Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Коли випадкові політики хочуть стати законними

Автор:

|

Липень 17, 2019

|

Рубрика:

Коли випадкові політики хочуть стати законними
Володимир Зеленський та Андрій Богдан

Мені пригадується одна лекція в Педагогічному інституті (тепер — Педагогічний університет ім. Драгоманова), нашого професора філософії про випадковість і закономірність. Приклад був з цеглою, яка впала (закономірно, бо дощі розмили штукатурку) з балкона, але не на пішохода, котрий випадково опинився під балконом, а біля нього. І саме це мені пригадалося, коли Андрій Богдан, голова Офісу президента України, заговорив про потребу російської мови (реґіональної), про «заборону» розмовляти російською, незважаючи на те, що ніхто такої заборони в Україні не знає.
Через кілька днів після тверджень п. Богдана, на передвиборчій пресконференції партії «Слуга народу», її голова Дмитро Разумков та двоє кандидатів у народні депутати від цієї партії демонстративно розмовляли російською мовою, хоча п. Разумков визнає українську державною мовою. Немов «випадково» в засобах масової інформації з’явилося повідомлення, що Російська Федерація знову намагається «обговорювати» в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй український закон про державну мову, який уже ухвалений і підписаний головою Верховної Ради України (ВРУ) та Президентом України. Тож ці дві філософські категорії для позначення двох видів об’єктивних зв’язків між явищами матеріального світу виявилися у перших осіб партії «Слуга народу» цілковито переплутаними — з одного боку «випадкові» Богдан та Разумков і «закономірні» дії імперії.
Пан Разумков та інші кандидати на депутатство від цієї партії заявили, що хочуть «змінити країну», хочуть ухвалювати нові закони, змінювати, замінювати тощо. Перше, що мене вразило, що голова партії, хоче «змінювати» країну, хоча за 28 років так і не зрозумів, в якій країні живе. Тобто, незважаючи на те, що він понад дві третини свого життя прожив і здобув освіту в незалежній Україні, визнає українську державною, а її використання іґнорує (як сам твердить — принципово). Іншими словами: як може людина змінювати інших (бо ж країна складається не лише з депутатів та урядів), коли у своєму молодому віці не здатна змінити саму себе і обирає «принциповість» там, де вона підтверджує глибоке коріння імперської ідеолоґії в його «принциповості» та цілковиту відсутність знань справжньої історії України, а не з подачі її імперськими істориками.
Краще не морочити людям голови знову з мовним питанням — воно вирішене — може не ідеально, але справедливо та законно. А нехтування законністю від голови партії є запорукою того, що сам п. Разумков повинен зрозуміти, що таке закон, бо коли він, освічена людина і навмисне цей закон порушує, то хто з виборців буде довіряти його «змінам і законам»?
Підживлювання мовного питання, яке було вирішене ВРУ, мовляв, треба змінити закон, є лише подальшою спробою заохотити Путіна продовжувати «допомогу» російськомовним. Чому б голова партії Разумков не сказав правду, що в Україні розмовляють хто як уміє і немає жодної заборони розмовляти російською, чи ромською, але без української не буде Незалежної, що довів Путін анексією Криму й окупацією частини української території і жертвами вже понад 13 тис. українських громадян.
Мовби на противагу поведінці голови партії «Слуга народу», в Інтернеті з’явився 19-річний французький студент Олексі Одоне, котрий захоплюється українською мовою і декламує вірші Т. Шевченка та В. Сосюри. Француз!
«Радіо Свобода» вже не раз проводило інтерв’ю з кореанкою, китайцем, японцем — про інших чужинців писали і газети «День», «Міст» та інтернетвидання «Український погляд» — тобто: чужинці здатні вивчити українську, а п. Разумков не вивчив її в українській школі! Чи причина у школі, мові, або в інтелектуальних здібностях голови політичної партії, яка хоче «змінювати країну, ухвалювати нові закони»?
Мені пригадується інтерв’ю С. Середи з Єгором Гуськовим («Радіо Свобода», 12.3.18), котрий після прочитання праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм, чи русифікація» перестав спілкуватися російською (він —мешканець Дніпра) та швидко опанував українську.
Є. Гуськов висловився в цьому інтерв’ю і п. Разумков міг би повчитися від нього: «Якщо це українець, який живе в зрусифікованому місті, то він повинен розуміти, що те, що навколо нього всі спілкуються російською, невипадково сталося, що це був скоєний такий злочин проти нашого народу російськими окупантами і що наше завдання — подолати наслідки цього злочину, подолати наслідки русифікації, якщо ми хочемо бути народом зі власною державою».
Гадаю, що ні п. Богдан, ні п. Разумков не чули і не читали інтерв’ю п. Гуськова і сумніваюся, що читали працю І. Дзюби, а шкода, бо якщо хочеш змінювати країну, то повинен вивчити історію цієї країни, її народу, навіть, якщо тебе до цієї країни переселили.
Керманичі будь-якої політичної партії повинні насамперед вивчити історію країни, а потім братися за зміни в ній, а українська мова залишається невід’ємною частиною української історії й іґнорування її буде лише зайвим доказом того, що люди, не здатні змінити себе, не будуть здатними змінювати ні життя інших, ні політику, ні закони, які самі порушують.
Пани зі Зе-команди повинні б знати, що в цивілізованих національних країнах люди вдома розмовляють своїми мовами, але в державних органах панує одна державна мова, без якої не можна займати будь-яку державну посаду. Ідеї п. Богдана про «реґіональну мову» свідчать про те, що він потребує спершу вивчити історію України, але не московських чи інших імперських «істориків». А відсилання до Канади чи Швейцарії, мовляв, там дво- і тримовність, є лише підтвердженням браку знань історії, бо необхідно відрізняти федеративний склад країни і, найголовніше — ніхто з них ніколи не був і не є сусідом хижацької Московії і ніколи не входив до її імперії!
Інтеліґентному п. Гуськову вистачило однієї праці п. Дзюби, щоб збагнути, чому в українських містах спілкуються не українською, а мовою окупанта. А незнання історії країни керівниками президентської партії свідчить про те, що вони пхаються до влади не задля відновлення прав і справедливости для українців, а, скоріше всього, готові запроваджувати зміни, спрямовані на ліквідацію завоювань не лише Майданів, але й вояків Української повстанської партії, дисидентів та, зокрема, героїв, котрі віддали життя в боротьбі з російським аґресором і окупантом 2014-го, котрі загинули і гинуть досі — майже щодня, захищаючи українську державу від імперських амбіцій Кремля.
Московська пропаґанда про «терпіння русскоязичних» та її «справедливий референдум» у Криму збаламутила Партію реґіонів, в якій п. Разумков, очолюючи її молодіжне крило, вочевидь, і набрався цих «принципів», сьогодні вже втратила вплив. Тому Путін запропонував російське громадянство для жителів окупованих територій. На це звернув увагу Ґреґор Розумовський, історик і прямий нащадок останнього гетьмана України Кирила Розумовського, котрий живе й працює в Австрії). Він зазначив: «Є тільки одне пояснення, чому Путін оголосив про видачу російських паспортів громадянам України на Донбасі: прокласти шлях до військової інтервенції, щоб «урятувати» своїх російських співвітчизників» (Ґреґор Розумовський: «Ми завжди були українським родом, не ідентифікували себе з росіянами», тижневик «Міст» № 27 за цей рік).
Дуже шкода, що «перші» особи партії «Слуга народу» ґрунтуються на пропаґандистській кремлівській мовній політиці щодо України, що є свідченням того, що «зміни», про які кажуть п. Разумков, або п. Богдан спрямовані швидше на допомогу Путіну замість зміцнення українського суверенітету та добробуту народу.
Дуже хочеться вірити, що президент Зеленський, за котрого голосували українці, котрі прагнуть змін, не поділяє поглядів своїх довірених осіб, котрі знову хочуть ділити українців за мовною ознакою. Це може потім призвести до того, що будуть ділити за релігією, за кольором шкіри чи волосся. Можна з упевненістю сказати, що це не ті «зміни», яких очікують 73 % тих, хто проголосували за надію на зміни. Це повинні усвідомити не тільки президент і його оточення, але й ті, що будуть незабаром обирати нову ВРУ.

About Author

Meest-Online

Loading...