Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

Ще раз про українсько-польські взаємини

Автор:

|

Липень 14, 2016

|

Рубрика:

Ще раз про українсько-польські взаємини
Лемківська ватра

Лемківська ватра

Нещодавно я був присутній на «Лемківській ватрі», що дослівно означає вогник людей із лемківського реґіону в сучасній Республіці Польща (РП). Там була дискусія під назвою «Українсько-польська громадянська війна та вигнання українців після Другої світової війни».
1944 року СРСР і новостворений комуністичний маріонетковий уряд Польської Народної Республіки (ПНР) уклали угоду про розмежування своїх кордонів і «дозвіл» для репатріації українців в Українську РСР й, аналогічно, можливість полякам повернутися до Польщі. Це була ідея Сталіна та пропаганда заявляла, що Сталін був сповнений рішучості об’єднання українців у рамках Української РСР, а польська сторона мала намір аналогічного об’єднання за участю поляків.
На той час українців у ПНР було близько 700 тис., більшість із них — із Лемківщини, частина якої була в Україні, а тепер опинилася в Польщі. Те, що було представлено у вигляді добровільного переселення, швидко стало поліційною операцією. Використовувалися радянські війська та спецслужби. Люди спочатку були змушені підписати згоду, але це швидко забувалося, форми ігнорувалися і фарс розвіявся. В результаті близько 500 тис. українців були депортовані в Українську РСР. Це вдовольнило Сталіна.
До 1947-го поляки полічили, що в ПНР залишилося ще якихось 20 тис. українців, і вважали, що українські партизани, переважно з Української повстанської армії (УПА), значною мірою поборені. У будь-якому випадку, поляки вважали, що повстанці, котрі залишилися, не зможуть продовжувати боротьбу без місцевої підтримки. Проте, польські оцінки були неправильними. Насправді, залишилося близько 200 тис. українців, і це незабаром стало очевидно польському уряду.
Саме тоді він без подальшого заохочення з боку Сталіна вирішив узяти справу в свої руки та розв’язати «українську проблему» в ПНР. У результаті провели горезвісну акцію «Вісла», під час якої близько 140 тис. українців були депортовані не в СРСР, а на західні польські землі з конкретними директивами, що вони не могли бути переселені в концентрованих групах. Крім того, багато українців загинуло та чимало, зокрема, представників інтелігенції та духовенства, ув’язнили в концентраційний табір Явожно.
Ці факти добре відомі і визнані сучасними українськими, польськими та західними вченими, а також польськими й українськими урядовцями. Декотрі поляки виправдовуються, що це, мовляв, була робота комуністичного режиму, а не народу. Інші стверджують, що акція «Вісла» була відплатою за Волинську трагедію 1943-1944 рр.
Звісно, що очищення ПНР від українців провів комуністичний уряд. Але посібниками було все польське населення і навіть Римо-католицька церква. Українські церкви передали польській Церкві і досі не повернули. Те, що сталося з українцями в ПНР, було спланованою спробою ґеноциду, як це чітко визначено Конвенцією Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Україна та РП зараз є союзниками за необхідності. Багато українців і поляків є справжніми друзями за вибором. Було також багато змішаних шлюбів. Я сам є американцем українського та польського походження. Більшість українців, навіть лемки, навчилися миритися з минулим, хоча й не забувають його. Лемківські українці — особливі в цьому стосунку. Ніхто не постраждав більше за них від рук поляків. Лемки вважають теперішню Україну своєю країною, не зважаючи на те, що вона не охоплює їхні споконвічні землі, а Лемківщина зараз входить у склад РП.
«Нас, лемків дуже болять ці радянсько-польські акції після Другої світової війни, але ми — мирні люди з християнськими засадами, — розповів мені голова лемківського земляцтва. — Тому ми знайшли спосіб помиритися та витримати. Ми пишаємося нашою спадщиною і горді бути частиною української нації. І ми будемо боронити лемківську й українську позицію, але робимо це без ненависті. Лемківська ватра горітиме завжди».
Проте залишаються певні безсоромні польські голоси, які з обуренням твердять про українську аґресію, посилаючись на єдину суперечливу Волинську трагедію, коли в розпал Другої світової війни, Волинь була полем бою нацистських регулярних військ, радянських спецслужб, Армії крайової, УПА і різних партизанських груп. Може, треба брати приклад із лемків, перед котрими поляки ніколи не вибачилися? Є урок, який слід вивчити.
Для людей, котрі простежують своє коріння до Лемківщини, їхня Батьківщина — незалежна та демократична Україна, яка святкує 25-річчя своєї відновленої незалежності та продовжує оборонну війну на захист себе, Європи та світового цивілізованого співтовариства проти російської аґресії. Підозрюю, що було дуже важко будь-якому лемкові помиритися з поляками. Але багато хто з них зміг це зробити, не забуваючи й ушановуючи свої жертви.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...