Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Dec. 13, 2018

Увічливі малороси!

Автор:

|

Червень 18, 2015

|

Рубрика:

Увічливі малороси!

Ти що, малорос?

Це — мої слова, і я їх поясню. Нещодавно ходив до нашої ньюйоркської кредитової кооперативи владнати певні справи. Натрапив на службовця — новоприбулу особу, котра обслуговує особливі справи. Почали ми лагодити мої справи. Раптом задзвонив телефон. Пані, котра мене обслуговувала, піднесла слухавку. На іншому кінці дроту хтось, мабуть, розмовляв російською. Моя помічниця без найменшої паузи й собі перейшла на російську.
Розмова тривала менш ніж п’ять хвилин. По її закінченні я не витримав і звернув пані увагу. Бо мене фактично завжди психологічно переслідує російська мова. Кажу, що в українській кредитівці, мабуть, повинні користуватися тільки англійською й українською. А вона — мені: а що, як член не знає української чи англійської, а я знаю російську, то чому б і ні? Кажу їй: така філософія наших людей разом із жорстоким російським знущанням із нас допровадила до того, що нашу мову майже зовсім знищили, а з нас зробили малоросів. Тому і Путін говорить, що українці — не справжня нація. Вона відповідає, що більша проблема — наші олігархи. Я тоді трохи понервував, але стримався й закінчив словами: «Це — ваша політика». А жінка заявила: її політика — така сама, як і моя. Я заперечив, що так не думаю.
У кредитівці працює багато новоприбулих. Цей випадок — не виняток. Колии я шукав собі пригод, то міг би прислуховуватися до чужих справ майже за кожного візиту. Раніше, до прибуття нової хвилі із України, приїхало чимало українців із Польщі. Багато поляків жило та далі живе у нашому давнтавні. Мабуть, задля власної вигоди, бо наші кредитівки — єдині в давнтавні, і виплачують вищі дивіденди, ніж американські банки. Часто випадало так, що їх обслуговували наші новоприбулі з Польщі. Незважаючи на те, що з них в Польщі знущалися поляки за їхнє українське походження, вони майже всі переходили у кредитівці на польську, щоби догодити польським клієнтам.
Мушу визнати, що я трохи люблю конфлікти й, мабуть, тому тільки став членом польської кредитової кооперативи в Грінпонті (Бруклін). Я кілька раз поїхав туди, щоби переконатися, чи поляки — такі увічливі, як наші. Там я почав розмову українською. Мені кілька разів відповіли, що не розуміють і надають послуги тільки англійською або польською мовами. Я нарешті не витримав і вийшов, але перед тим їх прокляв, і не тільки тихо, під носом.
Подібну чемність щодо поляків я зауважив уже давно у нашій «давнтавнській» українській м’ясарні, де виробляють і продають надзвичайно смачні вироби. Зараз там працює багато новоприбулих із України, то, певне, ця увічливість поширюється також на російськомовних, але я цього не чую, бо при вході затуляю вуха, щоби не нервувати, швидко скуповуюся та розраховуюся. Навчився я не чути того, чого не хочу, і від моєї дружини та дітей.
Я за фахом є адвокатом і довго тримав адвокатське бюро в українському давнтавні в Нью-Йорку. До мене приходили різні клієнти — і росіяни, і поляки. Коли я розмовляв з ними українською, найувічливіші відповідали мені моєю рідною мовою. Інколи – поганою англійською. Тоді й я переходив на англійську, хоча для кращого розуміння справи використовували також і рідні мови. Українська та польська — подібні, а з російською, знаючи українську, можна впоратись і поготів.
Але був один клієнт, із котрим я мав справу довгі роки, а при першій зустрічі він розпочав розмову польською, я відповів українською. Раптом він запитав, чому я не розмовляю польською. Я сказав, що в мене в родині немає нікого з польським корінням, ніколи не вчив польської і тому не розмовляю нею, але розумію багато, та коли йому важко розуміти українську, ми перейдемо на англійську. Я додав, що провів півторагодинну зустріч у Варшаві з президентом Кваснєвським. При зустрічі були перекладачі, але ми ними не користувалися: і президент Польщі, і я порозумілися дуже гарно: він балакав польською, я — українською. Подаючи цей приклад моєму польському клієнтові, я зауважив: «Президент Польщі — розумний чоловік, і не є шовіністом». Відтоді мій клієнт почав розуміти мою українську мову, а я, як і було спочатку, – його польську.
Тож який висновок? Не можна бути шовіністом, і, мабуть, для нас, українців, немає такої небезпеки. Але також не треба бути рабом і дозволяти шовіністам себе використовувати. На жаль, сусіди України по обидва боки мають схильність до шовінізму (до речі, вони нас окупували, а ми їх — ніколи), а ми часом маємо схильність до рабства. Підкреслюю: це — рабство, а не просто увічлива поведінка. А жертвою цього є наша мова і наша історія, наша поведінка як народу і наша гідність.

 

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...