Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 28, 2020

Ми слабкі тим, що не розмовляємо українською

Автор:

|

Вересень 25, 2020

|

Рубрика:

Ми слабкі тим, що не розмовляємо українською
Олександр Ткаченко

Інтерв’ю Катерини Хорощак із Олександром Ткаченком, міністром культури та інформації Україна, на порталі «Українська правда» виявило цілковиту прогалину в знаннях історії багатьох українців. Зокрема, коли йдеться про мову, навіть освічені політики плутають поняття історії надбань українського народу та викривлень і «надбань» імперії на території України.
Уже з першого запитання п. Хорощак до міністра, стосовно використання російської мови під час святкування 29-річниці Незалежности, той переплутав те, що «народила українська земля», з тим, чого досягла Російська імперія впродовж чотирьох століть. «Ми маємо пишатися всім тим, що народила українська земля і всіма, хто визнає себе українцями. Незважаючи на те, що ми різні, можемо говорити у тому числі і різними мовами, це наше надбання, наша сила. Сила в тому, що ми різні і чуємо і поважаємо одне одного», — заявив він.
Однак різними за мовою українці в Україні були споконвіку — польської, єврейської, татарської, гагаузької, угорської, болгарської, ромської й інших національних груп, але з російськомовним «населенням» стали різними внаслідок русифікаційної політики імперії.
Тому звучання російської на День Незалежности не було наслідком того, що «народила українська земля». Вона нам пригадала, що, мовляв, святкувати можете, але нас слухати будете навіть на 30-му році незалежности. А ті десятки тисяч, що не хотіли чути «ехо» Москви на площі перед Св. Софією у Києві, пройшлися від пам’ятника Шевченка до Майдану Незалежности.
Не можна сприймати зросійщення українців, позбавлення їх рідної мови, віри, історії «здобутком». Вивчення інших мов не повинно сприйматися заслугою русифікації (українці надзвичайно здібні до вивчення інших мов — майже кожен україномовний знає принаймні ще одну, а то й більше мов), бо зросійщення населення проводили з наміром вбити в людині рідне та зробити з неї раба імперії. Серед рабів були й надзвичайно талановиті люди, котрі зуміли пристосуватися, чи просто не були в силі зупинити свій талант (Гоголь, Чехов), тим більше, що українською у них не було можливості творити, бо актуальним щодо української мови ще з часів Петра І було гасло: «Нє било, нєт і нє будєт!»
«Пишатися» всіма ніхто ніколи не буде, як не можна пишатися олігархами, котрі серед кількох паспортів різних держав мають і український, який використовують лише для того, щоб вивозити награбоване в Україні за кордон. Не можна пишатися тими, хто з українським паспортом їздять/літають до «обезнуленого» кремлівського «хочу бути» імператора, виправдовують російську війну проти України і не хочуть бачити, що саме мова послужила Путіну виправданням окупації. «Росія закінчується там, де закінчується російська мова», — заявляв він.
Здається, саме це твердження Путіна мало б стати вагомою причиною позбутися російської мови на державному рівні, бо ж ніхто не забороняє людям розмовляти російською будь-де. Але арґументувати, що штраф за незнання мови для офіціанта є недемократичним, чи несправедливим, є крутійством і маніпуляцією щодо Закону про мову. Якщо 30-річний офіціант за 29 років не зумів вивчити державну мову, то винен не Закон про мову, а ставлення до неї. Таким і три державні не допоможуть, а Україна повинна керуватися ставленням до державної мови так, як це роблять у Росії.
Ми сильні не тому, що у нас є люди, котрі розмовляють російською, а тому, що ми дозволяємо кожній національній меншині знати і плекати своє. Вже й угорці зрозуміли, що жити в Україні і не знати її мови — щось не так. І проблем немає з національними меншинами, проблема з «населелєнієм», яким маніпулюють усілякі політичні українофоби. Саме ж «населеніє» мало б образитися за приниження і виключення його з рядів українського народу (чи, як люблять згадувати в «п’ятій колоні» — народу України) образливим для кожного українця, бо воно є продуктом імперії.
Тому міністр Ткаченко має знати, що не все добре, що народжується, так само, як і не все їстівне, що дає природа, але Господь дав людині розум, щоб цим користувалася. Сучасний розвиток науки вже дійшов не лише до всяких винаходів, покращень, навіть до генетичної модифікації рослин, зокрема, зернових культур. Ми бачимо, що кількість людей, які вишукують їстівне з немодифікованих рослин, зернових із біологічно чистих продуктів, зростає. Так воно і в національному житті українців — зростає потреба у відновленні історичної справедливости, яка істотно пов’язана з українською Незалежністю та добробутом народу.
Чехам ще сто років тому загрожувала повна германізація — німці на відповідальних посадах, а в школах орієнтація йшла на університет, а був ним перший німецький університет у Празі. Німці у Чехо-Словаччині, від її утворення 1919-го, складали 23 % населення і були етнічним народом, а не німецькомовним «населенієм». Та все ж відомого письменника Франца Кафку (1883-1924), котрий писав німецькою мовою і був єврейського походження, у світі вважають чеським письменником. Тому міністр не мав би переживати, що коли українська мова буде державною не тільки на папері, але й в реальному житті — тобто і в зоні обслуговування, то Гоголь, Чехов та інші видатні українські письменники, котрі писали російською, перестануть бути українцями. Вони залишаться українськими письменниками, котрі писали російською. Найновіший приклад — Світлана Алексієвич, Нобелівська лавреатка з літератури 2015 року, хоча по матері українка, пише російською, але вважається білоруською письменницею.
Слова п. Ткаченка про двомовність у Канаді та вимоги українофобів запровадити двомовність в Україні не витримують жодної критики. Справа в тому, що Канада — федеративна країна, що склалася такою історично. Квебек не тому має у своїй провінції англійську, що вона колись входила до Британського Королівства. Провінція складалася переважно з вихідців із Франції і це не «населеніє», яке не зуміли привчити до англійської — вони етнічні франкомовні, котрі разом із англомовними та франкомовними провінціями Онтаріо, Нью-Брансвік і Нова Шотландія 1867-го заснували Конфедерацію Канада. До них пізніше приєднувалися дальші провінції та території. Щоб краще зрозуміти двомовність, додамо, що 1534 року Жак Картьє досліджував береги річки Сен-Лоран та оголосив їх власністю короля Франції. Проте колонізація краю почалася лише 1608 року зі заснуванням міста Квебек. Англія захопила ці території 1759-го і в 1763-1790 рр. називала її Нижньою Канадою.
Отже, прирівнювати Канаду до України — показувати свою неграмотність зі знання історії Канади. Стосовно двомовності, тут ідеться про два народи-завойовники, які поділилися завойованим, в Україні ж загарбник став злодієм, який викрав українську історію і вже чотири століття пробує знищити українську мову. Доки ж буде жити українська мова, вона не дозволить красти історію свого народу. Тому, певно, п. Ткаченко, замість виконувати Закон про державну мову, організує «круглий стіл» — мовляв, якщо не пускають у двері, спробуємо залізти у вікно.
Російська мова в Україні не є здобутком українського народу, вона є продуктом імперської колоніальної політики, результати якої ми бачимо не тільки на старшому поколінні Кравчука та Фокіна; середнього Медведчука, Рабиновича, Новінського, а й молодшого Шарія, Ківи, Дубінського, а й на всіх олігархах, котрі за награбовані українські гроші стали «інтернаціоналістами» та скуповують поза Україною вілли, замки, помешкання. Шкода, що міністр Ткаченко не сфокусував свою увагу на виконання Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який є запорукою того, що в державі не буде панувати мова «вождя світового пролетаріату», але, окрім державної функції, вона буде мати ті самі права, що і решта національних мов етнічних меншин.
Не варто перебільшувати та маніпулювати значенням «здобутки народу», бо саме російська мова для українців — суржик. А для тих народів, які колись мали свої мови, які імперська російська машина під гаслом «міжнаціональної» потоптала й викинула й викреслила з історії, не була й не є здобутком. Необхідно визнати, що «успіхи» двомовности закінчилися траґедіями для сотень національних меншин РФ, а найновішим згубним доказом цього є стан білоруської мови в «самостійній» Білорусі.
Треба затямити, що силою усіх громадян України буде знання української, поряд зі знанням своєї національної та інших мов, бо саме українська не дасть «обнуленому» російському президентові незаконної причини для окупації української території.
Можна цілковито підтримати думку про другу державну Олексія Данилова, секретаря Ради з національної безпеки й оборони (РНБО) України: «Питання мови — це дуже важливе, принципове питання для держави. Ніякої другої, російської, у нас бути не може — не тому, що її не треба вивчати, її не треба знати. Якщо ми кажемо про Україну, то має бути тільки державна українська мова. Чи має бути друга мова в Україні? Звісно, має. Але це має бути англійська мова, яку мають вивчати, починаючи з дитячого садочка».
Чи знає думку п. Данилова міністр Ткаченко? З його інтерв’ю випливає, що ні, а шкода, бо секретар РНБО не шукає «округлий стіл», а обґрунтував власне державницьке бачення.
Як повідомляв «Міст», міністр Ткаченко розпочав антиукраїнську діяльність.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online