Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Nov. 17, 2017

Московський патріархат та ІД

Автор:

|

Січень 14, 2016

|

Рубрика:

Московський патріархат та ІД
Митрополит Онуфрій

Митрополит Онуфрій

На перший погляд здається, що вони цілковито протилежні, але, коли придивитися до них ближче, то знайдемо спільні риси — руйнівну щодо держави, в якій вони є, в нищенні тих країн, які захопили, нетолерантність до іншої віри, і, головне — створити «духовну» імперію.
Проттстояння православних в Україні можна було б порівняти з взаєминами між суннітами та шиїтами серед мусульман. Правда, між православними Московського (МП) та Київського (КП) патріархатів до вбивств, як у мусульман, на шастя, не доходить, але організовані прибічники Кремля готові й на таке. Хіба не блюзнірство, коли представники МП в Україні твердять, що вони — православні й відверто посвячують зброю, якою терористи на сході України вбивають «братів у Христі» та ще й вигукують «Именем Иисуса Христа», що супроводжують гарматні постріли?!
Нещодавна розправа у Саудській Аравії над шиїтським проповідником Німр Баґр ал-Німром викликала величезну хвилю протестів не тільки серед магометан, але й у всьому цивілізованому світі. Нетерпимість між двома гілками мусульман уже коштувала багато невинних життів.
Різниця між шиїтами та суннітами полягає в тому, що суннізм є ортодоксальним напрямком ісламу, в основі якого поряд із Кораном є Сунна. Він поширений у більшості країн Близького Сходу, Південній Африці, Пакистані й Індонезії. Шиїти (від араб. шиа — група прибічників) мають своє священне писання — абхар, вшановують культ святих мучеників, поширені в Іраку, Ірані, Ємені й інших країнах.
На перший погляд здається, що ці дві групи важко прирівняти до МП та КП, в яких одне вчення — Христове. Та якщо проаналізувати їхні ідеології та тлумачення церковного вчення, то виявимо різницю, яка не менш істотна, ніж між ісламістами.
Російська православна церква в обличчі своєї філії — Української православної церкви (УПЦ) МП не ставить собі завдання наблизити Христове вчення до українського народу. Це найбільше його відрізняє від Київського патріархату. Митрополит Онуфрій (Орест Березовський) категорично виступив проти української мови в богослужінні: http://ipress.ua/news/mytropolyt_onufriy_vystupyv_kategorychno_proty_ukrainskoi_movy_v_bogosluzhinni_149842.html
Він повідомив, що «28 грудня 2015 в Києво-Печерській лаврі відбулися єпархіальні збори духовенства Київської єпархії». Під час зборів митрополит Київський і всієї України висловився різко проти здійснення богослужіння українською. На запитання, «які кроки збирається робити УПЦ для «українізіції» богослужіння, чи видаватимуть службові Євангеліє й Апостол українською мовою, він відповів, що «не потрібно плутати Божий дар із яєшнею» (портал «Релігія в Україні»).
Далі владика стверджував, мовляв, що на «старих мовах» служать «скрізь». Згідно з його знаннями, і греки, і грузини, і румуни, й англійці здійснюють богослужіння не сучасними, а «старими мовами». Він заявив категорично, шо «Богослужбова мова Української православної церкви —церковнослов’янська». «Ми нічого не будемо міняти», — запевнив він. Тим, хто хоче «заробити» порятунок, митрополит порадив вивчати церковнослов’янську мову.
Заява Онуфрія є запереченням офіційних церковних документів минулих років і поверненням у минуле. Здійснення богослужіння українською було санкціоновано ще 6 червня 1921-го Синодом православних єпископів України. Синод тоді визначив, що там, де цього бажають дві третини парафіян, богослужіння може відбуватися українською мовою. Це рішення того ж року було схвалено московським патріархом Тихоном, котрий визнав, що воно повністю відповідає «духу Православної церкви».
1922 року рішення про дозвіл здійснювати богослужіння українською було підтверджено Київською нарадою православних єпископів України. Помісний Собор УПЦ МП, що працював 1-3 листопада 1991-го, ще раз підтвердив санкцію на проведення богослужіння українською там, де цього бажають дві третини парафіян.
2012 року митрополит глава УПЦ МП Володимир (Сабодан) у своїй доповіді на конференції «Українська православна церква на межі тисячоліть» цілком схвально відгукнувся про практику здійснення богослужіння українською мовою та заявив про необхідність активізувати в УПЦ перекладацьку діяльність.
Теперішній очільник УПЦ МП є найяскравішим доказом того, що йому йдеться не про «любов до ближнього», не про те, як зробити їхні молитви зрозумілішими та доступнішими для українських православних. Образа державної мови його висловом «не плутати божий дар із яєшнею» в ісламістів обійшлася б йому мотузкою на шиї, а, може, і відрізали б таку голову, яка не второпала, що кожна мова є «Божим даром».
Реформатор і перекладач Святого письма німецькою мовою Мартін Лютер (1483-1546) ще понад 500 років тому збагнув, що саме народною мовою треба поширювати Христове вчення. Підлеглий Москві митрополит Онуфрій, мабуть, мало знає про поширення Христового вчення різними мовами, коли вважає, що «на старих мовах» служать «скрізь».
Якщо ж митрополит не обізнаний із історією Христової церкви в Європі, до якої входить і Церква Лютера, то міг хоч познайомитись із історією і тієї Церкви, в якій він займає високу посаду. Шкода, що немає закону, який би дозволяв депортувати людей за образу Божого дару — державної мови. Необізнаність із історією розвитку УПЦ є кричущим доказом того, що така особа не може займати жодної посади в українській Церкві.
Великий патріот і перший митрополит Української автокефальної православної церкви Василь Липківський (1864-1938?), котрий також займався перекладом Біблії українською, майже 100 років тому (1919) відправив у Миколаївському соборі в Києві першу службу Божу українською мовою. Щоправда Митрополит був патріотом України і щирим слугою Божим, а ці поняття для московсього слуги — невідомі. Ще будучи Орестом Березовським, він міг хоч зазирнути в історію Православної церкви в Україні, щоб не ляпнути такого, чим здивував не тільки журналістів. Його ставлення до Революції гідності, до борців України у війні з Росією, і, зрештою, до державної мови, є свідченням того, що йому бракує не тільки знання історії розвитку православної Церкви в Україні, але й елементарного патріотизму та поваги до народу, якого хотів би позбавити Божого дару — його мови у молитвах до Господа, щоб подякувати йому його ж дарунком.
Із тверджень митрополита Онуфрія можна дійти висновоку, що він цілковито необізнаний із історією УПЦ МП, або навмисне замовчує факти, чим допускається гріха, бо бреше. Друкована продукція УПЦ МП, яку її службовці поширюють серед парафіян, вміщує такі вирази як: «неприпустимість», «серйозна богословська помилковість», «Богу не угодна» тощо, коли йдеться про українську мову. Сам Митрополит Онуфрій це в інтерв’ю назвав «яєшнею», що є образою не тільки нашої мови, але й її творця Господа. Господь дав нам мову, щоб ми могли не тільки домовлятися між собою, але й для того, щоб Його могли славити зрозумілою нам мовою.
Якщо Онуфрій грамотний, то мав би знати, що в народі кажуть: Коли Господь хоче когось покарати, то відбирає йому розум. Служитель московської церкви у своїй ненависті до української мови не зрозумів цієї народної мудрості і вирішив у свій спосіб покарати українців — забрати (заборонити) українцям мову. Коли б він належав до «Ісламської держави» (ІД), то це можна було б зрозуміти, але належати до очільників церковних в Україні та невизнавати її державну мову — можливе лише для тих, хто не вірить у нашого Творця, Котрий обдарував наш народ прекрасною й багатою мовою.
Якщо атеїсти не визнають творінь Господніх, то їх ще можна зрозуміти — вони в Бога не вірять. Якщо ж Господні творіння не визнає той, хто з себе вдає проповідника та слугу Божого, то це швидше переодягнений диявол, або слуга диявола.
А тим часом, згідно зі заявою Віктора Єленського, члена підкомітету з питань державної політики у сфері свободи совісті та релігійних організацій комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності, за останні два роки близько 70 парафій УПЦ МП перейшли до УПЦ КП.
Московський патріарх Кирило звинувачує у втечі з-під його контролю українську владу, але найкращим агітатором для такої втечі є сам митрополит Онуфрій своїм українофобським ставленням не тільки до української мови, але й до української держави. Перехід парафій до Київського патріархату є свідченням того, що люди все більше дізнаються про справжню історію УПЦ, яка почалася ще в ті часи, коли на московських болотах було чути лише жаб’яче квакання.
Слід усім громадянам України зрозуміти, що кремлівський ворог після невдалої спроби окупувати нашу державу за допомогою гібридної війни, розпочне гібридну війну й на мовному полі. Саме через мову пробує «рускій мір» в особі митрополита Онуфрія запровадити новий виток гібридної війни в Україні, бо ж тим, хто хоче відновлення «величі імперії», йдеться не про поширення християнської любові між людьми, а про поширення території імперії й її впливу.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...