Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 30, 2020

Не переоцінюйте Кремль!

Автор:

|

Червень 25, 2015

|

Рубрика:

Не переоцінюйте Кремль!
Володимир Путін

Володимир Путін

Люди влаштовані однаково. Вони часто думають про те, що система здатна на підступність, і куди рідше — що вона спроможна на дурість. Саме тому ми часто сприймаємо чужі помилки за по-диявольському хитрий план. Європейці щиро вірять у те, що Кремль має якийсь «запасний вихід», «друге дно», «ресурс стабільності», «зброю відплати» — загалом, щось таке, що дозволить уберегти Російську Федерацію (РФ) та її економіку від краху.
Річ навіть не в тому, що їм незрозумілі мотиви Кремля: вони добре усвідомлюють, що таке «фантомні болі імперії». Але вони ніяк не можуть повірити, що Кремль не прорахував наслідків своїх дій. А саме — санкцій, знекровлення економіки, падіння рівня життя та неминучого наростання відцентровості, яке за цим іде.
Це й справді важко вкладається в голові середньостатистичного європейця. Тому що для них, європейців, є аксіомою той факт, що всі ми живемо не у системі незалежностей, а у світі найефективніших систем взаємозалежностей. Вони не розуміють, на що може розраховувати країна, яка вирішила відгородитися від решти світу стіною. Вони щиро дивуються тому, як Москва може вірити в те, що здатна конкурувати зі Заходом. І тому шукають у цій ситуації підступу.
Саме в цьому і полягає їхня ключова помилка. Тому що вони — діти сучасних державних систем. Систем, в яких ключові рішення ухвалюються на основі консенсусу, як мінімум, між основними групами. Власне, для цього й існує парламент, чиє головне завдання — бути тим горезвісним «майданчиком для дискусій». І нормальні парламентські вибори — це ті, внаслідок яких представники більшості соціальних прошарків мають шанс обговорювати доленосні для країни рішення віч-на-віч.
А в РФ все — чітко навпаки. Консенсус «нульових» років, коли Путін виступав модератором між різними групами впливу у своєму оточенні, зламано. Колишнє оточення — проріджене: навіть абсолютно лояльних «системних лібералів», котрі відповідають за економіку, вилучено з найближчого кола, причетного до формування політики. Головну роль тепер грають «силовики», а «міністри-капіталісти» змушені постфактум оцінювати вартість анексії Криму для російського бюджету.
Проблема полягає в тому, що рішення, які приймає вузьке коло людей, завжди впираються в компетенцію цих людей. Тому завжди потрібні ті, хто говорить про ризики. Бо якщо чиєсь «хочу» не буде впиратися в аналіз «можу», то настане колапс.
Нерозуміння західними колегами логіки Кремля виникає тому, що вони намагаються аналізувати його як систему. Виважену, професійну, компетентну. А логіка офіційної Москви — не інституціональна, а індивідуальна. Вона впирається в індивідуальні бажання і такі ж особисті уявлення про реальність.
І система подібних мотивів цілком може бути ірраціональною. Приблизно так само, як є ірраціональною мотивація алкоголіка. Із точки зору оточуючих, алкоголік займається саморуйнуванням. Позбавляє себе грошей, здоров’я, простих побутових радощів, втрачає репутацію, руйнує сім’ю, приводить свій дім до занепаду. Єдиний вихід із ситуації — не пити. Але відмова від алкоголю загрожує ломкою, депресією та зниженням самооцінки, а нова доза наркотику схожа на повернення в ідеальний світ.
Задля експерименту можете взяти будь-якого сусіда-пияка та пояснити йому згубність його звички. Опишіть йому світ без алкоголю, зате з кар’єрою, соціальним статусом, спортивним адреналіном. А ми подивимося, наскільки успішною виявиться ваша логіка, помножена на красномовство.
Власне, саме це зараз і простежується в діях Кремля. На думку оточуючих, він займається саморуйнуванням. На думку самого хворого, він «живе так, як хоче». Але чи будемо ми при цьому вважати, що алкоголік має хитрий план, рятувальне коло і запасний вихід? Звісно ж, ні.
Ба більше, в нашій недавній історії ми вже неодноразово це проходили. Наприкінці 1980-х у промовах ідеологів СРСР звучали бадьорі слова про швидке подолання труднощів і браві звіти про успіхи. Будь-які розмови про те, що ресурси системи вичерпані, сприймалися з посмішкою, а в події 1991 року ніхто не вірив навіть 1988-го.
Або можемо згадати 2012 рік: тотальна безальтернативність Партії реґіонів, міцна гривня, успішно проведений чемпіонат із футболу. Будь-які міркування, що Янукович штовхає країну в прірву, припинялися інфраструктурними будівництвами, а будь-які експертні прогнози про майбутній крах упиралися в 60 % населення, не готових протестувати.
Немає сенсу недооцінювати супротивника. Але так само немає сенсу його й переоцінювати. Російська безапеляційність стоїть не на залізобетоні — вона базується на самовпевненості. Це — та сама історія про голого короля, котрому ніхто не наважується сказати правду у вічі. Але король їздить містом без одягу не тому, що задумав щось хитре. А тому, що не зрозумів очевидного.

Павло Казарін, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply