Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 29, 2020

На захист ОУН-УПА

Автор:

|

Квітень 16, 2015

|

Рубрика:

На захист ОУН-УПА

Ветерани УПА

Нещодавнє прийняття Верховною Радою України (ВРУ) чотирьох законопроектів про радянське минуле України викликало рідкі, але гострі дебати. На мою упереджену думку таке законодавство назріло давно. Чи мають ці предмети обговорюватися? Звісно! Україна й українці повинні якомога більше сприяти розвитку демократії та відкритої дискусії, бо вони так довго були позбавлені цього.

Однак дискусія вимагає двох елементів — сумління та деякого досвіду, без приниження й навішування ярликів. Ці вимоги не обмежують дискусії для істориків. Законодавство є політичним, як уся державна діяльність, позаяк це впливає на форму правління. Зневага до політизації історії є лукавством.
Розгляньмо приклад: події 1930-х рр. у Західній Україні, а також події на Волині 1943-го. Два історики. Один український — Володимир В’ятрович, інший польський — Ґжеґож Мотика. Обидва постраждали від упереджень, просто національності й, можливо, ідеології. Крім будь-якого грубого перекручування або фанатизму, точка зору п. В’ятровича повинна переважати у прийнятті законодавства України. Адже, я впевнений, він не консультував польського уряду у складанні заяв із цих питань.
Історично незаперечним є те, що до Другої світової війни Польща окупувала Західну Україну, яка не була польською етнографічною територією. Поляки почали політику пацифікації українців і колонізації їхньої землі поляками.
Українці через Організацію українських націоналістів (ОУН) та інші утворення боролися з окупацією та такою політикою. Вони вбивали представників окупаційного режиму. Також історично незаперечним є факт, що під час війни ОУН шукала примирення з польським народом і урядом Польщі в екзилі з метою боротьби зі совєтами. Але польський уряд у Лондоні відмовив їм і шукав примирення з Йосипом Сталіним, щоб забезпечити свої імперські кордони.
Жодна зі сторін не взяла гору. Сталін узяв. Польський уряд в екзилі співпрацював з, можливо, одним із найогидніших убивць в історії людства задля досягнення поставленої мети. У цій співпраці він також використовував польських цивільних колонізаторів Волині. Ця мета суперечила баченню свободи України, до якої прагнули ОУН та Українська повстанська армії (УПА).
Ґжеґож Mотика може вказувати на те, що українські «терористи» вбивали польських чиновників у Західній Україні в 1930-х рр. Питання: чи це — терористи, котрі змагають за незалежність на своїй землі, вбиваючи окупантів? Він може стверджувати, що польські цивільні особи були вбиті на Волині 1943-го і що УПА, принаймні, сприяла та, ймовірно, навіть була співучасником. І він фактично має рацію. Однак історик Mотика перебільшує число вбитих і поранених із польського боку та занижує кількість українських жертв. Він також значною мірою замовчує співучасть у злочинах багатьох польських мирних жителів. Але я не принижую Гжегожа Moтику за його пропольську точку зору.
Харківська група зі захисту прав людини через свого представника опублікувала деякі міркування на тему законопроекту, звинувативши п. В’ятровича в історичній маніпуляції фактами або прямо в неточностях. Це — сміливі звинувачення, оскільки ця група або її представник, за моїми даними, не має достатньої кваліфікації й свідоцтва, щоби робити такі заяви. Група, звісно, пішла далеко за межі свого мандата зі захисту прав людини. Тому я, якщо би мав схильність до вирівнювання викриттів, міг би припустити, що сама група, яка фінансується урядом Сполучених Штатів, також залишає за собою дуже вразливі звинувачення в упередженості. Сполучені Штати були союзником СРСР під час Другої світової війни. Президент США Рузвельт віддав половину Східної Європи своєму другові Йосифу Сталіну в Ялті, проконсультувавшись, додам, у совєтського агента Алжира Гіса, високого рівня посадової особи Державного департаменту США. ОУН після війни була в списку організацій, що розглядалися як ворожі до США. Цей перелік був складений за сприяння радянських друзів Америки.
На жаль, історія рясніє двозначностями. Найчастіше вона писалася та пишеться переможцями. Переможені можуть багато що запропонувати, але їм мало що дають сказати. Українці майже ніколи не були переможцями. Навіть зараз Україна перебуває в небезпеці та в стані війни. Україна має постояти сама за себе. Не існує жодних історичних сумнівів щодо того, що ОУН та УПА боролися за незалежність України.
Об’єктивні історики можуть сперечатися про те, чи межі моралі були перейдені в ході цієї боротьби. І вони, імовірно, були окремими членами цих утворень. Однак потрібно пам’ятати, що це був час війни для українського народу.
Кінець Першої світової війни, а також закінчення Другої світової війни не прийшли для українського народу аж до 1991 року, коли Україна нарешті проголосила свою незалежність. Подумайте про інші країни та народи у війні. Скільки невинних цивільних осіб знищили cовєти? Скільки мирних жителів американці вбили шляхом скидання бомб на Хіросіму та Нагасакі? Скільки українських цивільних людей вбили ті ж поляки під час останньої окупації України після Першої світової війни, а також Другої? Погляньмо на будь-яку іншу націю на війні.
ОУН і УПА були героїчними формуваннями. Жодні інші формації в ХХ ст. не були біль сконцентрованими на незалежності України, проголошеній аж 1991-го, ніж вони. Після збройної боротьби вони організували повстання в концтаборах і були основою дисидентського руху та змагання, яке тривало аж до проголошення незалежності. Навіть нещодавно вони були й залишилися натхненниками революцій і майданів. Ніхто більше за них не заслуговує на визнання і почесті.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply