Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Sep. 22, 2017

Німці в кремлівському полоні

Автор:

|

Лютий 12, 2015

|

Рубрика:

Німці в кремлівському полоні

Меркель і Путін

У баченні німецькими соціал-демократами Російської Федерації (РФ) можна було переконатися за численними виступами представників цієї партії у телевізійних і радіопрограмах. Некритичне ставлення цієї партії до кремлівського керівництва особливо виразно розпочалося з тісної «дружби» колишнього бундесканцлера Німеччини Ґергарда Шредера та президента РФ Путіна. Останній подбав про свого дружка, котрий по завершенні політичної кар’єри став одним із чиновників російського «Газпрому».

Україна не тільки для соціал-демократів, а й більшості німців була тривалий час лише Russland. Звісно, існувало коло людей, яке розрізняло Україну та Росію, але довгорічне твердження і про СРСР як про Росію, зробило своє: більшість німців вважала всіх громадян московської імперії росіянами. Зрештою, нема чого дивуватись, бо ж на сході України й досі ще є багато людей, котрі не тільки вважають себе росіянами, а й борються з українцями.
Німцям потрібно було десятки років, аби зрозуміти, яке горе приніс нацистський режим євреям. Тепер знайдеться дуже мало німців, котрі би наважилися засуджувати Ізраїль за його політику щодо палестинців, бо провина перед євреями — така очевидна, що її не приховаєш навіть за відзначенням 70-річчя звільнення з табору смерті «Аушвіц». Тепер євреї мають власну незалежну державу, і німці всебічно підтримують і допомагають їй.
Та євреї не були єдиними, кого нищили нацисти, але вони були єдиними з-поміж постраждалих, хто звернувся до світової громадськості і домігся визнання Голокосту злочином проти людяності. Саме єврейська послідовність і впевненість у своїй правоті мала би слугувати прикладом для молодої української держави, яка має так багато спільного з постанням та існуванням держави Ізраїль.
Кремлівська пропаґанда за допомогою різних прислужників та агентів колишнього КГБ уже давно створює образ українського нацистського колаборанта. Вона намагається різною брехнею та вигаданими «правдами» паплюжити героїв України. Кремлівські стратеги досі обзивають українців фашистами, людоїдами, антисемітами, а раптом хтось у світі та й повірить.
А у світі досі ще не звернули уваги на той факт, що на боці Гітлера воювала стотисячна російська армія генерала Власова. Досі у Москві накладене табу на правду про власовську армію. А правди ніде подіти: саме ця армія не залишилася на «рідних» землях, аби боротися проти злочинного комуністичного режиму, а відступала разом з німецьким військом, тобто залишилася вірним колаборантом аж до остаточної поразки Німеччини!
Невдовзі після ліквідації проголошеного Акту про відновлення Української держави УПА з прихильника Німеччини перетворилася на ворога окупаційного нацистського режиму, а після його поразки боролася з іншим окупантом — комуністичною Москвою. Коли б українці були колаборантами, то вони би наслідували армію Гітлера та Власова — відступали би разом.
Звісно, після депортації лемків та бойків із їхніх історичних земель УПА не могла існувати на безлюдній українській етнічній території. Саме тому частина УПА перебралася на Захід, аби далі боротись із комуністичним режимом вже іншими методами. Інша частина воювала з окупантом аж до кінця 1952-го, хоч останню боївку УПА було розбомблено у квітні 1960 року.
Навіть нині не всі українці в Україні обізнані з боротьбою УПА. Для багатьох залишається невідомою доля тих членів ОУН, котрі провели по кілька років у концтаборах Німеччини, а чимало з них і втратило там життя.
Саме населення України постраждало під час Другої світової війни не тільки від комуністичної Москви, але й від гітлерівської Німеччини. Український народ перебував у вирі кровопролитних боїв 1 250 днів і ночей і був свідком і учасником зіткнення двох систем і військово-політичних блоків.
Україну нищили, а українців вбивали комуністичні окупанти, котрі відступали перед німецьким військом. Нацистські злочинці не тільки не визнали Україну, крім вбивства, запроторення у концентраційні табори, спалювання сіл і міст вони ще й вивозили тисячами молодь із України на примусову працю до Німеччини. Про це є документи в німецьких архівах, з яких німці можуть дізнатися про практику та методи нацистів в Україні.
В німецькому місті Зіґені, на цвинтарі Waldfriedhof, поховані українці, котрі примусово працювали на тутешніх фабриках. На пам’ятній дошці було зазначено, що це – росіяни, і лише завдяки Німецько-українському товариству тут було вивішено нову дошку, де вказано, що то — українці. На іншому цвинтарі поховано немовлят, народжених українськими дівчатами, зґвалтованими нацистами. Таких цвинтарів у Німеччині — багато, і вони також є свідченням злочинів нацизму проти українців.
Не будемо стверджувати, що серед українців не було колаборантів, але ж вони були у багатьох європейських країнах, а деякі, як, наприклад, Словаччина, завдячували нацистам своїм існуванням. Інші, як-от Угорщина чи Румунія, — були союзниками та співучасниками воєнних дій нацистської Німеччини.
Німці досі не знають, що проти гітлерівської Німеччини боролося чотири українських та два білоруських фронти й що саме Перший український фронт визволив в’язнів із «Аушвіцу». Акт про капітуляцію Японії, яким закінчилася Друга світова війна, серед переможців, зокрема, підписав генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко, Герой України.
Втрати України за час Другої світової війни оцінені це: — 2,5 млн військових, 5,5 млн військовополонених і мирного населення. Якщо врахувати вторинні демографічні втрати (померлі від недуг і голоду, депортовані, еміґранти, втрати у природному прирості населення), то загалом складається число приблизно 14,5 млн. Крім того було зруйновано майже 700 українських міст, 28 тис. сіл. Оцінка матеріальних збитків становила 285 млрд карбованців у цінах 1941 року.
Саме цю інформацію повинні доносити до людей українські дипломати. Бо ж не Путін визначає, хто переміг нацистський режим, а історія зберігає пам’ять про армії созників-переможців, серед яких дуже виразне місце посідають українці.
Найуспішніший український льотчик-винищувач Іван Кожедуб, котрий збив за час війни 64 ворожих літаки, був тричі удостоєний звання Героя СРСР. Зрештою, Перший український фронт закінчив бойові дії у квітні-травні 1945-го операціями в Берліні та Празі, а на всіх фронтах можна було зустріти українських офіцерів від найнижчих до найвищих ранґів.
Не можна залишати інформаційний простір для брехливих російських пропагандистських каналів. Інакше все заполонить пропаганда Кремля, що Другу світову війну виграла Росія під керівництвом Сталіна, а про українські та білоруські фронти не згадуватимуть, хоч Україна й Білорусь були не тільки серед переможців, але й серед засновників Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Німці — не просто працьовитий народ, вони здатні вчитися з історії, про що свідчить їхнє ставлення до євреїв, до Голокосту. Тому їм слід пригадати і Українську Народну Республіку, і гетьмана Скоропадського, з якими вони пов’язували певні свої плани, і ліквідацію Акту відновлення Української держави, і десятки тисяч вивезених на примусові роботи дівчат і хлопців та спалені українські села й міста, а також десятки мільйонів замучених, розстріляних українців як комуністичним московським оккупантом, так і нацистським режимом.
І саме це пригадується в час, коли російський аґресор не тільки загарбав Крим, але й щодня своєю армією та військовою технікою допомагає руйнувати східну Україну.
Міркування канцлера Анґели Меркель про те, що Німеччина виступає проти надання Україні зброї, — насторожує. Може, й урядова партія християнських демократів починає змінювати своє ставлення до аґресора, порушника ґарантії та міжнародного права і порядку? 70-ліття визволення тих, хто пережив Голокост, і зустріч із ними німецької фрау канцлерін слід використати українській дипломатії, щоб «розкрити очі» німцям на те, що російський фашизм у нинішньому вигляді також є небезпечний не тільки для українців, а й для німців і всієї Європи, бо йому мало буде одного загарбання. Хіба не так було з німецьким фашизмом?
Доречно було б німцям показати відповідь Наркома закордонних справ Чечерина на ноту Директорії УНР 1919-го: «Никакого войска Российской Социалистической Советской Республики на Украине нет. Военная операция на Украине на этот момент проводится между войсками Директории и войсками Украинского советского правительства, которое является целиком независимым. Между Украиной и Советской Россией теперь нет никаких вооруженных столкновений».
За 96 років Кремль лише вдосконалився у методах боротьби за своє панування, доказом чого є «зелені чоловічки», «гуманітарні конвої» та брехня перед цілим світом із трибуни ООН і в Раді безпеки, a також російський пропагандистський канал Russia Tоday, який щодня подає перекручену інформацію про боротьбу України за свою незалежність.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...