Новини для українців всього свту

Saturday, Jan. 23, 2021

Про особливу пані Романію з Вірменії

Автор:

|

Січень 23, 2014

|

Рубрика:

Про особливу пані Романію з Вірменії

Вона завжди могла зібрати навколо себе більшу чи меншу групу людей українців, а то й не тільки українців. Могла, бо за своєю природою була надзвичайно працьовита й життєрадісна, у неї було багато подруг і друзів, які її щиро любили, бо відчували, що вона так само щиро бажає їм добра. Шанували її, а в її особі – українців і Україну, і неукраїнці — люди різних національностей у її Вірменії, де вона сформувала надзвичайно позитивне враження про українців. Між ними були вірмени, асирійці, греки, грузини, євреї, єзиди, курди, молокани, німці, поляки та росіяни. 

Я вперше запізнав пані Романію Явір, голову української громади у Вірменії, коли у квітні 2002 року відвідав цю громаду, перебуваючи на посаді президента Світового конґресу українців (СКУ). Пані Романія зустріла мене на летовищі надзвичайно привітно, із китицею квітів, хлібом і сіллю. Так розпочався мій чотириденний побут у Вірменії серед українців і національностей, які мали стосунок до українців.
Пані Романія була рушійною силою всіх зустрічей не тільки тому, що очолювала Федерацію українців Вірменії «Україна», була шеф-редактором його часопису «Дніпро-Славутич», а й ще тому, що вона була душею цієї спільноти. Протягом тих кількох днів ми відвідали голову Вірменської церкви, музей вірменського ґеноциду, посадили там деревце від імені світового українства на вшанування пам’яті жертв, відбули зустрічі з радником президента Вірменії, у парламенті Вірменії, із президентом Союзу національностей Вірменії, відвідали посла України в Єревані та, що мабуть, найголовніше, близько поспілкувалися з кількома українськими громадами.
Наші зустрічі були не тільки куртуазними, а завжди діловими. Ось, наприклад, при розмові з головою Вірменської церкви п. Романія порушила питання його підтримки для влаштування української церкви та спорудження храму в Єревані, а при зустрічі в адміністрації президента п. Романія вже до того часу узгодила виділення владою місця для спорудження пам’ятника Тарасові Шевченкові. Для мене ці зустрічі були наукою, але надзвичайно легкою та приємною, бо я прямо засвоював ініціативу та дотримувався напрямлення, яке завчасно мені дала п. Романія. До речі, усюди, де би ми не ходили, усі знали й шанували п. Романію, а в її особі – українців у Вірменії та саму Україну.
Та найприємніші зустрічі були з п. Романією та її співпрацівниками. Я прибув до Єревана в товаристві мого товариша – відомого кінорежисера з України Олеся Янчука. І привезли ми для наших земляків новий художній фільм п. Янчука та кіностудії ім. О. Довженка «Нескорений» про славного командира УПА Романа Шухевича. Мило було дивитися на обличчя наших українських вірменів, котрі переживали кожну сцену боротьби УПА та генерала-хорунжого Шухевича.
Відбулися зустрічі з громадами Єревана, Ванадзора, Гюмрі та Іджеана. Найпам’ятнішими для мене були наші спільні бесіди, співи та взаємне спілкування. Відчувалося, що нас відокремлює тільки територія, а не думки чи переживання. МПриємно було спостерігати, наскільки всі не тільки шанували, але щиро любили свою п. Романію. Збоку здавалося, що вона всіх знає на ім’я. Вона підходила до кожної особи та розмовляла. Я зрозумів відразу, що якби не було цієї людини, громада зовсім інакше виглядала б, а, може, її й не було б узагалі.
Мої зустрічі з п. Романією не закінчилися у Вірменії. Громада швидко стала членом СКУ, наш зв’язок був постійним, здебільшого — електронною поштою. Протягом останнього десятиріччя для кращого контакту ми зустрічалися майже щороку в Україні, на нарадах СКУ чи на форумах Української всесвітньої координаційної ради. Щоразу крім вірменського коньяку «Арарат» п. Романія дарувала мені надзвичайну теплоту та нові думки щодо покращення діяльності її улюбленої українсько-вірменської громади.
Романія Явір відійшла у вічність 1 січня 2014 року. У нас кажуть, що немає людини яку не можна заступити. Усе ж таки мені здається, що п. Романію буде важко замінити, хоча вона завжди готувала молодших за себе. Але вони не були й не є п. Романією. Дай Боже, щоби вони віддалися своєму народові так, як це робила їхня вчителька.
Нехай із Богом спочиває Романія Явір. Її друзі, до яких зачисляю себе, її ніколи не забудуть.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply