Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 20, 2017

Святочні церковні рефлексії

Автор:

|

Грудень 31, 2015

|

Рубрика:

Святочні церковні рефлексії

Різдвяна листівка

Хочу висловити свої думки з нагоди Різдва Христового як християнина більш-менш задовільного стану, котрий відносно регулярно відвідує відправи в тій чи іншій християнській церкві, користується святими тайнами, хоча до мінімуму вказаного Церквами, додержується всіх Божих заповідей у відносному режимі, часто тримає піст і жертвує на різні церковні цілі.
До 1991 року я строго дотримувався і навіть активно боронив позицію конечності держатися нашого церковного Старого юліанського календаря, хоча з огляду на країну проживання відзначав і ці, і ті свята, зважаючи, що більшість наших земляків перебували у підневільному стані, не були спроможними вирішувати власну долю, а тому важливим було для духовного єднання та солідарності всім українським християнам у світі разом святкувати релігійні свята, зокрема Різдво та Воскресіння Христове.
Минуло 25 років. Українці-християни — православні, католики, протестанти різних сект та євангельських об’єднань — тепер із доброю волею знаходять способи і нагоди для спільних релігійних святкувань і відзначень. До речі, до багатьох спільних імпрез запрошують також українців-не християн — євреїв, мусульман тощо.
Однак, поза християнством процес спільних заходів є набагато складнішим, хоча всі монотеїстичні віросповідання визнають, мабуть, того ж самого Бога. Тому обмежуся християнськими рефлексіями. Тим більше, що між українцями християнського віросповідання різниця в більшості — щодо церковної ієрархії та зверхності, хоч із протестантами також є певні догматичні різниці. Відважуся сказати, що між українцями католиками і православними таких догматичних різниць фактично немає.
Зараз українці-християни знову поділені. На сході США нас ділить ріка Гудзон, а у місті Чикаґо — тільки вулиці та неславна історія примусового впровадження владики у минулому та бунту з боку іншої частини громади. Писав колись у «Лисі Микиті» славний гуморист ЕКО, що в одному бідному селі на релігійному ґрунті так посварилися українці, що було важко збудувати одну церкву, тому вони збудували дві. Але тепер, мабуть, настав час єднання парафії Св. Юра в Нью-Йорку через океан із Собором Св. Юра у Львові, а також із парафією Св. Петра і Павла через ріку Гудзон у Джерсі-ситі, ну, і Св. Миколая з Св. Володимира і Ольги через кілька вулиць у Чикаґо.
Нещодавні події навколо відкриття пам’ятника Голодомору у Вашинґтоні, крім ясно політичного значення, мали ще також і національно-церковне відзначання єднання нашого народу у вшануванні пам’яті мільйонів жертв нашого народу. Правда, Патріархи Філарет (УПЦ КП) і Святослав (УГКЦ), а також Митрополит Антоній (УПЦ США) не відправляли спільної Святої Літургії, а тільки посвячували меморіальний камінь, але був час, що взагалі неможливим було Патріархові Філарету і митрополитові Антонію провести разом будь-яку релігійну відправу. Не думаю, що це — заслуга тільки крайового комітету.
Правда, є, на жаль, чимало православних українців, котрі не входять ні в Київський патріархат, ні навіть у Візантійський, а далі коряться патріархату Московському. Про цих українців ми не сміємо забути. Релігія і церковна приналежність, зокрема, серед глибоко віруючих людей — це глибина людської душі, інколи важко її зрозуміти, і тому важко змінити переконання, тим більше, коли ці переконання постійно підтверджуються духовними опікунами. Та статистика все ж таки вказує, що з кожним роком кількість вірних УПЦ КП зростає. Тим більше, що імперська політика та виступи московського Патріарха Кирила мали б переконати навіть найпокірніших православних, що Московський патріархат насправді — не канонічна, а просто імперська Церква. Переконання — особиста справа кожного християнина. При цьому можемо молитися про ласку Святого Духа, щоб сьогоднішній тренд переходу наших земляків до нашої Церкви продовжувався. Треба також старатися про повернення і наших святинь, лавр Печерської і Почаївської, і ще багато чого.
Настав час всім українцям-християнам перейти на новий календар, аби в такий спосіб святкуючи найбільші релігійні свята разом із християнським Заходом, та й стосовно до Візантії — також за новим календарем щодо Різдва Христового, на відміну від Москви. До речі, якнайдальше від Москви — це й є суть цього міркування. Про це мають домовитися ієрархи УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, діаспорна УПЦ та більшість чи й усі протестантські об’єднання.
Це — не догматичні реформи, а просто раціональна зміна корегування календарної помилки, що піде на користь духовного єднання вірних українських Церков, котрі живуть в Україні чи діаспорі. Вони зможуть святкувати разом, а також спільно з християнами цивілізованого західного світу. Римський імператор Юлій Цезар не має більше жодного свідомого чи підсвідомого значення для нас, тим більше не має значення і його календар. Правда, Папа Григорій також не має значення для православних українців і багатьох католиків, і для мене — також, хіба тільки тим, що його календар був прийнятий унаслідок реформ і тому він — більш коректний. Тому всі українці-християни, як в Україні, так і в діаспорі, мають перейти на новий календар.
При цьому треба зізнатися, що настав час і для інших реформ, навіть таких, які, можливо, межують із догматичними, але це буде темою святочних рефлексій наступного року, якщо Господь дозволить дожити.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...