Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 9, 2018

Вашинґтон сльозам не вірить

Автор:

|

Жовтень 14, 2016

|

Рубрика:

Вашинґтон сльозам не вірить
Путін

Путін

За хрестоматійним прислів’ям таке завжди робить Москва. Але тут вона сама розплакалася. Банально, жалюгідно, а в чомусь навіть істерично. Та ще й як вередливе дівчисько, ображено затупотіла ніжками. У цих сліз є кілька підстав, ще більше мотивів і лише одна причина.

Виплутатися з плутонієм
Дуже не хочеться у статті політичного спрямування заглиблюватися у аж надто складну галузь науки, де справжніх фахівців не так багато. Переконана, що Путін, про якого мова піде пізніше, теж не надто тямить, що то за елемент такий — Pu. Втім, йому простіше, він — президент. Може гукнути крутих професорів і вони на пальцях покажуть. Нам же треба зрозуміти хоча б у загальних рисах, про що йдеться.
Цей радіоактивний метал у природі зустрічається в дуже малих кількостях. Переважно плутоній одержують штучно, він утворюється у процесі роботи ядерних реакторів. Один із його ізотопів може бути придатним для створення зброї. Позаяк, реактори працюють, відповідно — плутоній утворюється. І що ж з ним далі робити?
Уряди Російської Федерації (РФ) і Сполучених Штатів відповідь на це питання знайшли. І ще у 2000 року уклали угоду про утилізацію плутонію, заявленого як такий, що не є більше необхідним для оборонної мети. Аж раптом Путін вніс до Державної думи проект закону про призупинення дії цієї угоди. Що, знайшли краще застосування? Якби ж то…

Нарешті припекло!
Два з лишком роки Москва заспокоювала саме себе і намагалася обдурити світ. Мовляв, санкції більше луплять по тих, хто їх накладає. А РФ нічого не боїться, терпіти тяготи звична. Але всі розуміли (у т. ч. й у самому Кремлі), що це лише намагання видати бажане за дійсне. Тим часом дійсність стискала горло щораз міцніше.
На що вони розраховували 2014-го, вже давно відомо. Скасування або хоча б суттєвого послаблення санкцій можна було досягнути кількома шляхами. Наприклад, організувавши за кордоном впливове лобі своїх інтересів. Є таке, навіть у кількох країнах, але потужності отих політичних сил у симпатиків Росії надто мало. Очікувалося, що закордонний бізнес через недоотримані прибутки почне тиснути на владні структури. Може, й тисне, але наразі не результативно. Були ще у кремлівських правителів сподівання, що Україна не витримає, дасть Донбасу і статус, і вибори. Тоді інцидент можна буде оголосити вичерпаним і Захід заспокоїться. От дурні! Самі ж називають українців «упьортимі хохламі», а чомусь не зметикували, що ми тут неодмінно упремося.
Але при чому тут плутоній? Все дуже просто. На хліб оте Pu не намажеш. Воно радіоактивне. А їсти хочеться!

Угода або санкції
Москва нарешті відчула, що на неї тиснуть із усіх боків. І почала робити якість незрозумілі рухи. Різкі та незграбні, чим топить себе ще більше. «Плутонієвій» темі вже присвячена не одна публікація. Щоб не повторюватися, нагадаємо найголовніше.
Отже, в голову комусь з кремлівських мрійників під час гарячкових пошуків виходу ударила думка про банальний шантаж міждержавного масштабу. Варіант слабенький, але кращого у них немає. І коли на сайті президента РФ з’явилося повідомлення про той злощасний законопроект, з тексту виразно стирчали навіть не вуха, а гіллясті оленячі роги. Бо аж надто велика частина була присвячена не хімічній фізиці чи фізичній хімії, а скаргам на нестерпне життя.
Зводилося усе до того, що Сполучені Штати зробили низку кроків, які ведуть до корінної зміни ситуації в галузі стратегічної стабільності. З повним переліком завданих образ. Мовляв, США розхитують їм економіку, прийняли так званий закон Сергія Магнітського, а також уже не так званий закон про підтримку свободи України. Цей взагалі допускає втручання у внутрішні справи РФ. До слова, таким втручанням вони називають невизнання анексії Криму. І нарешті найголовніше — санкції. Те, що стає вже нестерпним. Ну, не проект закону, а учнівський твір на тему «Ніхто нас не любить».
А тепер найцікавіше. Росія може й не призупиняти дію цієї угоди, але для цього політичне керівництво США має скоротити військову інфраструктуру та чисельність контингенту США у вказаних країнах НАТО до рівня 2000 року, скасувати «закон Магнітського», а також усі санкції, запроваджені проти РФ після анексії Криму та початку збройного конфлікту на Донбасі. І верхівка зухвальства — компенсувати завдані тими санкціями збитки! А щоб мало не здалося, компенсувати також збитки від кремлівських антисанцій! За все це Кремль обіцяє надалі дотримуватися вимог плутонієвої угоди. Уявляєте, не усунути причини, що призвели до санкцій і нарощування сил і засобів за східних кордонах НАТО. Не повернути Крим і вивести війська з Донбасу. Не компенсувати України завдані окупацією збитки. А лише утилізовувати, як і раніше, свій плутоній, що не потрібен для збройного використання. До речі, для цього США свого часу виділила РФ значну суму.

Блеф без ультиматуму
Якщо відверто, то цей законопроект треба було спершу подати на психіатричну експертизу, а вже потім оприлюднювати. Але пізно. Горобчик вилетів. Цікавим виявилося реагування на його цвірінькання. В т. ч. й самої Росії. Її політичне керівництво збагнуло, що шантаж не вдався. А його примітивність викликала ще більшу зневагу до аґресивної держави, що сіє смерть у руйнування як в Україні, так і в Сирії.
Спершу офіційна Москва спробувала пропагандистськими методами привернути до себе увагу. Контрольовані засоби масової інформації гордо розповідали про «російський ультиматум». Можливо, чиєсь ватне самолюбство це трішки й полоскоче. Але люди розумні знають, що таке ультиматум. А ним тут і не пахне. Врешті, ультиматуми ставлять із позиції сили. А Росія хоча й озброєна до зубів, залишається боягузливою. Та врешті не було ще у світовій історії ультиматуму, висловленого плаксивим тоном!
Бо що відповів на все це офіційний Вашинґтон? А за великим рахунком — нічого! Хіба що запевнив у незмінності свого політичного курсу.

Істеричне тупотіння ніжками
Таки справді, щось там у Кремлі перемкнуло. Бо РФ вдається до щораз аґресивніших кроків, немов зумисне випробовує чуже терпіння. Яке ще скасування санкцій? Тут на нові, ще жорсткіші, вже назбирується.
Перш за все світ обурений варварськими авіаударами, що їх завдають по східній частині міста Алеппо російські повітряно-космічні сили спільно з сирійським режимом. Кожен день приносить нові факти про застосування буквально сатанинських бомб. А там зараз перебуває 275 тис. людей. І близько 100 тис. із них — діти. То хіба можна виправдати присутністю 900 бойовиків масове вбивство з повітря мирного населення?
Днями в Калінінградську область, у цей російський анклав поміж державами НАТО, завезли оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер-М». Пояснюють це планами бойової підготовки. Але ж радіус дії цієї зброї, що може бути оснащена ядерними боєголовками, становить до 500 км. Відстань між Калініградом і Варшавою — 318. Це — автомобільними дорогами. А напряму — ще ближче. То що, не знайшли де вишкіл проводити, Зауралля їм мало?
Цього тижня стало відомо про маніакальну ідею поновлення військових баз у В’єтнамі та на Кубі. Хочеться гаркнути їм у самісіньке вухо — а ви у них самих спитали, перш ніж це розглядати? Маю великий сумнів, що після перенесених страждань і непоправних втрат в’єтнамський народ захоче встрявати ще й у третю світову війну. А Куба, яка після стількох десятиліть дошкульної блокади почала налагоджувати стосунки зі Сполученими Штатами, точно не погодиться на роль російського авіаносця.
Світ втрачає терпіння. Он уже і французький президент Франсуа Олланд не може знайти час для розмови з Путіним. Хіба що той швиденько навчиться казати правду. До чого болісний ляпас!
І нарешті найсвіжіша інформація з цього ряду. На дивних до підозрілості російських маневрах «Кавказ-2016» пропрацьовували не лише бойові задачі, а й політичні. Тренувалися, як то підпорядкувати усю місцеву владу та силові структури командуванню військових округів. Підсумками задоволені. Тепер будуть готувати законодавчу базу, щоб поширити досвід на всю РФ. Тоді в разі війни і без того так звана їхня демократія взагалі буде червоно-погонною. Цікаво, з ким воювати надумали. Невже з цілим світом? Тоді хай уважніше вчитаються у свою історію.
Це неправда, що Росія горда і не вміє програвати. Як притиснуть, то зуміє. Була ж трішки більше, як сто літ тому побита маленькою Японією. Свого часу лупив їх під Конотопом гетьман Іван Виговський. Цар тоді з переляку навіть думав із Москви втікати. А ще давніше проголосили вони своїм царем польського королевича Владислава. Тепер буде щось ще. Бо у сліз їхніх одна причина. Зі страху плачуть. Тому ніхто й не жаліє.

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...