Новини для українців всього свту

Monday, Jun. 24, 2019

Курс Табачника на тотальну русифікацію

Автор:

|

Листопад 17, 2011

|

Рубрика:

Курс Табачника на тотальну русифікацію

Безсоромний і відвертий курс на русифікацію України оголосив міністр освіти Дмитро Табачник після того, як Віктор Янукович повернувся з Бразилії, де перебував із державним візитом. Ще кілька тижнів тому президент під час зустрічі з українською діаспорою у Бразилії запрошував вихідців з України словами: «Приїжджайте в Україну, там зараз цікаво жити». Він обмінявся навіть з українцями Бразилії подарунками.

Українська еміґрація у Бразилію почалася 120 років тому. Недавно бразильський президент підписав закон, згідно з яким, 24 серпня оголошено Національним днем української громади у Бразилії — на знак визнання внеску українців у розбудову країни. Про українську 500-тисячну громаду Бразилії ще на початку року вийшла в Дніпропетровську книга відомого журналіста й письменника Фіделя Сухоноса «Ріо-де-Україна».

Віктор Янукович міг на власні вуха й очі переконатися, що українці Бразилії протягом 120 років зберегли не тільки свою мову, а й культуру, поряд із тим, що вони знають і португальську та є сумлінними громадянами Бразилії. А нещодавно перо Ф.Сухоноса знайомило українців із великою українською діаспорою США, яка цілком інакше облаштовувалася на цьому континенті. Бразильську й канадську українську еміґрацію об’єднує те, що українські поселенці отримували тут поля та ліси, які самі розчищали й оброб­ляли, чим спричинилися до розбудови цих країн. Нині українська діаспора Бразилії надалі працює переважно в сільському господарстві (близько 80 %), а канадські українці вже з фермерства перейшли в науку, бізнес і в промисловість, і лише мала частка їх залишилася в сільському господарстві. Українську діаспору поєднує любов до праці, любов до своєї релігії — православної та греко-католицької, до своєї мови, культури й історії — те, про що й сам президент України не дуже знає, оскільки Церкву він підтримує Московську, а мову обіцяє українцям чужу.

Під сучасну пору українські громади можна знайти не тільки в Канаді, Арґентині, Бразилії, США, а й по всій Європі, бо люди втікають вже не з тої причини, що в ХІХ ст., а тому, що в Україні запанувало політичне хамство, яке дозволило прийти до влади людям, котрі турбуються лише про власні статки. Оліґархи та чужинці, у кишенях яких не тільки український паспорт, але й паспорти інших країн, де вони тримають свої награбовані, нечесно придбані капітали, не дбають, що висококваліфіковані спеціалісти покидають Україну, аби десь у світі заробити на прожиття або щоби знайти суспільство, де панує політична культура й верховенство права.

Українська діаспора становить понад 20 млн колишніх і сучасних вихідців з України й українських етнічних земель. Щомісяця діаспора «вливає» в економіку України суми, які далеко перевершують позики Міжнародного валютного фонду. Коли б українські заробітчани, діаспорні родичі припинили посилати щомісяця десятки мільйонів доларів на підтримку рідних, то бідність в Україні зросла би подвійно.

Якщо взяти до уваги те, що є такі країни, котрі налічують по 2—5 млн населення, а користуються повною національною свободою, то боляче робиться при погляді на Україну, у якій треба боротися за те, щоби почути українське слово по телебаченню або по радіо, а про друковане слово вже й годі згадувати.

До прикладу, двомільйонна Словенія має своє телебачення, радіо, газети, книжки — усе словенською мовою, незважаючи на те, що живуть там і хорвати, і серби, й інші народи. У Словенії нікому не спаде на думку вимагати другу державну мову, бо сусіди їх не розуміють. Але не тільки мала Словенія шанує своє, так роблять албанці й прибалтійські республіки, яких за територією та чисельністю населення можна порівнювати з областями України. Усі ці країни також мають свої діаспори, котрі досить гармонійно живуть і спілкуються з країнами свого походження.

І тут нам потрібно замислитися: чому українська діаспора так активно допомагає Україні матеріально, а дуже слабо — духовно? Звичайно, можна перерахувати конференції, зустрічі з президентом, Фонд Петра Яцика та пересилання десятків тисяч книжок у різні бібліотеки України, завезення комп’ютерів, гуманітарної допомоги тощо — у розумінні моральному, щоби підтримати дух боротьби за своє, рідне, яке зараз окупаційна влада нищить швидкими темпами.

Міністр Табачник уже вкотре показав своє антиукраїнське, імперське обличчя та залишається надалі в уряді Віктора Януковича, який мав би дотримуватися Конституції, а не вигаданих «теорій» про те, що так «історично склалося». Навіть людина, яка дуже мало орієнтується в українській історії, знає, що в Україні «історично» не складалося — її історично окуповували й окуповують досі. Спочатку вдавалися до окупації території, а зараз, коли існує незалежна Україна, її окупують найрізноманітнішими російськими виданнями, російським радіо, телебаченням і кінофільмами, різними сайтами, які позначають як українські, але подають російською мовою (згідно зі статистичними даними, в Україні видають лише 10 % журналів, 30 % газет і 56 % книжок українською; частка українського мовлення в програмах восьми — українських? — найрентиґовіших телеканалів сукупно становить лише 22 %, у радіоефірі спілкуються українською лише 4 % — притому, що понад 50 % населення спілкується українською мовою). Тому абсурдно звучить із вуст пана міністра речення, що в його мовній програмі «права людини поставлено на чільне місце». Дуже можливо, що пан Табачник українців не вважає за людей, то й не бере до уваги їхніх прав.

Дмитро Табачник відомий своїми антиукраїнськими ненауковими теоріями та висловами, але відвертий шлях на русифікацію України він відважився оприлюднити в інтерв’ю журналові «Обраті вніманіє» («Зверни увагу»). Він хоче змусити держслужбовців вивчати імперську мову. Якщо він так дбає про майбутню «конкурентоспроможність» українців (і російськомовних), то чому би не орієнтуватися на вивчення китайської, яка, без сумніву, має перспективу не тільки в Україні, а й у всьому світі, бо вже зараз нею розмовляє майже 1,5 млрд людей?

В інтерв’ю журналові Дмитро Табачник зазначив, що «безглуздо й аморально відмовлятися від того, що в нашій країні склалося історично». І це сказала особа, яка вважає себе істориком! Тут слід таки ясно сказати, щоб «авторитет» міністра не заводив людей в оману: в Україні історично не склалося те, що його, із ласки Москви, призначили міністром — його свідомо поставили на це місце, щоби зруйнувати українську освіту та спрямувати вивчення історії на спільний з окупантом підручник.

Історія України є яскравим доказом того, що з вільної нації, з її мови може зробити шовіністична окупаційна влада, яка не зуміла знищити українську мову за час царської імперії та за час кривавої червоної імперії. Отже, не «історично склалося», а за допомогою різних указів, циркулярів, постанов ЦК КПРС про боротьбу з українським буржуазним націоналізмом (мабуть, українці є одинокою у світі нацією, яка не має власної буржуазії, але має буржуазний націоналізм). Зараз шовіністична пропаґанда займається демаґоґією про російськомовний народ, якого немає, але є живуча шовіністична мрія — зрусифікувати Україну. Фраза про права людини у безправній країні є лише окозамилюванням і відверненням уваги від дискримінації українців у незалежній Україні та від утягування українців у московсько-азіатське ярмо.

Мас-медіа на Заході щодня приносять інформацію про тисячі студентів у Лондоні (Велика Британія), у Монреалі (Канада), які протестують проти підвищення оплати за навчання, про сотні мирних демонстрантів, котрі окупували площі перед фінансовими центрами в різних містах світу, вимагаючи змінити соціальну несправедливість. А українська діаспора мовчить, коли україножер-міністр запроваджує відкрито імперську політику, яка має знищити не тільки українську мову, але й державу. Можна зрозуміти студентство в Україні, бо студентка, яка квітами ткнула Табачникові в обличчя, була змушена залишити свій університет.

Діаспора має не тільки моральне право, а й обов’язок протестувати проти того курсу, який започаткував міністр уряду пана Януковича. Діаспора повинна голосно й чітко сказати президентові, що людські права в Україні стосуються й українців, бо вони були вже людьми тоді, коли починалося людство. На лист Почесного консула Гуцуляка президент може не зреаґувати, але якщо до Києва надійдуть мільйони листів на адресу Президентської адміністрації з вимогою звільнити україноненависника-міністра, то, може, хоч один лист дійде й до Віктора Федоровича!

Не досить мати моральне право — його потрібно й використати, бо інакше мрія попередніх поколінь про вільну та незалежну Україну залишиться мрією! Нам не слід сподіватися, що, може, українські магометани-смертники нападатимуть на ворогів України, бо: по-перше, в Україні мало магометан-патріотів; по-друге, в Україні відсутня партія «Талібан»; по-третє, українці — не араби! Тому слід шукати іншого шляху боротьби за українське в Україні.

 Йосиф Сірка

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...