ЗСУ. Стратегічний же вимір цієї справи полягає в тому, що не можна допускати деморалізації війська — тепер кожен військовий приміряє на себе страшну долю сержанта Журавля» (С. Грабовський, «Хто відповість за смерть сержанта Ярослава Журавля?», газета «День» за 22.07.2020).
Непрофесійна поведінка командування ООС та головнокомандувача викликає не лише почуття злості, безпомічности, ганьби за таку поведінку вищого командування ЗСУ й її штабу, а й почуття провини — кого ж обрали ті відомі 73 % й оту «історичну» більшість у Верховній Раді України?
З перемогою Зеленського та його партії «Слуга народу» мало все «процвітати» — економіка, зростання заробітних плат і пенсій аж до подолання бідности, а вчителі лікарі мали взагалі жити безтурботно, олігархат мав припинити свою вирішальну роль у політиці, кумівство мала замінити прозорість, професіоналізм, а ЗСУ мали досягти такої потуги, щоб ворог не посмів зазіхати на здобутки Незалежної.
Поведінка Зеленського дуже нагадує Януковича, котрий призначав міністром оборони людей (Саламатін, Лебедєв), котрі розкладали та розкрадали армію, що й допомогло Російській Федерації (РФ) досягти швидких успіхів у розпочатій війні проти України. Призначення Зеленським пенсіонера Тарана замість 42-річного Загороднюка викликала багато запитань, які ще й насторожили небайдужих, коли пенсіонер вирішив скоротити армію, забуваючи, що ворог, який має понад мільйонну армію, оголошує безстрокову мобілізацію та концентрує військо на українському кордоні.
Спроба олюднити Путіна Зеленському не вдалася, бо ж не для того його вчили, щоб бути гуманною людиною. Зеленський як президент досі мав можливість продемонструвати відповідальність, бо ж демократія — це не роздавання «теплих» місць у своєму офісі та різних державних посад своїм колишнім колегам, сусідам, друзям. Насамперед це — відповідальність.
Дивує, що глава держави зразу пристав на вимогу підозрілого терориста у Луцьку, а залишив без реакції вмираючого розвідника, чию смерть спостерігали за допомоги дронів. Ганебний вчинок бездіяльности керівництва ООС та президента впродовж трьох днів не має виправдання. У цивілізованій країні міністр оборони давно подав би у відставку.
Куди поділася та українська армія, яка зуміла стримати російського окупанта, яку ще торік розхвалювали інструктори з Канади та США, котрі допомагають при навчанні на полігонах? Де та армія, яка вже так наблизилася до НАТО, що «намацати» було можна? Чи вже закінчили скорочувати і зараз нема кому нести відповідальність? Життя Ярославові Журавлю вже ніхто не поверне, але врто думати про безпеку країни і передусім про її захисників.
Потрібно очистити українське військо не тільки від продуктів совєтських генералів і, нарешті, передати командування тим, які за 30 років набули міжнародного досвіду у провадженні війни, та вдосконаленні військової тактики та стратегії. Вихованці ЗСУ, які за Незалежної стали офіцерами та здобували й здобувають досвід у боротьбі з найжорстокішим ворогом, яким є садистська імперія без моралі й етики, повинні отримати посади відповідальности за майбутнє армії та країни. Бо ж відомо, що совєтські генерали переважно керувалися ставленням до солдат відомим висловом, приписаним генералові Жукову, котрий втрати солдатів виправдовував фразою: «Баби єщьо нарожают».
Українська армія повинна вчитися від Ізраїлю, як боротися з неморальними бандитами і захищати будь-якого ізраїльтянина. За такий воєнний злочин, який здійснили окупанти східної України, розстрілявши медичну групу, та холоднокровне вбивство пораненого сержанта Журавля, ізраїльська армія відплатила б «сторицею». А український головнокомандувач навіть не спромігся звільнити міністра оборони, щоб показати солдатам, що його ставлення до них відрізняється від ставлення Жукова.
Як би мала виглядати реакція на нецивілізовану поведінку російських найманців, п. Грабовський розповів у своїй статті: «В таких ситуаціях діють інакше. Підтягують танки, важку артилерію, «Гради» — і знищують усе на ворожій території на кілька кілометрів углиб. Можна й авіацією в разі потреби вдарити. Безжально — і чхати на Організацію з безпеки та співпраці в Європі з її войовничою імпотенцією. Є правила ведення війни, й якщо супротивник їх демонстративно та брутально порушує, всі попередні домовленості з ним утрачають чинність».
Це думка чоловіка, котрий був солдатом, а не комедійним артистом, тому й відрізняється своїм фаховим судженням від глави держави. На запитання журналістів, чому президент погодився на вимогу терориста, Зеленський відповів, що обіцяв бути людяним і боротися за життя кожної людини. Поведінка «терориста», котрий сам вийшов із автобуса і мало не запалив цигарку, щоб дочекатися свого арешту, викликала сумнів у терористичному акті. Акція «порятунку» пасажирів автобуса за допомогою аваківських «орлів» на бронетранспортері після арешту терориста, нагадувала гротескні сцени з комедій.
А де ж була військова техніка, коли у «сірій зоні» (тобто на території, не окупованій бандитами)? Страх і злість бере людину, коли, за допомогою літаючого апарату, військові фахівці три дні спостерігають за вмираючим солдатом, котрий даремно очікує порятунку. А де була людяність президента, котрий, звісно, знав про цю подію? Бо ж солдати не тільки люди, але й герої, котрі щодня стоять на сторожі, щоб решта країни могла жити «нормально».
Складається враження, що в Офісі президента України (ОПУ) вже склали інший план, щоб наситити кремлівського вовка і не хотіли дразнити його «дрібницями» якогось убитого «укропа», бо ж його й власні втрати ніколи не турбували. Та й акції зі заручниками викликають підозру, що реваншисти за допомогою слуг імперії запланували щось більше. А якщо за смерть медика та пораненого сержанта нікого не покарають, то це буде підтвердженням того, що курс президента на капітуляцію стає небезпечним не тільки для держави, але й усіх противників імперії.
Зараз поведінка президента Зеленського викликає підозру, що вона почала змінюватися після його «короткої відпустки» до Оману на початку січня ц. р. Тоді журналісти запідозрили, що оточення президента збрехало, мовляв, такі короткі відпустки у першої особи країни без попереднього повідомлення не бувають. Та й повідомлення про те, що сам платив за квиток, а потім зустрічався з якимось принцом, звучали дуже непереконливо. Справа в тому, що розслідування програми «Схеми» повідомляло, що була інформація, яка засвідчувала те, що насправді Зеленський не відпочивав, а зустрічався з Патрушевим, колишній керівником головної спецслужби Кремля, а тепер — секретарем Ради безпеки РФ. Навіть той самий літак використав при повернені до Києва.
Для «ясности» цю інформацію дуже швидко спростували і прибрали. Але дивні діла відбулися невдовзі, після повернення Зеленського з «короткої відпустки», про яку нікого не поінформували ні до, ні після неї. Зате президент поміняв не тільки «свого на 100 %» генерального прокурора, але й голову ОПУ, голову уряду, міністрів та ще багато кого. А серед обіцяних «нових облич» з’явилися старі пики часів Януковича.
Запитання викликає і телефонна розмова Зеленського з Путіним 26 липня ц. р, яку коментували у Києві інакше, ніж у Москві. Президент України, згідно з повідомленням ОПУ, не висловив своє обурення воєнним злочинам, здійсненим проти українських солдат підопічними Путіна. Можливо, Зеленський не хотів провокувати кремлівського ведмедя, бо це могло б мати тяжкі наслідки для мінського процесу та «Нормандського формату». Але президент мав би знати, до чого призвели побоювання Сталіна 1941-го спровокувати Гітлера і побоювання Турчинова «спровокувати» Путіна 2014 року в Криму, а потім і на сході України.
Зрештою, залишається загадкою, обговорював Зеленський питання миру на Донбасі, чи «звітував», щоб «не спровокувати» обнуленого президента, котрий саме цього дня похвалився нечуваною ракетою, яка удев’ятеро швидша за звук?! А злі язики вже висувають підозру, що Путін має поважний компромат на Зеленського. Невже ж справді Патрушев?

Йосиф Сіркa

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply