Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 21, 2020

Китайська армія посилено готується до війни з Росією

Автор:

|

Серпень 14, 2014

|

Рубрика:

Китайська армія посилено готується до війни з Росією

Озброєння китайського вояка

Описові Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) довелося би присвятити кілька статей – настільки вона велика й складна. Тому в цій публікації мова піде про деякі загальні моменти, що стосуються відносин Російської Федерації (РФ) із Китайською Народною Республікою (КНР).

Пострадянська Росія та сучасний Китай не є союзниками й ніколи ними не були. Це — офіційна позиція Пекіна й фактичний стан речей. Те, що РФ і КНР зазвичай однаково голосують у Раді безпеки (РБ) Організації Об’єднаних Націй (ООН), визначається збігом позицій, а не союзницькими взаєминами.
Із деяких принципових питань позиції Москви та Пекіна кардинально розходяться. Найяскравіший приклад — наслідки серпневої війни 2008 року на Кавказі. Пекін не тільки не визнав незалежності Абхазії та Південної Осетії, але й у слабко завуальованій формі підтримав Грузію.
Військова співпраця — повністю вихолощена, вона набула відверто ритуального характеру. Масштаб російсько-китайських навчань що не рік то зменшується, їхні сценарії стають усе більш формально-надуманими. Причому як Москві, так і Пекіну вигідно, щоби на Заході їх вважали союзниками. Тому обидві сторони в цілковитій згоді розповідають зовнішній аудиторії про «стратегічне партнерство» та «безпрецедентно добрі відносини», хоча в практичному плані за цими заявами нічого немає.
КНР набагато агресивніше за США «витискає» РФ із пострадянського простору. Дії Вашинґтона супроводжуються чималим галасом, але в підсумку обертаються нічим. Зокрема, ніхто зараз не зможе сказати, яку практичну вигоду (економічну, політичну, військову) отримала Америка від «кольорових революцій» в Україні та Грузії. Пекін же в характерному для себе стилі «накочується» на колишній СРСР, як каток, зупинити який — неможливо.
Росія зараз щосили намагається блокувати діяльність Китаю всередині Шанхайської організації співпраці (ШОС), але вже запізно. Ця структура перетворилася не на «анти-НАТО», як хотіла Москва, а на дуже ефективний інструмент з економічного захоплення Центральної Азії Китаєм. Енергетичні й транспортні проекти Пекіна в усіх п’яти країнах реґіону призведуть до фактично повної втрати російського впливу. А тепер КНР дуже активно й, швидше за все, не менш успішно скуповує європейські країни колишнього СРСР — Україну, Білорусь і Молдову.
У зв’язку із цим Пекін висловлює невдоволення всіма російськими інтеграційними проектами на пострадянському просторі. Керівництво КНР утримується від висловлювань із цього приводу. Чиновники рівнем нижче, а також науковці й експерти, відкрито заявляють, що розвиток Євразійського Союзу суперечить інтересам Пекіна.
Заяви Москви про те, що здача островів на Амурі навпроти Хабаровська 2004-го остаточно закрила питання про кордон із КНР, на жаль, не мають під собою підстав. Китай, мабуть, – єдина країна на Землі, що висуває територіальні претензії до всіх без винятку сусідів. Під усі ці претензії підведено солідну наукову базу, а в пропагандистському плані їх буквально зведено в культ.
У різні моменти інтенсивність висування претензій до кожного зі сусідів підвищується або знижується, залежно від політичної й економічної кон’юнктури, але самі по собі ці претензії нікуди не зникають. Найбільші претензії пред’являються саме до Росії. Теза про те, що нинішній російсько-китайський кордон, визначений згідно з «несправедливим і нерівноправним договором», має в Китаї просто-таки залізобетонний характер. Російська «міні-капітуляція» 2004 року ніяк на цю тезу не вплинула.
Пекін переживає найгостріші внутрішні проблеми, в основі яких лежить перенаселення країни. Брак ресурсів і орних земель, катастрофічна екологічна ситуація, безробіття, старіння населення, «дефіцит наречених» — зав’язані у вузол, який украй складно розплутати. Ситуація – така, що вирішення однієї проблеми посилює кілька інших. Стрімке економічне зростання КНР вирішує одні питання, але породжує інші. Те ж стосується політики «одна родина — одна дитина». Розплутати вузол проблем може тільки зовнішня експансія, це — об’єктивний факт.
Західні оцінки обсягів ядерного арсеналу Китаю (200-250 зарядів) – такі абсурдні, що немає сенсу їх коментувати. Але в нього є, щонайменше, 3,5 тис. зарядів, а може, й у кілька разів більше. Виникають запитання, навіщо Китай масово будує міста, у яких ніхто не живе, і підземні притулки в уже існуючих містах (і те, й інше — на мільйони людей). Логічне пояснення й того, й іншого – тільки одне: підготовка до ядерної війни. Але це пояснення є таким неприємним і незручним для всіх, що говорити й писати про нього заборонено.
У РФ багато хто щиро переконаний, що старий радянський анекдот про те, як у Китаї під час випробувань розбився новітній винищувач, загинули троє пілотів і 15 кочегарів, – досі актуальний. На жаль, він не має жодного стосунку до життя. Також далеким від реальності є міф про те, що нова техніка в КНР виробляється «малими партіями» й істотно відстає за якістю від закордонних аналогів.
Насправді впродовж 15 років останніх у НВАК відбувається переозброєння, аналогів до якого в сучасній історії важко знайти. Цьому сприяє наявність найпотужнішого військово-промислового комплексу (ВПК) на світі. До його складу входить 24 підприємства атомної галузі, 12 підприємств кінцевої зборки ракетно-космічної галузі, дев’ять авіазаводів кінцевої зборки, 14 заводів із виробництва бронетехніки (три танкових), 20 підприємств зі складання артилерійської техніки, понад 200 підприємств промисловості боєприпасів, 23 великі корабельні на 736 ремонтно-будівельних місць. Загальне число підприємств — кілька тисяч.
За роки реформування китайський ВПК перейшов на якісно новий рівень розвитку. Він здатен виробляти значну кількість бойової техніки й вийшов на перше місце у світі з виробництва техніки й озброєння всіх класів. Тепер у КНР на рік випускається понад 300 бойових літаків і гвинтрокрилів (приблизно порівну), не менша кількість танків, до 30 підводних човнів і надводних бойових кораблів і катерів.
За виробництвом техніки майже всіх класів і видів Китай зараз перевершує всі країни НАТО разом узяті, а за деякими (зокрема, за танками) — усі країни світу загалом. Тому міф про виробництво в КНР зброї «малими партіями» звучить як геть невдалий анекдот. Якщо тепер до якоїсь країни світу можна застосувати термін «гонка озброєння», то це — саме Китай. Стара техніка замінюється на нову за принципом «один до одного», а не «один до чотирьох» або «один до десяти», як на Заході та в РФ. Проте міф про «малі партії» підтримується з дивовижною впертістю. Зокрема, у багатьох довідниках дані про чисельність китайської техніки чомусь завмерли на 2005-2007 рр., хоча саме в наступні роки темпи її виробництва стали особливо високими. Відійшло в минуле і відставання за якістю. Точніше, воно перестало бути принциповим. Ще наприкінці 1990-х рр. танковий парк НВАК, що складається з різних «варіацій на тему» Т-55, справді не міг конкурувати ні з російським, ні з американським. Якісне відставання китайських машин було настільки великим, що кількість майже не грала жодної ролі. Тепер же новітні китайські танки Туре 96 і Туре 99, лише трохи поступаються «Абрамсу» М1А2SEP, «Леопарду-2А6» або Т-90С, але абсолютно точно нічим не є гірші за М1А1, «Леопарда-2А4» чи Т-72. Це підтвердилося в торішніх боях між Суданом і Південним Суданом, коли суданські Туре 96 без втрат зі свого боку підбили кілька південносуданських Т-72.
У нас дуже люблять переказувати американські публікації проте, що КНР зараз у пріоритетному порядку розвиває військово-морські сили (ВМС). Це — черговий міф. Просто американці з Китаєм на суші завідомо не воюватимуть, тому й звертають увагу на флот. Насправді Китай розвиває все. Його ВМС орієнтовані, в першу чергу, на війну зі США та Японією. Військово-повітряні сили — на війну з ким завгодно. А сухопутні війська — на війну з росіянами. Наприклад, на новітній китайській БМП WZ-502G башта й лоб корпусу витримують попадання 30-міліметрового бронебійного снаряда з дистанції 1 км, а борти корпуса — потрапляння 14,5-міліметрового боєприпасу з 200 м. За цікавим збігом, 30 мм — це калібр гармати 2А42, що є основним озброєнням російської БМП-2. На американській БМП «Бредлі» встановлена 25-міліметрова гармата М242. А вже 14,5 мм — це взагалі унікальний калібр. Його має тільки один кулемет у світі — російський КПВТ, основне озброєння всіх БТР виробництва РФ. Максимальний калібр західних кулеметів — 12,7 мм. Цей факт ніби й незначний, а насправді — показовий.
Тепер – щодо дуже поширеної в Росії тези про те, що нам треба дружити з КНР проти Заходу. По-перше, Китай не має наміру ні з ким дружити в принципі. По-друге, усі китайські проблеми, виходом із якого є зовнішня експансія, виникли всередині цієї країни і до Заходу не мають жодного стосунку. Відповідно, протиставлення відносин зі Заходом і з Китаєм є абсолютно безглуздим. Тобто, характер відносин РФ зі Заходом взагалі ніяк не впливає на описану вище китайську реальність.
Із приводу не менш поширеної тези про те, що Захід хоче стравити росіян із Китаєм і «прикритися» від нього Росією, можна сказати, що, швидше за все, ситуація – кардинально протилежна: Захід вбачає у Китаї стримуючий чинник для Росії. І Росію там бояться незрівнянно більше, ніж Китаю. Крім того, зараз КНР сприймається як безвідмовний постачальник корисного ширвжитку, а РФ — як аґресивний нафтогазовий шантажист. Росія демонізується Заходом набагато більше, ніж Китай. Зокрема, російські військові можливості та наміри постійно завищуються, китайські ж — занижуються. Позаяк воювати з Росією Захід категорично не готовий, йому дуже хочеться надати це право Китаю. І той не обдурить очікувань.

rusjev.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply