Новини для українців всього свту

Wednesday, Dec. 2, 2020

На неактуальну тему

Автор:

|

Серпень 13, 2015

|

Рубрика:

На неактуальну тему

УККА

Речник Українського конґресового комітету Америки (УККА) написав статтю в The Ukrainian Weekly про 75-річчя УККА. На нього відповів зневажливим листом один літній пенсіонер, відомий у громаді своєю хронічною опозицією до будь-якої громадської справи. Я махнув рукою на цей лист як на маячню старого вічного опозиціонера.
Однак перебуваючи нещодавно у відпустці я упорядкував свою бібліотеку, що містить такі давніші публікації , як офіційне видання ОУН-З «Український самостійник» (УС) та орган Асоціації українців в Америці «Наш голос» (НГ). Хоча, мабуть, безпосереднього зв’язку між ними немає, та подібність у тематиці — значна. Немов на замовлення, обидва видання постійно наголошували, що УККА не представляє цілу українську громаду у США. А далі йшли звинувачення в бік УККА, що через свою поведінку ця організація винна у відсутності єдності в громаді. Щось подібне до недавнього листа літнього опозиціонера.
Мушу зізнатися, що, на мою думку, єдність переоцінена, а штучна — тим більше, бо часто і негативно відбивається на діяльності. Однак «двійкарі» (вибачте за фамільярність) ніколи не працювали в організованій українській громаді в США, хіба впродовж кількох місяців, коли наприкінці 1970-х АУА прийняли до УККА, а вже в жовтні 1980-го АУА вийшла з ХІІІ конвенції УККА.
Цікавим явищем є те, що до ХІІІ конґресу був і контраверсійний ІХ конґрес. «Двійкарі» були проти УККА перед і після ІХ конґресу, перед і після ХІІІ конґресу. В УС після ІХ конґресу головний редактор цього видання писав, що УККА не діє як годиться, не так, як Конґрес українців Канади (КУК). Це було, мабуть тому, що ОУН-З звик до урядового впливу, позаяк «двійкарі» стали платними агентами ЦРУ ще в 1950-х рр. підчас розколу в ОУН, а КУК заснований канадським урядом для його контролю. УККА був оформлений українсько-американськими неурядовими організаціями, ніколи не був під контролем уряду США і завжди стояв і стоїть на засадах, що справді неурядова організація не повинна бути під контролем жодного уряду.
Тут треба зауважити, що політика США ніколи не сприяла УККА як єдиній репрезентації українців у США передусім тому, що уряд США не контролював УККА. Тому й є чимало прикладів намагання ЦРУ розкласти УККА. Але про це, мабуть, треба писати окремо.
Напередодні ХІІІ конґресу у НГ у вересні 1980 року з’явилася стаття під заголовком «Побажання до конвенції УККА», де писалося: «Професор Добрянський вже десятки років головує в УККА, але тільки формально, бо все ведуть, навіть і проводять засіданнями інші і то на зміну, що вводить ще більше замішання… Передавання фактичного головства тільки 4-ом головам асекураційних союзів не виправдало себе».
Однак після конвенції той самий редактор написав: «Коли прийшло до ротаційної системи, де кожного року координатором чи екзекутивним віце-президентом був голова іншого асекураційного Союзу — одного з 4-ох, і коли прийшли там до голосу відважніші репрезентанти інших громадських організацій, тоді… прийшло до повороту АУА до УККА… На з’їзді вийшло, що вони хочуть скасувати ротаційну систему, тобто відсунути набік союзи і наставити на екзекутивний пост свого партійного чоловіка. Це вже зелектризувало цілий збір не бандерівських голосів». Тобто або шизофренія, або просто ненависть до «Визвольного фронту», або просто доручення його розкладати. Замість поставити свого кандидата і виставити дві або навіть три кандидатури на голосування, знову почали киринити зовсім всупереч первісному побажанню, щоб не було ротації асекураційних союзів».
Через 35 років, мабуть, не потрібно ширше виводити дурниці минулого. Щоб не ганьбити пам’ять покійних чи літних осіб, я не подаю прізвищ. Прочитавши чимало тих чисел УС і НГ я дійшов висновку, що коли б не було «Визвольного фронту» й УККА, ці видання не мали б причини для існування.
В одному числі УС від 1963 року з’явилася критика УККА за влаштування «парадного» освячення землі під спорудження пам’ятника Тарасові Шевченкові у Вашинґтоні. Бо це освячення, мовляв, спровокувало статтю у Washington Post проти побудови пам’ятника Шевченкові, бо ким був Шевченко для пересічних американців? УККА у відповідь написав кілька листів, що надало ще більше розголосу про Шевченка та змагання українського народу за незалежність. Але для чого це було потрібно, коли треба було тихо і спокійно споруджувати пам’ятник, не провокуючи критики. Так написав автор в УС. Як кажуть, зумисне не вигадаєш.
Отже, ті, хто працює в громаді довгі роки, високо цінує працю УККА та своїх попередників батьків і дідів. Ті ж, хто в громаді ніколи не працював, а займалися тільки розбратом, зараз перебувають у більшості в іншому світі, а їхні діти зовсім не цікавляться громадою.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply