Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Apr. 20, 2018

Коли ж нарешті?

Автор:

|

Липень 28, 2016

|

Рубрика:

Коли ж нарешті?

Православна хода

Упродовж одного тижня ми кілька разів дізнавалися про жахливі наслідки порушення російськими бойовиками режиму тиші на українсько-російському фронті на сході України. Щодня у новинах повідомляють про порушення мінських угод терористами, котрі обстрілюють позиції українського війська недозволеними гарматами та мінометами. За останній тиждень Україна втратила майже 20 солдатів і понад три десятки були поранені.
Усе це вказує на те, що українська армія неадекватно реаґує на порушення «тиші» бойовиками. У будь-якої людини виникнуть запитання: чому армія толерує щоденні порушення угод? Чому керівництво української армії не виробить план ліквідації терористських банд, через «діяльність» яких військо платить найвищу ціну — життя солдатів? Виправдовуватися тим, що, мовляв, не треба «дражнити» ведмедя — не витримує критики, бо за такої «тактики» можуть перестріляти ще багато невинних патріотів.
У світі Україна — не перша й не остання, якій доводиться боротися з терористами та різними злочинними бандами. Але керівництво держави чомусь не вчиться в інших, як боротись із терористами та ворогами своєї країни. Для України найкращим прикладом як захищатися своє мав би стати Ізраїль. Саме ця країна має дуже багато подібного у своїй долі з Україною, незважаючи на те, що оточена зусібіч ворогами та недоброзичливцями.
Різниця між Ізраїлем та Україною полягає не тільки в тому, що ізраїльська армія вчасно ліквідовує ворожі групи, терористів, але й в тому, що ізраїльтяни ведуть воєнні дії не на своїй території, а на території супротивника. Та і політичний склад партій в Ізраїлі спрямований на безпеку країни, а не на те, щоб «не дражнити» ворога.
В Україні досі вільно займаються антиукраїнською пропаґандою не тільки спадкоємці чи клони Партії реґіонів і Комуністичної партії. Їхню естафету перейняли й в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП). Вже цілий світ збагнув, що так звана хресна хода УПЦ МП, яка мала б уболівати за мир, чомусь спрямована не до Донецька, Луганська, які страждають від щоденних порушень бойовиками угоди, а до Києва.
Якщо б прихильникам Московського патріархату йшлося справді про мир, то вони б не дозволили організувати себе на акцію, якою керують не християнські, а імперські пристрасті. Справжню суть і мету учасники організованого маршу доводять «колорадськими» стрічками, замкненістю та навіть якоюсь «таємничістю», що викликає підозри, а не релігійну покірливість, чи християнську любов.
Представники Московської церкви в Україні вже не раз демонстрували своє ставлення до Української держави. Під час Революції гідності імперські аґітатори в ризах проклинали її учасників, радили оминати Майдан десятою дорогою, а ті, хто опинилися на окупованих українських територіях, посвячували гармати й іншу зброю на боротьбу з Україною. Тож, чергова акція верхівки УПЦ МП є лише різновидом антиукраїнської діяльності, спрямованої не на подолання недовіри, ненависті між християнами — вона є, скоріш за все, є різновидом гібридної війни Росії проти України, яка супроводжується інформаційною дезінформацією підзвітних Кремлеві засобів масової інформації.
Наш світ так уже побудований, що рішучих не тільки бояться, але й поважають. Ми переживаємо щодня дні, коли новини переповнені різноманітними трагічними подіями: спроба, військового перевороту в Туреччині, стрілянина на вулицях міст США, вбивства в Німеччині, вибухи бомб у Кабулі, Багдаді, захоплення заручників в Єревані, постійні руйнівні бої в Сирії, брутальне вбивство журналіста Павла Шеремета та багато іншого, які є свідченням того, що зло шириться, мов зараза. На фоні ґлобальних проблем українці мають зрозуміти, що свою долю, свою безпеку вони змушені вирішувати самі.
Зрештою, дії польського сейму, який, на жаль, продемонстрував не прагнення Польщі до «прощення і бути прощеним» (що запропонували представники української інтеліґенції), але мовби виконав замовлення Москви. Саме так можна сприйняти ухвалення безпідставного терміну «ґеноцид» польського люду на Волині. Це є найкращим доказом того, що самим потрібно взятися за свій суверенітет і незалежність, бо ж навіть сусіди, які ще вчора себе називали друзями, сьогодні б’ють ножем у спину.
Влада та військове керівництво України нарешті мають зрозуміти, що терпіння народу може урватися, якщо не буде вжито якнайскоріших кроків для знищення тих терористів, котрі щодня вбивають українських солдатів. Якщо ж українське військове керівництво не здатне спланувати ліквідацію терористів у зоні проведення антитерористичної операції (що триває вже два роки), то, може, слід попросити про це ізраїльських фахівців боротьби з тероризмом. Гадаю, що це була б найкраща «інвестиція» України, бо вона б врятувала найцінніше для нас — життя молодих воїнів, котрі гинуть від куль бандитів.
Україна має багато відданих патріотів, що засвідчив і Максим Хорина, командир єврейського підрозділу Української добровольчої армії, заснованої Д. Ярошем, у публікації «Коли росіяни вдерлися у рідний Донбас, я пішов воювати» (Радіо «Свобода», 24.07.16). Путін своїм «Русским миром» хотів розділити українців різного етнічного походження, релігійного спрямування, а все сталося якраз навпаки. І саме відданість Україні російськомовних і відсутність російського шовінізму створює умови здійснити ліквідацію бандитської зграї, яка завдає стільки лиха усій Україні.
Україна не загарбала жодної чужої землі, не вимагає повернення втрачених етнічних територій (у Росії, Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові), які вже десятками років входять в склад інших країн, але, щоб визволити окуповані Росією території на сході України та Криму, вона має використати всі можливості, які надає міжнародне право, міжнародні угоди та гарантії суверенітету.
Досі все «застрягло» в мінських угодах, які вигідні тільки аґресорові, що досі не виконав жодного взятого на себе зобов’язання. І саме це надає не тільки моральне право, але й зобов’язує український уряд та армію діяти рішуче, щоб припинити щоденне проливання української крові на російсько-українському фронті.
Тому держава має право й обов’язок — спрямувати хресну ходу на Донбас, де вона матиме якийсь сенс і не розпалюватиме регігійну ворожнечу, що базується на імперських мріях людей, далеких від Бога і самої Церкви. Саме тут — на Донбасі та Луганщині, православні Московського патріархту могли б задокументувати свою відданість Господу й Україні. Але для цього потрібна любов до ближнього, а бандити вишуковують своїми снайперськими рушницями «ближнього», лиш щоб позбавити його життя, що вони дуже показово продемонстрували саме минулого тижня.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...