Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Потрібно не «хитрого лиса», а справжнього патріота

Автор:

|

Вересень 04, 2020

|

Рубрика:

Потрібно не «хитрого лиса», а справжнього патріота
Леонід Кравчук

Призначення Леоніда Кравчука головою Тристоронньої контактна група (ТКГ) із мирного врегулювання ситуації на сході України на перемовинах у Мінську (Білорусь), викликало обґрунтовані підозри, що Володимир Зеленський необізнаний зі «здібностями» колишнього президента. Ще не так давно глава держави висловив необґрунтовану думку, що українці завдячують колишньому секретареві Комуністичної партії України (КПУ) з ідеології відновлення незалежности України. А «успіх» партійного секретаря Кравчука полягала в тому, що йому було «легко»досягати результатів у Верховній Раді України (ВРУ), де більшість колишніх товаришів мали довіру до його дій, бо були переконані, що він не відступить від «генеральної лінії партії».
Таким чином колишній головний ідеолог комуністів України виявився найактивнішим депутатом, бо ж він уже й до того був найбільш «балакучим». Його парламентські викрутаси щодо державного герба — малого і великого — принесли йому славу «хитрого лиса», що й спричинилося до незаслуженої довіри, яка привела його аж на президентську посаду. Але варто детально приглянутись до його діяльности як президента України.
Слава «хитрого лиса», чи людини, «яка може пройти сухою поміж краплями дощу», зникла вже на перших же перемовинах про Чорноморський флот (ЧФ), який, за всіма тодішніми законами, мав повністю перейти до України. Було його першою непоправною помилкою сказати, що Україні морський флот «не потрібен, мовляв, братня Росія буде нас охороняти. А вона скористалася «охороною» — не тільки захопила флот, але й анексувала цілий півострів Крим.
В така відома казка братів Грімм «Щасливий Ганс», герой якої дуже нагадує долю України під «керівництвом» Кравчука. Ганс покинув маму і пішов служити — сім років служив (а Україна майже 70 років «служила» московській комуністичній імперії). Після семи років служби, Ганс вирішив повернутися до своєї матері (Україна, після служіння імперії, вирішила повернутися до самостійности, до своєї історії). Але поведінку казкового Ганса дуже нагадує Кравчук на перших перемовинах із Росією про поділ ЧФ та його «обмін», тобто, відмову від атомної зброї, що уподібнює його до казкового героя Ганса.
Ганс за свою службу отримав велику грудку золота, яку загорнув у хустину та вибрався до матері. Оскільки золото було важким, то вже за кілька годин він змучився і коли вершник запропонував йому за важкий клунок золота коня, охоче його поміняв, бо вважав, що на коні скоріше повернеться до дому. Та за якийсь час кінь його скинув й інший чоловік запропонував йому смиренну корову, яка могла дати молока, а він уже був голодний і спраглий; потім він поміняв корову на свиню, свиню на гуску, а гуску на камінь для гостріння ножів і ножиць, який поклав на край колодязя, але необережним рухом скинув камінь туди і з нічим прийшов до матері.
Поведінка Кравчука щодо здобутків України з часів комуністичної імперії нагадує цього казкового Ганса. Колишній секретар із ідеології не мав брати участь у перемовинах про розподіл ЧФ, або збереження атомної зброї, яка ставила Україну на третє місце у світі щодо її обсягів. Ідею відмови від атомної зброї започаткував саме він, чим пізніше хвалився і перед канадськими українцями Торонто 1996-го. Віддавання Росії ЧФ та відмова від атомної зброї, яку також віддали московитам, і стали, значною мірою, причиною сьогоднішньої ситуації в Україні.
З арсеналом атомної зброї, якою володіла Україна, можна було потрапити і просто в НАТО, або можна було відмовитися від неї за гарантії, які б не зміг порушити навіть вишколений кадебіст на посаді російського президента. Певна річ, сьогодні Кравчук каже, що не він підписав меморандум у Будапешті 5 грудня 1994 року, але всі знають, що це була його ідея, а не недосвідченого Кучми як колишнього комуніста, котрий цілковито довірився напрацюванням свого колишнього шефа з ідеології. А результат поведінки «хитрого лиса» приніс Україні нестабільність, через яку й дозволив собі Путін наплювати на меморандум, який після анексії Автономної Республіки Крим (АРК) виявився цим Гансовим каменем, який упав у воду глибокого колодязя.
Так міф про хитрого лиса, який може «сухим поміж дощем рухатися», виявився цілковито зруйнованим. Та і поведінка колишнього ідеолога КПУ після програшу президентських виборів Леонідові Кучмі 1994-го довела, що його поведінка нагадувала скоріше безпритульного пса, ніж хитрого лиса. На довиборах того ж року він потрапив до ВРУ з Теребовлянського мажоритарного округу Тернопільщини. 1998 року, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), більше відомої як «партія Медведчука». Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до ВРУ. З жовтня 1998-го — член політбюро і політради СДПУ(о). У 2002-2006 рр. очолював фракцію СДПУ(о) у ВРУ. 2006 року очолив список опозиційного блоку «Не так», але той не подолав тривідсотковий бар’єр. У листопаді 2004-го його позбавили звання почесного доктора Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію» під час Помаранчевої революції. 25 лютого 2009 року Кравчук закликав президента Ющенка подати у відставку.
Найновіша заангажованість Кравчука до української політики викликає побоювання, що міф про нього як про «хитрого лиса» може принести Україні муки, на які ніхто не розраховує. Звісно, що для президента Зеленського, котрий полюбляє залучати до управління державою не фахівців, а людей, котрі проявили себе ще за Януковича, і 86-річний дід — «знахідка». Він відомий і своїм, і ворогам. Але діяльність цього політика неоднозначна не лише в минулому, але й сьогоднішньому.
Ще недавно пан Кравчук дав одному російському пропаґандистському каналу інтерв’ю, в якому висловився, що закон про декомунізацію необхідно переписати, позаяк в Україні є ще багато людей, котрі Леніна та комуністів вважають частиною своєї історії. Природно, що в цьому, на жаль, він має рацію, але це не з любові до комуністів, а через відсутність знань історії страждань і катувань українців, у т. ч. Голодомором. Зрештою, його найсвіжіші висловлювання є свідченням того, що і у нього проявляється ностальгія за «щасливим комуністичним минулим», яке особисто для нього і справді було успішним.
Зокрема, насторожують вислови Кравчука, щодо його бажання зустрітися з «громадськими представниками» окупованої території Донбасу, або його ідея подавати воду до Криму. Тут треба відразу зауважити, що громадських представників окупанти не мають, бо ж і жодних громадських рухів, чи організацій там не дозволено. А щодо подачі води російському війську в Криму, то це можна назвати зрадою України, оскільки цивільне населення Криму має достатньо для себе води, але російське багатотисячне військо може «висохнути». Тому у Севастополі вже запроваджують режим заощадження води.
Дуже шкода, що 42-річний президент Зеленський не шукав дипломата серед своїх ровесників, або й серед багатьох молодших українських дипломатів, котрі розумілися б не тільки на дипломатії, але й брали під увагу те, що аґресор приховує свою війну проти України, за яку терпить вже шість років санкції. В народі кажуть, що «старого коня вже не навчити тягти віз», а стара голова нездатна на «молоді» (нові) ідеї. «Найсвіжіші ідеї» Кравчука ґрунтуються на його старих планах вільної економічної зони, на наданні «більше російської мови», незважаючи на те, що її ніхто не обмежував, не забороняв і не забороняє. А стосовно постачання окупантові води, щоб солдати мали можливість хоч раз на місяць взяти душ, то це була б гуманітарна допомога сусідові, бідному, але не злочинцеві, який спраглий не так за дніпровською водою, як за всією Україною.
І саме це не розуміє не тільки Кравчук, але й Зеленський, Шмигаль, Разумков та дехто інший, котрі заговорили про «гуманітарну допомогу», забуваючи, що українська діаспора щодня допомагає українському війську, українським інвалідам, українським переселенцям, українським сиротам, яких до сучасного стану допровадило «висихаюче» російське військо.
Дивує, що українські посадовці, в т. ч. з призначеним головою на мінських перемовинах, заговорили про «гуманітарну катастрофу» в АРК, а «гуманітарної катастрофи» на сході України та по всій країні — інвалідів-захисників Вітчизни від російських загарбників, частина яких потрапила під Божу кару в Криму, за гріхи свого головнокомандувача: анексія АРК, окупація частини Донбасу, смерть понад 13 тис. невинних громадян незалежної України та руйнування нормального життя мільйонів невинних людей. Отже, якщо вже мова йде про гуманітарну допомогу, до її треба надати тим, хто вже сьомий рік її заслуговують.
Призначення приятеля Медведчука головою ТКГ, та ще й до столиці, в якій відбуваються неймовірні переслідування білоруських громадян, викликає не тільки сумніви щодо особи Кравчука, але й до самого президента Зеленського. Такі важливі перемовини не можуть відбуватися в країні, де переслідують людей лише за те, що вони «не так» голосували, де щодня арештують мирних людей лише за те, що вийшли на вулицю з власною думкою.
Зміна місця перемовин може допомогти ТКГ дійти до конструктивних угод, яких не вдалося досягти у Мінську за увесь їхнього проведення. Покладатися на «хитрого лиса» не можна, але треба вимагати від нього захисту українських інтересів, а не «компромісної» капітуляції. На активізацію війська аґресора на кордоні з Україною необхідно реагувати не скороченням Збройних сил України, а запровадженням вишколу молоді, щоб уміла взяти в руки зброю, якщо ворог ще раз наважиться атакувати українську незалежність.
Проросійські «Патріоти — За життя», які зазнали нападу під час повернення зі свого «з’їзду», є попередженням для української влади, що коли вона потуратиме таким «патріотам», чиїм керівником є «україножер» Кива, це може призвести не тільки до «хуліганських» нападів. Вороги української незалежности тільки й чекають на домовленість про капітуляцію у ТКГ, щоб «поповнити» гнилу імперію, яка, існує лише завдяки аґресії і відволікає увагу власного населення від проблем у самій імперії.
Тож українцям у ТКГ потрібно покладатися не на «хитрого лиса», але на впевненого патріота України. Тільки патріот не погодиться на зрадницьку капітуляцію, не пристане на чужі вимоги змінювати Конституцію, не погодиться на «змочування» водою російської солдатні в тимчасово окупованій АРК і не визнаватиме російських найманців представниками окупованої московитами української території. Зрештою, українцям треба усвідомити, що Путіну не важливі перемовини в ТКГ, його мета — капітуляція Незалежної, щоб виправдати шість років неоголошеної ним України війни.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online