Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 23, 2017

Театр сміттєвого абсурду

Автор:

|

Травень 25, 2017

|

Рубрика:

Театр сміттєвого абсурду

Минулої неділі на Львів буквально упала шалена злива. Подібні траплялися й раніше. Але не з такими наслідками. Зазвичай рясний дощ змивав пил із вулиць. І ті з першими промінчиками сонця починали сяяти чистотою та свіжістю. А цього разу забурлили брудні потоки, що рознесли навкруги величезну масу сміття.

Не «безвіз», а «безвивіз»
Словами картину львівського сміттєвого армагедону передати важко. Бо нічого подібного в інших містах спостерігати не доводилося. Хоча сам механізм виникнення проблеми — доволі простий. За нормальних умов люди викидають відходи у сміттєві баки, які спеціальні служби регулярно випорожнюють. А забране таким чином сміття звозять на відведені для цього звалища чи переробні заводи. Так прийнято у цивілізованих містах Європи, до яких львів’яни ще донедавна натхненно відносили і своє.
Однак торік 28 травня на Грибовицькому полігоні твердих побутових відходів, що під Львовом, виникла пожежа. А через два дні велетенська маса сміття зсунулася лавиною і накрила чотирьох людей — трьох пожежників та еколога. Людські жертви перевели проблему зовсім в іншу, забарвлену чорним кольором скорботи, площину.
На звалище припинили звозити сміття. Відповідно перестали регулярно забирати його з баків. І ростуть гори з тисяч тон відходів поблизу переповнених із вершечком баків. Бродячі тварини розривають пластикові пакети у пошуках їжі й розкидають їхній вміст. У неділю він був підхоплений потоками води й поплив вулицями, покриваючи щораз більшу територію.
Це можна було б розцінити як окреме, раптове лихо. Й кинутися усім разом із ним боротися. Але ж збігає рік, відколи виникла ця проблема, а місто знаходиться далі від її вирішення, ніж було тоді, на самих початках, коли трагедія додавала рішучості. Загиблих поховали. Крім одного, якого так і не знайшли. І черстві чиновницькі душі огорнула звична байдужість. З найголовнішим чиновником міста включно. Це про вас, п. Андрію Садовий!
Львів, який місцеві можновладці, а за ними і посполитий люд, так люблять називати «центром Європи», «туристичною Меккою», «культурною столицею України» перетворився на велетенський смітник.

Щурячий рай
Фахівці не просто попереджали. Вони били на сполох. Бо подальші події зовсім не складно передбачити навіть не фахівцям. Через проблеми з вивезенням сміття стала реальною загроза епідемії. Адже у відходах за сприятливих умов починають розмножуватися збудники кишкових інфекцій, дизентерії, вірусного гепатиту А, лептоспірозу.
Взимку та й прохолодну пору весни все це ще зберігалося, наче у холодильнику. А тепер непотріб рясно политий водою. Вона, як відомо, дає життя. У т. ч. й небезпечним мікроорганізмам. Потрібна лише відповідна температура повітря. Потепління вже прийшло, на черзі червнева спека при найвищому сонцестоянні. Все це викличе гниття нагромаджених відходів. Вже зараз у деяких районах запах нестерпний.
І біда не лише у тому, що робиться у переповнених баках і довкола них. Як тільки стовпчик термометра піднімається до 20 градусів за Цельсієм, над купами сміття починають дзижчати рої мух. А вони, як відомо, є переносниками бактерій. Мухи залітають у квартири, сідають на харчові продукти, заражаючи їх.
А є ще залишки харчових продуктів у масі сміття. Вони стають живильним середовищем для пацюків. У тих з’являється сприятливі умови для прискореного розмноження. Щурі також розносять хвороби. Сюди ж додаються безпритульні голуби. А ще харчові відходи приваблюють бродячих псів і котів. Наслідки зрозумілі.

Сміттєві мандри
Нещодавно популярна в Україні гумористична програма «Дизель-шоу» показала сюжет, в якому поліція затримала начебто заступника львівського мера з фурою сміття. Глядачі заходилися від сміху. А насправді ситуація — зовсім невесела.
Не маючи куди подіти зібрані у місті відходи, львівська влада намагається розіпхати її по усій Україні. Спершу це робили легально. Але коли тамтешня місцева громадськість почала обурюватися, сміттєвози пішли у підпілля. Й викидають львівські відходи тихцем, часто вночі. Порушників затримують. Уже публікували навіть спеціальну мапу України з позначками, де виявлене львівське сміття. Складається враження, що немає його лише на тимчасово окупованих Росією територіях.
Але у львівської влади вже виробилася своя лінія поведінки. Минулого тижня, наприклад, знайшли «сміттєві гостинці» на Київщині. Сергій Бабак, заступник міського голови Львова з питань житлово-комунального господарства, перш за все запевнив у дотриманні принципової позиції. Мовляв усі, хто скидає сміття поза межами полігонів та укладених договорів, мають бути притягнуті до суворої відповідальності. А потім увімкнув хлопчаче «а доведіть!», заявивши: «Зараз говорити, що це сміття зі Львова, не можна».
Та можна, бо знаходять у ньому чеки з львівських крамниць. Десь навіть, подейкують, побачили квитанцію про оплату за вивезене сміття. Тим часом «батьки» міста розмірковують над «експортним варіантом». З’явилася інформація про намір вивозити відходи до польського міста Любліна. Уявляєте картину — митники порпаються у купах сміття, перевіряючи, чи немає там контрабанди!

Парад інвесторів
Здавалося б, у чому проблема? Адже є закордонний досвід. У цивілізованих країнах переробка сміття давно стала бізнесом. І доволі прибутковим. Чому ж «центр Європи» опускається нижче рівня совкових варіантів?
Літописці львівської сміттєвої проблеми (є вже й таке відгалуження історичної науки) підрахували, що аж 43 підприємства з 14 країн світу пропонували побудувати для міста сміттєпереробний завод. Але львівська влада з дивною на перший погляд послідовністю всім відмовляла. Офіційно пояснювали так: у межах міста таке підприємство будувати неможливо. А на території області ділянки не дають.
Але є й неофіційна версія. За вивезення сміття з мешканців беруть абонентську плату. З усього Львова за рік набігає приблизно 7 млн USD. Тим часом інвестор ставить умову комплексного підходу. Він хоче сам збирати відходи з їхнім початковим сортуванням, доправляти на завод і брати за це гроші з львів’ян. А далі переробляти сміття і продукти цієї переробки продавати. Тобто, отримувати ще й за це гроші!
Й ось тут нагадує про себе одне відоме національне земноводне. І починає душити львівського можновладця, а той — інвестора: «Вистарчить тобі і прибутку з продажу, а сміття ми самі доставимо». Звісно, чиновники сміття забирати з баків і возити не будуть. Не панська це справа. Але є лобіювання, приховані інтереси й участь у бізнесі через посередників.
Тим часом у інвестора — свій бізнес-план. Почувши, що перша частина виконуватися не буде, він іде геть. І так 43 рази поспіль! Крім цього, враховуючи, що слово корупція добре відоме в Україні, не дивно, що уява малює схеми за участю не лише відомого земноводного.

Допоможіть безпорадному!
Є два методи вирішування будь-якої проблеми. Перший — вирішувати. Другий — нічого не вирішувати. І тоді проблема поглиблюється, поширюється і починає заважати іншим людям, що раніше були до неї непричетні. Вона перетворюється у щось глобальне і врешті саме інші змушені братися за те вирішення. З львівським сміттям, яке почали знаходити у різних куточках нашої неозорої Вітчизни, другий метод спрацював.
Дістали навіть самого прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Той не витерпів, кинув усе і приїхав до Львова з твердим наміром усе вирішити на місці. 27 січня ц. р. очільник уряду взяв участь у засіданні комісії з надзвичайних ситуацій Львівської обласної державної адміністрації. І там мер Львова у смиренно-скромних висловах дуже необережно попросив передати місту одну з трьох виділених в області для будівництва сміттєпереробних комплексів ділянок. Чому необережно? Бо таки виділили!
«У мене є пропозиція зняти одну ділянку з конкурсу, ту, яку скаже міський голова, і передати місту», — заявив п. Гройсман і з упевненістю у своїх силах додав: «Якщо вам треба Держкомзем — завтра він буде тут і все погодить».
Невже все? Та ні. Бо Володимир Борисович написав у «Твітері»: «Нова ділянка буде виділена Львову для нового сміттєпереробного комплексу. Міська влада візьме зобов’язання створити полігон за шість місяців». Начебто і без прямого використання умовного виду. Але і без ствердження. «Візьме зобов’язання». Але не знати, чи виконає.
Тут доречно згадати, як поводилася львівська влада під час підготовки до Євро-2012. Замість реконструювати розташований у чудовому місці стадіон «Україна», взялися будувати новий, що ближче до навколишніх сіл, ніж до центру міста. На будівництво витратили понад 1,5 млрд грн (до речі, Варшаві новий стадіон обійшовся у 40 млн USD). А роботи затягнули так, що центральна влада України змушена була втрутитися, щоб врятувати становище. Може, тому й затягнули. Те ж саме було й з реконструкцією летовища. Тому мав рацію п. Гройсман, формулюючи своє повідомлення саме так. До контрольної дати залишилося два місяці. Де завод?

Задній хід
Його увімкнула львівська влада. От заводу й не будують. Замість того, щоб ухопитися за ділянку, що волею прем’єр-міністра мов із неба звалилася, «батьки» міста Лева (читай — п. Садовий), повелися інакше. Цитуємо повідомлення прес-служби Львівської міської ради: «Для встановлення відповідності земельної ділянки нормативним вимогам до облаштування полігону та будівництва об’єктів поводження з твердими побутовими відходами, утворено науково-експертну групу. Її очолив академік Національної академії наук України, Герой України Ігор Юхновський». Так-так, той самий 91-річний фізик теоретик. І йому доручили застосувати свої багаті теоретичні знання у такій банально-практичній справі, як сміття.
Одразу виникли підозри, що авторитетом шанованого і заслуженого чоловіка, Героя України (інакше для чого на цьому наголошувати?) хочуть прикрити спробу позбутися реального шансу збудувати сміттєпереробний завод. Так і сталося. Науково-експертна група визнала виділену місту на території колишнього гірничо-хімічного підприємства «Сірка» у Яворівському районі ділянку непридатною.

А Львів мовчить
Той самий, що на перший поклик не раз кидався у столицю та віддалені міста Сходу робити революцію. І це дивує найбільше. Закрадається сумнів у щирості львівського патріотизму. Бо здається, що ключове слово тут «поклик». От якби хтось поагітував, та назначив місце збору «під конем» (так називають майданчик біля пам’ятника Данилові Галицькому), а ще подав автобуси. Але ж ніхто не кличе!
Тоді як же честь, сумління, гонор львів’янина врешті? Невже теж не кличуть до дії? Мовчать. У кожного хата скраю, хоч і засипана сміттям.

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...