Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 21, 2019

Крадене: Росія продовжує помпувати український газ

Автор:

|

Лютий 27, 2019

|

Рубрика:

Крадене: Росія продовжує помпувати український газ

У вівторок 25 лютого в Києві стартував V Міжнародний форум «Окупований Крим: 5 років опору». Його відкрили Марина Порошенко, перша леді України, та Курт Волкер, спеціальний представник Державного департаменту США з питань України. Прозвучало багато знайомих слів, нібито й правильних і важливих, проте настільки часто повторюваних без жодного продовження в реальному житті, що їх можна впевнено віднести до умовної категорії «чергових слів із приводу».

Заява Курта Волкера
Певним дисонансом пролунало визнання п. Волкером деяких обставин, про які на офіційних заходах та в засобах масової інформації (ЗМІ) не говорять. «П’ять років і один тиждень тому ми побачили появу чоловіків у зеленій уніформі в Криму, «маленьких зелених чоловічків», як ми казали в той час, а насправді — російських військових спеціальних сил, розвідку, які здійснювали операцію з відокремлення Криму від решти України, щоб захопити його. І це дуже швидко, впродовж кількох тижнів, призвело до російської анексії кримської території, — заявив він. — Ми, я кажу від імені Сполучених Штатів, Європи, трансатлантичної спільноти, відреаґували повільно. Ми не могли повірити в те, що бачили. Ми не відреаґували достатньо швидко, але ми точно знаємо, що сталося. І потім, насправді, Росія значною мірою визнала це, тому що вона нагороджувала медалями тих, хто брав участь в операції з визначеною датою — 20 лютого 2014 року — як ознаменування цієї операції».
Ура! Це прозвучало, ніби прорив. Але якщо трохи задуматися, то тішитися нічого. Проіґноруємо «дуже швидко, впродовж кількох тижнів», сьогодні про інше поговоримо. Як упевнено звучить «ми точно знаємо, що сталося». Справді? А чи колективний Захід знає, що насправді географія окупації і де­-факто анексії суттєво відрізняється від тієї, про яку ми чуємо вже шостий рік? Як так, це неможливо в епоху Інтернету, скажете. Давайте вивчимо питання.

Урок географії
Женевська конференція з Міжнародного морського права прийняла ухвалу, згідно з якою континентальний шельф завглибшки 200 м є частиною суходолу. Мінеральні ресурси поза територією державного шельфу може з винятковим правом використовувати держава, шельф якої сполучений із цією ділянкою дна океану. До чого це? А до того, що навіть якщо увійти у становище хворих на всю голову фанатів «руского міра» із їхнім «кримнаш», то й за цих обставин територія Одеського газоконденсатного родовища є частиною українського суходолу.
А його не лише захопила Російська Федерація (РФ) ще 2014 року, а й активно експлуатує. Отака цікава картина: виявляється, частина Одеської області фактично є теж окупованою. Не можна також оминути увагою той факт, що РФ захопила всі — увага! — всі, за винятком одного мікроскопічного в Херсонській області, українські газові та нафтові родовища на шельфі Чорного й Азовського морів. Тож оцінку ситуації, яку дав тижневик «Міст» у березні 2014-­го, на жаль, доведеться визнати правильною.

Грабунок України
Плани щодо освоєння українських покладів вуглеводнів Москва здійснює, цілком усвідомлюючи злочинний характер цих дій. Міністерство закордонних справ РФ після оцінки перспектив міжнародного арбітражного спору з морського права, який ініціювала Україна проти Росії у вересні 2016 року, рекомендувало припинити експлуатацію Одеського родовища з огляду на власну «слабку юридичну позицію». І хоча в російських ЗМІ анонсували припинення експлуатації, проте цього так і не сталося. І не дивно, адже станом на жовтень 2018­го РФ украла з Одеського родовища за мінімальними оцінками 3,5 млрд кубів блакитного палива. Максимальні оцінки експертів щодо загальної суми втрат України в Чорноморсько­Азовському басейні від злочинних дій РФ у газовому секторі сягають 8 млрд USD. Та це далеко не остаточна сума, Кремль увійшов у смак, адже поблизу Криму є приблизно 30 розвіданих ділянок вуглеводнів: 17 газових і одна нафтова ділянка на південь від Керченської протоки, шість газових ділянок поблизу Ялти й Алушти та майже два десятки у Чорному морі на захід від Криму, неподалік від Одеського родовища.
І хоча всі вони розташовані в українській морській економічній зоні, де Україна має виключні права на розвідку, РФ включила експлуатацію їх у власні плани. Впродовж останніх років ліцензії на видобуток вуглеводнів з українських родовищ уряд РФ продає пачками.

Український слід
Несподівані факти в сумній історії розкрадання України розкрили журналісти програми «Схеми» — спільного проекту «Радіо Свобода» та «UА: Перший». У короткому викладі історія виглядає таким чином. 27 червня 2016 року Дмитро Медведєв, голова уряду РФ, особистим розпорядженням видав ліцензію на розробку та видобуток вуглеводнів з анексованого Чорноморського родовища російській компанії «Новиє проекти». «Роснадра» дозволили їй провадити діяльність на українській ділянці «Глибока».
«Нові проекти» виявилися невідомими на газовому ринку, і небагатими. За даними Росстату, їхній бухгалтерський баланс на кінець 2015-­го був порожнім, компанія не мала жодних активів, крім 60 тис. RUR статутного капіталу, був відсутній рух коштів на рахунках. Директор компанії — Антон Сергійович Дорноступ, уродженець Оренбурзької області РФ. Він також є і єдиним засновником компанії «Главнефтесервис», що на 100 % володіє «Новими проектами». Як з’ясували «Схеми», упродовж 2013-2015 рр. Антона Дорноступа більше цікавив не газ, а м’ясо. Про це йдеться у витягу з російського реєстру на нього як про фізичну особу­підприємця. Ще три роки тому Антон Дорноступ навряд чи міг уявити, що матиме газовидобувні інтереси в українському Чорному морі. І заледве він міг мріяти, що його інтереси лобіюватиме сам Дмитро Медведєв. Лише 2016 року м’ясник Антон Дорноступ входить у бізнес­структури, пов’язані з видобуванням нафти й газу: де засновником, а де — гендиректором. Чому саме він і чиї інтереси може представляти?
За дивним збігом обставин компанії п. Дорноступа мають ділові стосунки з фірмою, яка належить українській телеведучій Оксані Марченко, дружині Віктора Медведчука. Крім того, компанії мають ту саму адресу що й АТ «АГК груп», яке належить сім’ї Валерія Пака, колишнього міністра природних ресурсів РФ, котрий зараз працює у «НЗНП Трейд».
На початку вересня 2018­го «Схеми» опублікували розслідування про те, що фірму «НЗНП Трейд» контролює Оксана Марченко, кума Путіна. І ліцензію «НЗНП Трейд» отримала на особливих умовах. Це підтвердив і сам п. Медведчук: «Вона належить моїй дружині, я цим бізнесом керую. Робимо ми це успішно. І та інформація, що з’явилася, вона в більшості й обсязі відповідає дійсності». Отже, припущення «Схем» про те, що РФ видала ліцензію на видобування газу, по суті, Віктору Медведчуку, — цілком слушне. Чому цим не зацікавилася Генеральна прокуратура та Служба безпаеки України, незрозуміло. Можливо,
ситуація зміниться. Але йдеться не про Медведчука, це лише епізод.

Дивна політика
Запитання, яке прозвучало на початку публікації, є риторичним. Звісно, Захід знає. Як знав президент Обама відразу по трагедії, хто збив MH17; як знали канцлерін Меркель і президент Олланд про те, що без сенсу домовлятися з РФ у Мінську (Білорусь); як знали всі західні лідери, що стурбованістю не зупинити аґресивні дії Москви в Азовському морі. Вони знають практично все, адже багатомільярдні бюджети розвідувальних служб це успішно забезпечують. За таких обставин дивним виглядає бажання провідних європейських країн будувати «Північний потік­2». І навіть якщо зробити вигляд, що це суто економічний проект, як можна купувати газ у РФ, яка краде його в України? Дивно чути про політику партнерства з РФ, про яку постійно торочать у Європейському Союзі. Росія розглядає світ як вороже оточення, а з історії відомо, як вона чинить із ворогами.
Аналіз дій Кремля впродовж останніх років довів, що Москву в її агресивних діях стримує тільки брак власних ресурсів, по суті, йдеться лише про фінансові, але Європа з фатальною впертістю намагається ці ресурси забезпечити, купуючи крадене.

Павло Михайло

Мовою чисел
Ресурси в північно-західній частині чорноморського шельфу оцінюють як 495,7 млрд куб. м природного газу та 50 млн т нафти й конденсату, прикерченської зони — 321,2 млрд куб. м газу і 126,8 млн т нафти та конденсату, континентального схилу — 766,6 млрд куб. м природного газу та 232,6 млн т нафти й конденсату. Попередні домовленості України з італійською Eni та французькою EdF про розподіл продукції мали забезпечити видобуток нафти на чорноморському шельфі за базовим сценарієм на рівні 2 млн т на рік, за оптимістичним — 3 млн т. Такими ж є домовленості з консорціумом компаній на чолі з американською ExxonMobil щодо газу — 3-4 млрд куб. м на рік (у зв’язку з нестабільною політичною ситуацією в країні 6 березня 2014-го Exxon Mobil відклала плани з розвідки в українській частині Чорного моря). «Чорноморнафтогаз» упродовж 2013 року видобув понад 1,65 млрд куб. м газу і 72 тис. т нафти та конденсату.

Довідка
Одеське і Безіменне родовища. Сумарні запаси становлять понад 22 млрд куб. м. Родовища розташовані на відстані 155 км від кримського узбережжя (100 км від узбережжя Одеської обл. — Ред.) при глибині моря 30-60 м. 2012 року за підводним трубогоном видобутий газ почав надходити до Криму. Буріння на родовищі здійснювала одна з бурових вишок, відомих, як «вишки Бойка». Темп видобутку склав близько 1 млрд куб. м газу на рік. Облаштування Одеського та Безіменного родовищ дозволить «Чорноморнафтогазу» збільшити щорічний видобуток природного газу втричі — довести її 2015-го до 3,02 млрд куб. м.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...