Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 16, 2019

Кожен хоче бути босом-президентом

Автор:

|

Лютий 13, 2019

|

Рубрика:

Кожен хоче бути босом-президентом

«Сьогодні багато хто не розуміє, коли триває війна — обирають перш за все верховного головнокомандувача, а вже потім — Президента (І. Лосєв «Електоральне захоплення на ТБ», газета «День» від 1 лютого 2019 року)

Повідомлення української центральної виборчої комісії (ЦВК) про те, що на кандидати у Президенти України поступило 70 заяв, з яких 28 вже зареєстровані дуже нагадує таке собі народне оповідання англійською мовою Everybody Wants To Be A Boss («Кожен хоче бути босом»). В ньому мова йде про те, що коли було створене людське тіло, то поміж його органами виникла поважна суперечка — всі хотіли бути босом. Мозок казав: «Я повинен бути босом, оскільки контролюю всі відчуття та функції тіла». Ноги висунули свої арґументи: «Ми маємо стати босом, оскільки носимо мозок всюди, куди він захоче». Руки заявили: «Ми маємо бути босом, бо робимо усю працю і заробляємо гроші»… Усі частини тіла висували заявляли на свої права, чому саме вони мають бути босом. Насамкінець і «п’ята точка» зголосилася: «Я маю бути босом». Ця заява викликала регіт, який вона сприйняла за велику образу, відвернулася і пішла на страйк — заблокувалася й відмовилася працювати.
Невдовзі після цього очі витріщилися й перекосилися, руки тверднули та терпли, серце та легені потрапили у паніку, ноги перестали рухатися, а мозок став пріти від високої температури — ніхто не почувався здоровим, ситуація погіршувалася з кожною хвилиною. Тоді всі одноголосно погодилися: нехай вона буде босом! З того часу всі частини тіла працюють, а вона лише сидить і випускає відходи. Мораль оповідання: не треба мати розум, щоб бути Босом — вистачить бути…
Якщо приглянутись до сучасної ситуації в Україні з кандидатами та кандидатками на посаду Президента, то можна дійти висновку, що і тут не краща ситуація, ніж в оповіданні про боса. Справа в тому, що більшістю кандидатів керують оліґархи, які в разі «страйку» (припинення фінансування та надання кандидатам можливості аґітувати на каналах ТБ оліґархів) можуть спричинитися до великої зміни у рейтинґах кандидатів.
Поява серед кандидатів блазня, котрий би мав викликати сміх у людей, свідчить не тільки про те, що це «висока демократія», але й про те, що людей дурять, мовляв, навіть комік може стати Президентом, а керуватимуть всім оліґархічні боси. Війну з непримиренним і вічним ворогом відсувають на задній план, а висувають обіцянки, які ніхто не в стані виконати. Візьміть, до прикладу, тему п’ятирічної війни Росії проти України. Всі знають, що Путін не для того захоплював Крим і схід України, щоб їх після п’яти років віддавати. Всі знають, що володареві Кремля не йдеться про втрати людей, бо ж він демонструє, що його не цікавлять полонені російські вояки в Україні — він не хоче, щоб українські полонені моряки були визнані тими, ким вони є згідно з Женевською конвенцією.
Іншими словами, як може кандидат у Президента обіцяти, що домовиться з Путіним про мир, коли той порушує усі міжнародні угоди (Будапештський меморандум, Міжнародне право ООН про суверенітет, Конвенцію ООН про людські права, численні угоди з сусідами-державами, зокрема, з Україною). Цьому російському диктаторові йдеться не про якусь угоду, а про капітуляцію України. Доречно нагадати, що коли Путін не хоче домовлятися з європейськими, американськими й українськими посадовцями, то він не буде домовлятися з якимось блазнем або іншим представником навіть дуже відомого оліґарха.
Варто визнати, що з-поміж кандидатів у Президенти, найбільш тверезо на РФ й її ватажка дивиться Президент Порошенко. Дивує лише один факт: чому він не скористається правом та обов’язком звільнити країну від явних пропаґандистів Кремля, а тим самим і ворогів української державності?
Кожен ще добре пам’ятає, як оперативно Порошенко позбавив українського громадянства колишнього президента Грузії та голови Одеської обласної державної адміністрації Михайла Саакашвілі. Втім останній нічого антидержавного не зробив. А тут з’являється кум Путіна Медведчук із конкретною (путінською) пропозицією порушення цілісності України, з планом, який би залишив окуповану територію в кремлівських пазурах, а країну запроторив у нове ярмо російської імперії.
Не досить згадувати про небезпеку реваншу у виборах президента та Верховної Ради, але треба вживати кроків, які б не дозволили реваншистам перемогти. То чому б Порошенко не скористався порадою Садового й Яценюка — позбавити Медведчука не лише телевізійних каналів, але й поставити його перед справедливим судом, а не тримати звинувачення в далекій шухляді. В час війни (а Україна є в стані війни з Росією, про що свідчать щоденні порушення угоди про припинення стрілянини) ніде не бавляться на так звану демократію, яка дозволяє ворогові займатися не лише пропаґандою в Україні, а й бізнесом.
Або ж візьміть іншого українського громадянина російського походження — Новинського, котрий уже роками займається антиукраїнською пропаґандою через Московський патріархат. Честь і слава Порошенкові за допомогу при отриманні томосу, але вже сотні парафій давно б перейшли до Помісної православної церкви України, якби не антиаґітатор Новінський, котрий не лише війною погрожував, але й руку підняв на митрополита, за що й досі не відповів перед судом. Якщо ж порівняти «провину» перед Україною Саакашвілі та Новинського, то останнього потрібно було не лише позбавити громадянства, але й заборонити вступ до України на наступні 50 років!
Саме така бездіяльність Президента і влади щодо явних ворогів української державності породжує підозри, що і Медведчук, і Новинський є бізнес-партнерами Порошенка. Якщо це неправда, то можна сподіватися на рішучі кроки Президента і влади, в іншому разі підозра буде зростати.
Свобода для антиукраїнської аґітації не лише через згаданих прихильників «русского міра», але й телевізійних каналів інших оліґархів є нічим іншим, як допомога ворогові у його брудній гібридній і відвертій війні проти України. Фальшиві гасла про «слугу народу» необхідно негайно розкрити перед виборцями, які вже 28-й рік годують тих «слуг», котрі стали мільйонерами, як і сам «новоявлений зелений слуга», котрий нагадує «зелених чоловічків». Різниця між «слугами» полягає в тому, що одні стали мільйонерами завдяки «прислуги» (голосуванням), а інші здобули мільйони з бізнесу з аґресором.
Отже, Україні потрібно не слуг, бо вони дуже дорогі, а люди вже не мають чим їм платити, але керівників. І тут треба звернути увагу на слова І. Лосєва, «коли триває війна — обирають перш за все головнокомандувача», а вороги держави хочуть приспати людську пильність і тому користають від беззаконня, яке демонструють «демократією», в якій навіть можна висунути на кандидата і клоуна. Це пригадує старі «добрі часи» комуни, коли до парламенту обирали доярок, свинарок (свинарів), шахтарів, колгоспників — бо це ж була «соціалістична демократія».
А якщо придивитися до комуністичного режиму і його порівняти з «розгорненою оліґархічною демократією» зараз в Україні, то можна дійти висновку, згадуючи оповідку «Кожен хоче стати босом», що тут змінилося не багато. За комунізму були босами комуністи без власних видимих статків, а зараз стали невидимими босами оліґархи з неймовірними статками.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...