Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, May. 20, 2019

Що породжує розпач?

Автор:

|

Липень 18, 2013

|

Рубрика:

Що породжує розпач?

«Для людей, які мислять животом, батьківщина там, де «жрачка і квачка», вони працюють тільки на каналізацію. Люди, які мислять форматом — серце-душа-розум-Творець, мають добру перспективу у майбутньому».
Володимир Барна (Українська літературна газета, № 11 (95), 31.5.13)

Слова відомого українського письменника та перекладача В. Барни пригадалися, коли прочитав статтю Марії Кривенко «Такою країною потрібно перестати дорожити» (УП, 6.7.2013). У ній відчувається розпач від сучасної ситуації в Україні, де в школах не вчать рідної мови, власної історії, де судді засуджують невинних, де, за словами російського політолога А. Окари, «в России и на Украине милиция охраняет власть от народа» (УП, 6.7.13). Розпач і розчарування в українській дійсності притаманні не тільки окремим авторам різноманітних статей. На жаль, вони охопили більшість мислячого населення України й української діаспори.
В Єгипті вийшло на вулиці близько 20 млн людей, аби висловити своє незадоволення політикою президента, який порушив свою передвиборну обіцянку щодо економічних і соціальних проблем, а замість цього спрямував свої зусилля на зміцнення власної влади та своєї партії в державі.
В Україні на кричуще зґвалтування дівчини працівниками міліції відгукнулося лише кілька сотень обурених мешканців малого містечка Врадіївки (мовби, це не торкалося всієї зґвалтованої країни!). А причин до активнішої демонстрації сили народу було та є в Україні більше, ніж причин у Єгипті – для єгиптян.
І саме тут набувають сенсу слова В. Барни про тих, які «мислять животом». Пригадуються часи, коли в Україні дехто казав, що коли би було досить ковбаси, то й українською би заговорили. Але саме ті, що мають не тільки ковбасу, а й привласнюють неймовірні багатства, відмовляються від державної та ненажерливо заповнюють свої кишки не тільки вітчизняними, але й імпортними делікатесами.
Уже навіть африканський студент із Конґо довів нездарам-політикам, що він здатен за короткий час вивчити державну мову (свідчення учасників передач «Україна має талант»).
Ганебний заклик із лав Партії реґіонів (ПР) визнати братовбивчу війну в польській державі між поляками й етнічними українцями ґеноцидом поляків повинен каратися не тільки вигнанням із Верховної Ради України, а й ув’язненням! Бо ж різня відбулася між етнічною меншиною українців і польським військом на території тодішньої польської держави як наслідок неврівноваженої політики польської верхівки щодо українців.
Панове з ПР не звернулися до польської влади зі закликом пояснити факти живцем спалених українців — жінок, дітей і старих чоловіків с. Тeркa, чи розстрілів дітей і жінок у с. Павлокомі. Зрештою, до такого заклику представники правлячої партії в Україні не мали жодного морального права, оскільки вони взагалі не знайомі з історією не тільки етнічних українських земель Польщі чи Словаччини, Румунії, Росії тощо, але й не обізнані з історією України взагалі. Для більшості в ПР ще й досі дороговказом залишається «Короткий курс історії ВКП», яким вони й користуються у своїх необдуманих вчинках і судженнях.
Розпач охоплює людину, коли в Україні навіть так звана опозиція мовчить, тоді як вороги країни готові роздерти її на шматки. Та й діаспорні політики не повелися краще за опозицію – вони також не реагують негайно й відповідно.
Недавні розміри фінансових потоків, які вливаються в українську економіку від української діаспори, у кілька разів перевищують позики від Міжнародного валютного фонду, до того ж за позики платять високі відсотки, а фінанси діаспори йдуть прямо в українську економіку через споживачів. Тому голос 20 млн українців за межами України повинен бути почутий!
Телевізійна програма «Україна має талант» є яскравим свідченням того, що таланти таки є, але річ у тому, що не талановиті економісти, політики, організатори й інші правлять країною, а бездарні та жорстокі типи на кшталт лейтенанта міліції, який цілковито переплутав поняття бажання та садизму. Отже, річ не в тому, що в Україні зростає розпач і безсилля, а в тому, що байдужість переросла всі дозволені межі, і саме байдужість до себе, до оточення, до політики, до беззаконня є найбільшою проблемою.
Приклади жителів Врадіївки та єгиптян указують на те, що для розпачу не буде місця, коли взяти в руки ініціативу боротьби за країну, що є перлиною Європи й на яку гострять свої зуби не тільки близькі сусіди та «брати»! Питання повинно стояти не тільки в тому плані, що мені дає країна, але й що я даю країні, а їй потрібно віддати себе в цілості та насолоджуватися нею в цілості!
Христос закликав своїх прихильників роздати майно бідним і йти за Ним, і Його Церква стала наймогутнішою і найбагатшою на планеті Земля. В Україні ж діють цілковито протилежні тенденції — вступай до владної партії й будеш багатим! Річ лише в тому, що у світі можна стати багатим завдяки праці (рідко), завдяки раптовому виграшу, успадкуванню, крадіжкам і пограбуванням. Яким чином багатіють в Україні ті, що відвідують церкву, мечеть чи синаґоґу, — це вже інша справа.
Багатство не є запорукою мудрості чи здоров’я, але його можна використати, щоби поширювати добро. Американські ковбої й інші багатії XVIII-XIX ст.ст., які збагатіли не дуже чесним способом, мали ще сумління й, щоб його задовольнити, будували університети, лікарні, церкви й інші заклади для суспільного добра. Недарма Католицька церква в минулому давала нагоду відкупити гріхи! В Україні ж накопичені багатства йдуть на розбудову власної розкоші, а в той же час держава потопає в позиках, а люди — у бідності. Найбільше болить те, що це відбувається в країні, яка могла би годувати півсвіту плодами своєї землі, коли би тут керувались ідеєю загального, а не особистого добра.
Розпач п. Кривенко зрозумілий, бо вона не бачить виходу — хіба еміґрувати, щоби себе врятувати. Ще наш Великий Кобзар застерігав, що йдеться не про одну долю, а про країну. У вірші серії «В казематі» він також стверджує, що:
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні,
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ой, не однаково мені.
Отже, коли число тих, кому «неоднаково», що діється в Україні зросте хоча б у сто разів відносно тих, що показали свій нескорений характер міліції у Врадіївці, то й на розпач не буде часу. Тоді почне перемагати майбутнє, мрія про оспівану країну, якою ми її хочемо бачити серед цивілізованих країн.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...