Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Російські царі, комісари та президент

Автор:

|

Серпень 07, 2014

|

Рубрика:

Російські царі, комісари та президент

Володимир Путін

Порівняння Путіна з Гітлером і Сталіним є перебільшенням, але тільки тому, що президент Російської Федерації (РФ) діє в епоху примусової прозорості. Світ змінився настільки, що якби зараз існував сталінський ГУЛАГ чи гітлерівські концентраційні табори, то ми щодня переглядали би випуски новин жорстокості, що не могло би не зменшити число жертв і ступінь нелюдськості. Звісно, такий стан справ не робить Путіна меншим психопатом, але змушує бути менш чисельним вбивцею.

Путін продемонстрував, що політика президента Обами та держсекретаря Клінтон щодо перезавантаження політики з РФ, яку вони оголосили близько п’яти років тому, була абсолютною маячнею. Проте ця політика ґрунтувалася на попередній політичній лінії, яка була не в змозі визнати те, що СРСР був лише мутантом Російської імперії. Після розпаду СРСР залишився той самий аґресор — він просто змінив свою назву. Ба більше, ще до перезавантаження відносин РФ зробила дуже мало, щоби показати якісь істотні зміни, узявши собі всі радянські активи, приєднавши до себе всі місця в Організації Об’єднаних Націй і в інших міжнародних форумах, публічно оплакуючи розпад СРСР, святкуючи радянські свята та вшановуючи радянську історію.
Після Другої світової війни зовнішня політика США визнала Радянський Союз небезпечним, але якось примарно, бо була погано інформована й невиправдано симпатизувала Росії та росіянам. У внутрішній записці Держдепу до Комітету національної безпеки 1948-го стосовно українських прагнень до незалежності робиться висновок: «Ми не можемо бути байдужими до почуттів великих росіян… Будь-яка довготермінова політика США повинна ґрунтуватися на їх визнанні та співпраці. Українська територія настільки ж є частиною їхньої національної спадщини, наскільки Середній Захід є частиною нашої, і вони усвідомлюють цей факт. Рішення, яке буде намагатися відокремити Україну повністю від решти частини Росії, наштовхнеться на їхню образу й опозицію та може бути забезпечене тільки силою».
Спецслужби США активно працювали під час «холодної війни», щоби включити російську еміґрацію в антирадянські коаліції, спрямовані на розпад СРСР. Інші ж поневолені народи відмовилися взяти росіян у своє лоно, попри всі зусилля США. Росіяни самі надавали достатньо матеріалу, щоб інші країни ставилися до них з обережністю.
У грудні 1952-го російсько-американський щомісячний журнал «Росія» опублікував статтю російського православного священика Петра Koганіка, у якій той написав: «Ми повинні відкрито заявити, що жоден американець не повинен брати участь у втручанні у внутрішні справи інших країн. Звісно, нам усім не подобається огидний більшовизм і його гріховна робота в Росії й у всьому світі, але це не означає, що ми повинні також ненавидіти Росію та її народ. У спробі знищити більшовизм у нас немає ніякого права підірвати колишню Велику Російську імперію, прагнучи, як це роблять «українські» сепаратисти (за сприяння добрих і чесних, але введених в оману американців), відокремити від неї Малоросію (відому зараз як Україна)».
До їхнього власного, бажано-обманливого, сприйняття Росії американцям було додано деякі квазідемократичні перетворення, особливо під час каденції першого пострадянського президента РФ Бориса Єльцина. Проте навіть квазідемократичність, публічність персони Єльцина спростовується його внутрішніми діями та заявами. Через два дні після того, як Україна 24 серпня 1991 року проголосила незалежність, Єльцин заявив, що він визнає Українську державу, але наполягає на тому, що питання про кордон має бути переглянуте. Єльцин був проти СРСР, але апологетом Російської імперії. Саме із цієї причини, знаючи про свої особисті слабкості, він вибрав своїм наступником полковника КДБ Володимира Путіна.
Путін твердо контролює Росію більш ніж десять років, маніпулюючи конституційними нормами РФ і переміщуючи пішаків у різних ролях. Він наростив свої м’язи, не рахується з більшістю міжнародних договорів і продовжує окупувати частину територій, принаймні, трьох сусідніх суверенних держав: Молдови, Грузії й України. Водночас, до останнього часу міжнародне співтовариство тримало відчиненими свої двері для Росії в G7, G20, СОТ і надавало співпрацю з НАТО. Навіть зараз лінії дипломатичного зв’язку з Путіним залишаються відкритими. Чемпіонат світу з футболу 2018-го в Росії залишається на порядку денному.
Розсудливіші політики вважають, що усунути Путіна необхідно тому, що він є проблемою. Проте його підтримують 80 % росіян. Немає жодних сумнівів щодо того, що Путін мусить піти, але він є всього лише нагальною, сьогоденною проблемою. Бо цілком очевидно, що російське суспільство, швидше за все, передасть владу наступному путіну. Ним може бути колишній полковник КДБ, як Путін, чи семінарист, як Сталін. Демократичний і законослухняний світ повинен перезавантажити свою політику щодо РФ на довготермінову перспективу. Ця політика неминуче мусить визнати реальним аґресором усю Росію, а не просто одного чоловіка.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply