Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Ставка на монополію

Автор:

|

Червень 07, 2012

|

Рубрика:

Ставка на монополію

Спроби не лише встановити, а й узаконити кон­троль над інформаційним простором якнайкраще ілюструють невдоволення української влади нинішнім станом речей у цій сфері. З одного боку, вона панічно боїться Інтернету: його рівноправність і безконтрольність виводить її з рівноваги. Можна сказати, деморалізує. Мовляв, в умовах, коли переважна більшість традиційних медіа, судів і інших правоохоронних органів тотально працює на режим, незалежна Всесвітня мережа є нонсенсом.

З іншого боку, влада усвідомлює, що в Інтернеті криється ціла купа грошей і інших ресурсів, яких вона чомусь досі не контролює або контролює не повністю. Схоже, у країні, де переважна більшість підприємств, фінансових установ і земельних ресурсів уже контролюється режимом, це є не меншим рудиментом.

У разі прийняття проекту №6523, який автори притримали до 16 травня, з огляду на медійний розголос, сьогоднішня більшість зможе вбити одразу двох зайців: безкарно «доїти» провайдерів під загрозою закриття сайтів їхніх клієнтів і закривати рота будь-яким опозиційним інтернет-медіа. При цьому громадяни можуть забути не лише про свободу слова в інтернет-просторі, а й про вільний доступ до файлообмінників.

Єдина надія — на конкуренцію серед представників Партії реґіонів (ПР), охочих нажитися на темі. Попсувати настрій п. Луцькому, до прикладу, може п. Янукович-молодший, який устиг приєднатися до розгніваної громадськості й попередити, що не голосуватиме за проект Луцького—Самойлик—Зарубінського.

В усьому цьому, насправді, багато чого вартий сам факт визнання з боку представника ПР базових недолугостей проекту «групи Луцького», який давно та послідовно представляє в освітньому комітеті Верховної Ради України інтереси свого кума — Дмитра Табачника.

Привертає увагу те, що серед ключових обґрунтувань проекту Луцького—Самойлик—Зарубінського йдеться про необхідність захисту прав авторів у Інтернеті. При цьому експерти дружно вказують на іншу категорію осіб, зацікавлених у схваленні проекту, — перекупників їхніх прав. На шкоду незалежності провайдерів. Не є таємницею, що на скуповуванні авторських прав в Україні наживається невелика купка бізнесменів, за якими стоять родинні інтереси провладних бізнес-структур.

Свого часу журналісти дійшли висновку, що Дмитро Табачник «змушений» був укласти угоду на

77 млн грн за непрозорою процедурою придбання в одного учасника, бо «наштовхнувся» на монопольні майнові права на способи обробки інформації та складові комп’ютерної програми «Освіта» одного зі своїх попередників — Михайла Згуровського. З огляду на те, що тиск на колишнього міністра викликав «нездоровий» інтерес із боку громадськості, Дмитро Табачник націлився на інший потенційний «клондайк» — Єдину державну електронну базу з питань освіти (ЄДАБО).

Ще торік переважну більшість українських громадян поставили перед фактом порушення їхніх прав самим створенням ЄДАБО. А на початку 2012 року таку базу було засновано. До неї внесено інформацію, що зазвичай використовується для виготовлення документів про освіту державного зразка, — і нову, і стару, яка попередньо зберігалася в паперовому форматі. Інакше кажучи, таку, яка стосувалася громадян, що вступали до вищих навчальних закладів (ВНЗ) ще до проголошення Україною незалежності.

Це щонайменше супе­речить статті 32 Конституції, друга частина якої забороняє збір конфіденційної інформації про особу без її згоди, і статті 19 Основного Закону, згідно з якою міністерство має діяти виключно на підставі, у межах і в спосіб, передбачений Конституцією та законами. Щоправда, постанова Кабміну містила вельми показове застереження: «У разі збирання персональних даних про фізичних осіб — учасників освітнього процесу — забезпечується отримання їх згоди на обробку відповідних даних у Єдиній базі».

Але навіщо уточнення «учасників освітнього процесу», якщо чинний закон «Про захист персональних даних» поширює це положення на всіх без винятку «суб’єктів персональних даних»? І що означає «забезпечується»? Добровільне волевиявлення? А хто в кого хоч колись про це дозволу запитував? Але головне — навіщо збираються персональні дані громадян, чим порушується чинне законодавство?

Ще в кабмінівській постанові функцію розпорядника ЄДАБО було покладено на державне підприємство «Інфоресурс», яке належить до сфери управління Міністерства освіти. Це підприємство цілком «випадково» пов’язує людей, наближених до керівника цього відомства. У тому числі радника Дмитра Табачника з питань комп’ютеризації та його брата Михайла Табачника, який принагідно керує «Інформаційно-технологічними системами».

Наразі «Інфоресурс» нав’язливо пропонує абсолютно всім керівникам ВНЗ укласти «Договір про надання технічних послуг». Суть договору, якщо стисло: ВНЗ отримує доступ до ЄДАБО «з метою виконання чинного законодавства» в обмін на вчасну оплату технічних послуг із надання такого доступу. Уявляєте?

За те, що ВНЗ виконуватиме вимоги чинного законодавства, йому треба заплатити монополісту за доступ 744 грн і за підключення системи через інтерфейс доступу — ще 9297 грн 12 копійок! Це — для початку! За такою ж логікою, ДАІ має здирати штрафи з водіїв і пішоходів за дотримання ними Правил дорожнього руху. А суми штрафів — висмоктувати з пальця.

У тексті договору вищенаведені цифри не мають жодного обґрунтування. Можна рахувати загальну суму, узагальнювати в межах усієї країни… Але не в цьому річ. Значно цікавіше, яку саме частку зі згаданої суми ВНЗ віддаватимуть високопосадовцям за «їхню» інтелектуальну власність, отриману в державних кріслах. І ще довго платитимуть — навіть після їхньої відставки…

 Леся Оробець, УП

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...