Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 20, 2017

Мово рідна!

Автор:

|

Січень 06, 2016

|

Рубрика:

Мово рідна!

Девочка, ты меня притесняешь

2015 рік закінчувався дуже різноманітними повідомлення про українську мову. Наприклад, Варвара Поварова, російська студентка Московського державного університету ім. Ломоносова, привітала Україну й усіх українців прекрасною українською. Згідно з її словами вона вже з юних літ відчула потяг до цієї мови і самотужки її вивчила. Стедентка вважає, що «мова змінює тебе, твоє життя, твоє навколишнє середовище». «Це — інший досвід, інша ментальність, інша культура, інша література. Завдяки українській мові взагалі людиною стала!» — сказала вона в інтерв’ю Бі-бі-сі 30 грудня.
На Youtube можна було послухати чудове виконання української пісні студентками та студентами музичного коледжу в США Berklee College of Music, також чистою українською. Чудовим «додатком» до численних доказів живучості та мелодійності української мови був виступ на https://youtu.be/7bx4S2YGS48 гурту Bandura Style «Шпилясті кобзарі», які чудово виконали різдвяну пісню Jingle Bells вишуканою українською. Саме її виконання підтверджує думку деяких російських мовознавців, що українська мова належить до десяти наймелодійніших мов світу.
Іншою приємною звісткою було те, що у словацькій столиці Братиславі в Інституті філософії Університету Коменського існує курс української мови та літератури. Я згадую речі, які мають велику вартість, бо вони вказують на те, що зацікавлення українською є у світі, навіть наперекір недолугій мовній політиці української влади.
На цьому тлі цілковито незрозумілою стає поведінка певних учителів в Україні, котрі нездатні навіть виконати свого учительського обов’язку, коли йдеться про українську мову в українських школах. До цього можна долучити також непрофесійну політику щодо державної мови в Україні. Україна — єдина держава у світі, яка має міністрів та інших осіб на високих державних позиціях, котрі не знають державної мови.
Тому і скандальна ситуація у Київській українській школі № 78, про яку з’явилася інформація в деяких українських засобах масової інформації (ЗМІ) не набрала всенародного осудження українофобської поведінки педагогів.
Справа в тому, що у цій школі учні, котрі й удома спілкуються українською, тут зазнають приниження, позаяк учителі поза уроками, у позакласній діяльності вживають чомусь російську. Світлана Гаєва, директор школи, у розмові з журналістами, «виправдовувала» таку ситуацію, мовляв, «ми любимо всі культури… російську й українську». Любити чуже — ще не означає нехтувати своїм, а українська школа повинна забезпечити дітям вивчення саме української мови, а до цього належить і позакласна діяльність усього педагогічного складу школи.
Пані директорка не пояснила, хто дав право вчителеві шахів вибирати іншу мову, ніж українська? Я замолоду вчився в російській гімназії і жив у гуртожитку, у нас було заборонено розмовляти іншою мовою не тільки під час навчання та на перервах, але й у самому гуртожитку. За порушення заборони карали. Гадаю, що таких вимог до 78-ї київської школи ніхто не ставив, але вчителям бракує самим впевненості у вживанні мови, коли переходять на російську лише тому, що учні «вдома розмовляють російською». Батьки, котрі з різних причин не вживають удома державної мови — незнання, або приналежність доіншої національності — сподіваються, що їхні діти вивчать цю мову у школі, а тут учителі обирають інший шлях — пристосовуються до учнів!
Численна українська діаспора, яка в кількох поколіннях живе в США та Канаді, зберегла українську мову саме тому, що вдома розмовляли українською, а в школах — англійською (у Квебеку — французькою). Ні у США, ні в Канаді не було випадку, щоб вчителі школи переходили на якусь мову більшості дітей у класі, хоча були і зараз трапляються випадки, коли у класі переважають діти, котрі вдома спілкуються не державною, а рідною батьків.
Із іншого боку, проблема у цій київській школі може виглядати «невинною» порівняно з міністром внутрішніх справ, котрий, згідно з його словами, «від трьох років» живе в Україні, вже другий рік перебуває на міністерській посаді, а мови так і не вивчив. Складається враження, що «архітекти» українських міністрів і посадових осіб навмисне підбирають на державні посади «анальфабетів» із української мови.
Після Революції гідності та після окупації частини української території ми сподівалися, що влада інтенсивно пояснюватиме важливість знання української. Саме за незнання державної мови поплатилися кримчани та схід України, бо під приводом «допомоги російськомовним», їхні міста та села були знищені російським окупантом, а понад мільйон людей (переважно російськовних) були змушені був переселитися в різні міста Росії й України. Згідно з даними ООН, понад 9 тис. людей поплатилися життям за так звану допомогу російськомовним.
У будь-якій іншій країні влада використала б такий арґумент як знання державної мови, щоб вибити з рук Путіна гітлерівський арґумент «допомоги співвітчизникам». Так воно було з Чехією, яка зазнала германізації і лише завдяки місцевій інтеліґенції вдалося відновити чеську мову ще в ХІХ ст. Державну цілісність вдалося зберегти і Словаччині вже в ХХ-ХХІ ст., завдяки дуже прозорій державній політиці щодо державної мови. Прикладом, у цьому нарямку, для України могли б послужити і републіки, які вийшли з Югославської федерації як самостійні країни.
Незнання українськими посадовцями державної мови не можна толерувати у жодному разі. По-перше, якщо людина може дуже допомогти у становленні демократичної держави, але не володіє державною, то існує посада радника, котрий може радити мовою, якою володіє, а перекладача можна знайти без проблем. Зате зникне звертання міністра до підлеглих мовою окупанта, з яким перебуває країна у неоголошеній війні.
По-друге, є низка високоосвічених молодих українських кадрів-фахівців, котрі володіють не тільки українською, але й російською, англійською й іншими мовами. Вони здобули освіту в престижних університетах США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції й інших європейських країн, то чому б їх не залучити на міністерські посади? Можливо, «колишні комсомольці» бояться конкуренції, але якщо виходити з принципу, що краще для країни, то, мабуть, національні кадри мають перевагу над усіма «туристами», котрими заповнені не тільки міністерства, але й ЗМІ.
По-третє, Міністерство освіти та науки має пильніше стежити за програмою вивчення державної української мови й історії України. Знання власної історії позбавить багатьох почуття меншовартості, бо саме історія відкриє багатьом правду про переслідування та заборону української мови впродовж століть колоніальної окупації.
Виглядає більш ніж дивно, що інтенсивні курси української можете знайти в Канаді, Словаччині, Польщі, а в Україні навіть в українській школі йде боротьба за мову навчання, яка задекларована офіційною.
Українці могли б звернутися до досвіду Ізраїлю за допомогою у вирішенні саме мовного питання на державному рівні. Коли Ізраїль став незалежною державою, то в цій країні можна було почути різні мови, але ьільки не юдейську. Понад тисячолітнє бездержавне поневіряння по світі залишило свої сліди — мова народу опинилася на межі зникнення.
За 66 років існування своєї держави Ізраїль спромігся не тільки забезпечити свій суверенітет, але й запровадити іврит як державну мову, яка панує на всіх рівнях супільного життя і ніхто не забороняє арабську, російську, українську, чи якусь іншу в родині.
Шкода, що Президент Порошенко, перебуваючи з державним візитом в Ізраїлі, не звернувся зі запитанням до свого колеґи, як їм цього вдалося досягти? Перебуваючи на державній посаді, не досить самому знати державну мову, але й слід вміти вимагати від інших у своєму уряді опанувати її. В іншому разі вийде, як в тій казці про Рибу, Рака та Чаплю, кожен тягнутиме у свій бік, а куди це завело Україну, найкращим прикладом є режим Януковича. Саме за його влади більше сперечалися про мову, ніж про політику, яка мала вивести Україну на високий рівень добробуту.
Українці можуть пишатися тим, що мають мову, яку наука присисляє до найстарших у світі. Її багатство та красу визнають не тільки національно свідомі, але й чужинці, бо шанувальників вона має в представників різних національностей, а Варвара Поварова своїм прикладом довела, що і росіяни здатні вивчити та полюбити українську.
Проблему створюють не російськомовні, котрі не мали можливості вивчити українську, а яничари. Так, саме мовними яничарами можна звати тих, хто знає (нехай і не досконало) українську, але вперто вживає мову окупанта й аґресора, знаючи, що вживання цієї мови може привести в країну чергову аґресію з танками, мінометами, гарматами та ракетами, тисячами мін і руйнування не тільки міст і сіл, інфраструктури, але й утрату людських життів.
Україномовний письменник, росіянин за національністю Микола Фітільов-Хвильовий (1893-1933) ще в 1930-х рр. зрозумів небезпеку, що йде від московських окупантів. Його генільне передбачення московської аґресії стає дедалі актуальнішим і слід його заклик «Геть від Москви!» щодня пригадувати всім українцям. А щоб усунути «причину» кремлівським керманичам, треба зрозуміти, що Вільної України без вільного застосування української в усіх сферах життя, в усіх державних інституціях, у всіх школах, університетах та інститутах, у всіх ЗМІ, вільної країни не буде.
З 1 січня ц. р. Україна розпочала вільну торгівлю з Єворпейським Союзом, а з літа повинні зникнути й візові обмеження для подорожей Європою. Та серед українців ще й досі повно тих, хто не зрозумів, що звільнення від колоніальної залежності можна досягти тільки самоповагою. В українських умовах самоповага починається з поваги до своєї мови, а не з мови окупанта. Але ж повага не призначається, вона виховується, а це мали б знати не тільки учителі київської 78-ї школи, але й українські політики та державні службовці.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...