Новини для українців всього свту

Saturday, Jun. 6, 2020

Митрополит УПЦ МП «напросив» собі Божу кару

Автор:

|

Квітень 29, 2020

|

Рубрика:

Митрополит УПЦ МП «напросив» собі Божу кару
Митрополит Павло

Ще кілька тижнів тому настоятель Києво-Печерської лаври, митрополит Павло критикував владу за запровадження карантину і запрошував вірян Московського патріархату (МП) до причастя з дітьми, мовляв потрібно спокутувати «кару Божу» за гріх. Під сучасну пору митрополит сам змушений «спокутувати Божу кару» в лікарні. Але, на жаль, не тільки братія МП в Україні потерпає від зараження коронавірусом, але страждають і довірливі віряни по всій території України, де православні довірилися МП.
На жаль, з сумом слід згадати, що заклик митрополита Павла не залишився одиноким, до нього вдавався і сам правлячий архієрей Київської єпархії Російської православної церкви в Україні Онуфрій, а за ним і верхівка Почаївської та Свято-Успенської Святогорської лавр та інші «пастирі» московської церкви в Україні. Завдяки поведінці очільників Почаївської лаври, які знехтували захворюванням небезпечного вірусу паломниками з Молдови, прийшлося владі закрити вхід і вихід цієї української святині.
Останні події навколо Почаївського монастиря, які остаточно показали бездухий характер і безсердечну поведінку так званих ченців та священиків цієї української святині, яких не наважуся назвати «пастирями духовного стада», після їхнього навмисного заклику до порушення державної політики щодо дотримування карантину. Саме поведінка Московського патріархату в Україні, до якого, помилково, належить Свято-Успенська Почаївська лавра та інші святині, які є визначними пам’ятками історії та архітектури, яка є й центром духовної та національної культури України, довела, що це неукраїнська церква. Представники імперської політики в ризах зневажили не тільки державну політику у боротьбі зі смертельним вірусом, але й елементарним інстинктом християнина — показати любов до ближнього, замість вірності імперській політиці.
Початок Почаївського монастиря губиться у сивій давнині ІХ-Х ст., закутаний у чар леґенд і поезії. Перекази свідчать, що під почаївською горою вже у тринадцятому віці жили монахи-пустельники в поосібних келіях, мали й малу дерев’яну церковцю Успення Діви Марії. Люди навколишніх сіл приносили монахам харч і таким чином допомагали їм у їхніх щоденних молитвах виконувати взяті на себе обов’язки. А Московська територія на той час ще славилася болотом, в якому, згідно з народними переказами, лише чорти водилися. Московський улус, згодом відомий як князівство Московське — виділене монгольським ханом. З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь.
Близько 800 років із першої появи Божої Матері на Почаївській горі та її чудотворної стопи, першої святині Почаївського монастиря, люди відвідують і щедро жертвують на його процвітання. 1597 року місцева поміщиця Анна Гойська передала Почаївському монастирю чудотворну ікону Божої Матері, подаровану їй грецьким митрополитом Неофітом і пожертвувала одну землю, ліс, кріпаків та десяту частину річних доходів від своїх маєтків. Родина Домашевських 1649-го побудувала Троїцький собор у візантійському стилі та виділила 23 тис. злотих на утримання монастиря. Польський граф Миколай Потоцький настільки повірив у православну ікону Божої Матері, що домігся у Римі канонізації її чудотворности (коронації).
Оскільки жодна з церков не підходила для коронованої ікони, то Потоцький будує великий собор у стилі європейського бароко, на що він витратив 2,2 млн злотих і понад десять років особистого догляду за будівництвом. Зрештою, сам прийняв греко-католицьку віру і постригся в ченці Почаївського монастиря, в якому й прожив ще 20 років і похований, як фундатор, у західній стіні собору.
За всю писемну історію, Почаївський монастир був українським 230 років, греко-католицьким 110 і російським 160 років, що зводить на нанівець претензії Московського патріархату на цю святиню.
Вісім років тому М. Волинюк у газеті «Вільне життя» попереджав, що: «Нині повторюється історія столітньої давности. За часів самодержавства ченці лаври були втягнуті в чорносотенську організацію «Союз русского народа» і було споруджено Троїцький собор у псевдоруському стилі псковської архітектури. Тепер, у незалежній Україні, монахи втягуються в «русский мір» і будується собор у стилі московської архітектури» («То кому ж належить Почаївська лавра?» газета «Вільне життя», № 27, 11.4.2012, стор. 5).
Після восьми років попередження М. Волинюка вчинки не тільки почаївських службовців МП, але й Печерської Лаври та решти Української православної церкви (УПЦ) МП, підтверджують, що їм до лиця була б уніформа борців за відновлення імперії, а не приховування під ризами своєї імперської поведінки. Києво-Печерська та Почаївська лаври, як історико-архітектурні ансамблі, є власністю держави і держава повинна подбати про те, щоб вона не дісталася до рук, які б її перетворили не тільки на пропаґандивну площадку ворожої країни, але й джерело смертельного вірусу.
Славної пам’яті кардинал Любомир Гузар сказав: «Там, де є дрібочка ненависти, Бога немає!»
Представники УПЦ МП (не можу її назвати українською, бо вона заперечує українську мову, культуру й історію, а православною вона залишається неканонічною, бо ж наданий Й. Сталіном патріархат 1943-го перетворив церковних службовців на аґентів КДБ, що підтвердив патріарх Філарет, а сама Церква й досі без томосу) проявляють не «дрібочки», а цілі «груди» ненависті до української держави, до всього, що не можна використати для відновлення імперії.
Сучасна поведінка МП до вірних парафіян в Україні дослівно нагадує слова: «Ви нам — хліб та гроші, а ми вам — смертельний вірус!» Поповнення церковної каси стало для МП в Україні важливішим, ніж здоров’я віруючої «пастви» УПЦ МП. Сподіваймось, що прихильники МП в Україні нарешті приглянуться і оцінять не тільки вчинки своїх «пастирів», але й звернуть увагу на те, що саме найбільш запеклі прихильники МП, потрапили під «Божу кару за гріхи», які згадував настоятель Печерської лаври Павло, на що дуже швидко відреаґувала «невидима сила» і Печерська та Почаївська лаври опинилися серед найнебезпечніших місць в Україні щодо поширення смертельного вірусу Covid-19.
Як зазначає видання Cerkvarium, на початку квітня Росія заблокувала перевезення своєю територією гуманітарного вантажу для України з третьої країни, а зараз РФ хоче привезти вантаж до Печерської лаври! Лицемірство російської влади, як і Московського патріархату в Україні, не мають міри — ще тиждень-два тому не визнавали коронавірус, блокували ліки та гуманітарний вантаж, а зараз хочуть себе показати «гуманістами».
«Гуманітарні конвої» Кремля українцям уже шість років добре відомі на сході України, бо від них постраждали вже сотки українських громадян. Цікаво, що російська уповноважена з прав людини Т. Москалькова переймається «гуманітарною допомогою» київським монахам МП, але мовчить, коли московські снайпери щодня калічать та вбивають українців з окупованої території на російсько-українському фронті, порушуючи сотки раз угоду про тишу!
«Гуманітарні» наміри аґресивної Росії пригадують нам слова апостола Матея: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а в середині — вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми; хіба збирають виноград з тернини або будяків — смокви» (7/15). А «плоди» російської «гумпомочі» вже обійшлися українцям у понад 14 тис. жертв! Але ж бо сказано: «Господь не прийде з палицею карати, а Його покарання ніхто не уникне».

Йосиф Сірка

P. S. У матеріалі збережений стиль викладу і правопис автора.

About Author

Meest-Online