Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Apr. 26, 2019

Що важко зрозуміти

Автор:

|

Січень 16, 2019

|

Рубрика:

Що важко зрозуміти

Нерозуміння вчинків української влади розпочалося вже з того моменту, коли російський аґресор захоплював Крим, а серед українських політиків не було ні Президента, ані міністра оборони, котрий віддав би наказ стати на захист держави зі зброєю в руках. Навпаки — групи озброєних бандитів зупиняли військових, котрі йшли на працю до військових складів, які потім захопили «зелені чоловічки» під керівництвом таких собі гіркіних, якими, за словами Путіна, керував сам російський президент. Володар Кремля сам визнав, що «таку важливу операцію», як окупацію півострова, мала «проводити одна особа», щоб не дійшло до непорозумінь.
Наступне нерозуміння викликала так звана антитерористична операція (АТО), яка виявилася найдовшою «операцією» з поміж відомих і, мабуть, могла б увійти до «Книги рекордів Ґіннеса». АТО замінила також «операція» — об’єднаних сил (ООС), яка також плутає поняття, оскільки більшість сприймає значення слова операція (від лат. operatio — дія, вплив) як дії, заходи, що виконуються за певним планом і спрямовані на вирішення якогось завдання, досягнення якоїсь мети або належить до кола функцій конкретного підприємства, установи, відділу, окремого працівника, певного обладнання тощо. Прості смертні поєднують це слово переважно з медициною, банками, а у військовому, поліційному розумінні його поєднують в одноразові, короткотривалі дії. Тому й зростає нерозуміння не лише назви, але й мети перейменування.
До АТО й ООС долучається наступне нерозуміння — обмежений воєнний стан на один місяць, про «здобутки» якого годі й згадувати. Зате чомусь політики, від котрих виходять ініціативи згаданих «операцій», чи воєнного стану, уникають назвати дії, які були б ефективними і корисними для держави й усього українського посполитого люду. Йдеться про розірвання дипломатичних взаємин і припинення будь-якої торгівлі з аґресором-окупантом.
Запровадження українським урядом санкцій щодо російських підприємств та окремих осіб є таким собі окозамилюванням. Якщо взяти до уваги твердження Путіна, що торгівля з Україною зростає, а ми знаємо, що в багатьох галузях української економіки російські оліґархи є не лише власниками, але й людьми Путіна; російські банки в Україні орудують не російським капіталом, а українським, через них проходять різні перекази в євро та доларах. Зрештою, досі ще не було випадку, щоб хтось із російських мільярдерів, котрі загрібають мільйони щомісяця в Україні, звернулися до свого президента з проханням звільнити хоч одного з десятків українських політичних в’язнів, чи військових полонених, котрих російська армія захопила в полон у нейтральних водах. А за вимоги припинення гібридної та відвертої аґресії Кремля проти України можна позбутися не лише майна, а й волі, бо ж уже за один плакат із вимогою звільнити Сенцова арештовують.
Зрештою, ніхто не повірить, що під час Другої світової війни було можливо, щоб у Москві, чи іншому неокупованому місті СРСР міг існувати німецький банк! А про якогось німецького мільйонера, котрий би займався бізнесом в СРСР навіть найбільші фантасти не згадають. Після початку німецько-совєтської війни 1941 року була проведена депортація німців із європейської частини СРСР до Західного Сибіру та Казахстану. 26 листопада 1948-го Президія Верховної Ради СРСР ухвалила указ, що забороняв німцям повертатися до колишнього місця проживання: вигнання на «вічні часи» в місця переселення і встановлював тривалі терміни ув’язнення за самовільне залишення спецпоселень — 20 років каторги. Так само не можна собі уявити, щоб у Великій Британії, з якою Німеччина була у війні, займалися б бізнесом німецькі багатії, котрі володіли стратегічними британськими об’єктами. А в Україні оліґархи аґресора привласнюють не тільки банки, але й обленерго й інші важливі стратегічні об’єкти.
Щоб звільнити окуповані українські території, щоб відновити територіальну цілісність країни, потрібно не покладатися на санкції інших країн, а запроваджувати кроки, які покажуть світові, що справа поважна. Тому потрібно починати з розриву дипломатичних взаємин, а не виправдовуватися їхньою потребою, мовляв, багато українських громадян працює в Росії. Простіше було б сказати тим, хто їде в Росію, що вони їдуть до країни, де їхніх співгромадян безпідставно та за вигаданими звинуваченнями тримають ув’язненими, що їдуть до країни, яка розпочала війну й окупацію їхньої держави, що саме ця країна спричинилася до загибелі понад 11 тис. невинних жертв і мільйони вигнала з їхніх рідних місць. Варто людям сказати правду, що хто їде в Росію з України, то може не повернутися, бо жодні дипломатичні кроки з Росією не призводять до якогось результату.
Чому не сказати людям, що вони змушені йти на заробітки в інші країни лише тому, що вже п’ятий рік Росія не лише провадить відверту війну, яку аж до захоплення українських моряків приховувала своїм «іх там нєт» і це не ми, це сепаратисти, це рускоязичні «співвітчизники»!? Чому, зрештою, не вказати на несамовиті зусилля російської влади та російської Церкви не дозволити постанню незалежної помісної української Церкви. Хіба це не ганьба на весь світ, коли єпископи Московського патріархату в Україні кричать, що українцям не треба власної Церкви? Розрив дипломатичних взаємин із Росією та припинення будь-якої торгівлі з окупатом-аґресором змусить багатьох бізнесменів в Україні шукати ринки збуту в Африці й Азії, з країнами, які не будуть загрожувати Україні аґресією, але будуть торгівельними партнерами.
Цивілізований світ вже переконався, що символи гібридної війни — «зелені чоловічки» — вже змінилися на гібридні брехливі телевізійні та радіо новини, на численні гібридні меседжі у Facebook, Twitter, на атаки найрізноманітніших гакерів.
Саме атаки на виборчі системи у США, Франції, Великій Британії, Німеччині та в інших країнах є доказом того, що Україна повинна не лише декларувати, що Росія — агресор та окупант, бо ніхто у світі не повірить, що аґресор може вільно займатися бізнесом у країні, з якою перебуває у стані війни. Та і закриття кордону з Росією сприяло б стабілізації, оскільки і п’ята колона втратить безперервний зв’язок із російськими спецслужбами. Тим, хто мріє про Росію, необхідно створити умови переселення. Німці у 1980-ті рр. фінансово заохочували турків повертатися до Туреччини, чим скористалися багато турків.
Звісно, лементувати будуть вороги, мовляв, демократія в загрозі, але це ж у стані війни, в якому Україна є, бо ж полонені українські військовослужбовці, котрих захопила в полон російська армія, є класичним прикладом воєнної акції. І дарма, що Кремль хоче їм влаштовувати суд — вони є полоненими за всіма нормами Женевської конвенції.
А щоб таки провести вибори без страху перед реваншистами, не треба допускати проросійських політиків до виборів, бо між Україною та Росією відбувається війна. Хіба щоденні порушення перемир’я, використання забороненої зброї, зрештою, захоплення в полон українських моряків, не є достатнім доказом війни? Якщо усунути від виборів не лише «агента Путіна» (за словами Порошенка) Медведчука, але й його партію, то реваншисти притихнуть, а українці зможуть обрати Президента і депутатів без нашіптування московських спецслужб і Російської церкви в Україні.
Тому не розірвання Договору про дружбу з РФ важливе, бо цей договір закінчився з анексією Криму й окупацією східної частини України, то це демонстрація сліпому комбінації із трьох пальців. Запроваджувати потрібно те, що зрозуміють усі — в Україні і за її межами — тобто, розірвати дипломатичні взаємини, які не існують, бо ж, президент Росії не хоче навіть телефоном розмовляти з Президентом України. Дипломатію Кремль поховав у Керченській протоці, то ж українським політикам потрібно вдаватися до кроків, які будуть зрозумілими всім. Путін довів усьому світові, що не поважає дипломатію, якщо вона не відповідає його намірам — порушення Росією міжнародних угод (Будапештський меморандум, резолюції Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй і різні Конвенції, в т. ч. Женевська) є яскравим доказом цього.
Дуже можливо, що розірвання дипломатичних відносин і припинення торгівлі й усілякого бізнесу з РФ допоможе хоча б частині росіян збагнути згубні наслідки політики Кремля проти України, народ якої так люблять називати «братерським». Хто хоч трохи обізнаний із Біблією, той знає, чим закінчилася «братерська любов» між братами Каїном та Авелем. Саме під впливом Біблії ім’я Каїн стало символом підлості і підступності вбивць найрідніших людей. Хіба не таку ж «любов» проявляють до українців у Кремлі та в Російській православній церкві?

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...