Новини для українців всього свту

Sunday, Aug. 25, 2019

Коли «не всі вдома»!

Автор:

|

Січень 15, 2015

|

Рубрика:

Коли «не всі вдома»!

Олівер Стоун

Лемки кажуть про людину, яка трохи мовить не те: «У нього (у неї) — не всі вдома». Мається на увазі, що ця людина висловлюється цілковито «неадекватно», тобто говорить дурниці. Чехи на таких людей звикли казати: «Він (вона) не має все разом». Тобто, людині щось бракує. Німці кажуть: «Ти здурів?» Певно, кожен народ має щось своє, щоб реаґувати на якесь дурне висловлювання.

Мені це пригадалось, коли прочитав, що голівудський режисер Олівер Стоун повідомив про свою зустріч із Януковичем та підготовку фільму-інтерв’ю з колишнім президентом України, котрий ганебно втік із України.
У нормальної людини тут одразу виникає безліч запитань. Чому Стоун? Чому Янукович? Чому не терористи чи сепаратисти? Чому не з тими, хто проводив «референдуми» у Криму, Луганську, чи Донецьку? Чому не з Путіним, котрий із усім цим пов’язаний не тільки плануванням, а й фінансуванням та постачанням терористів й озброєння? Чому «вільний» американський режисер звертає увагу на Януковича, хоча вважає, що «той цілком може бути найкорумпованішим президентом України за всю історію»? Яка мета такого інтерв’ю зі злодієм-утікачем?
Відповідь – проста: прихильність до російського президента Путіна зробила з п. Стоуна пропагандиста, котрий цілковито вписується в кремлівські засоби масової інформації (ЗМІ)! Цей «вільний американець» прилетів до Москви, щоби звідти заявити про те, що Революцію гідності організували США, що ЦРУ за допомогою «неонацистів-націоналістів убивали людей на Майдані» і, таким чином, «Янукович був змушений тікати»!
Олівер Стоун «відкриває» людям очі своєю заявою в Інтернеті: мовляв, на Януковича «були неодноразові замахи вбивства»! Можливо, режисер мав на увазі двері до Верховної Ради України, які майже зачинилися перед ним, коли він ішов складати присягу президента, а може, вінок, який вітер жбурнув на нього? Одним словом, режисерові дозволено фантазувати, зрештою, це — його професія.
Той, хто стежив за розвитком подій на Майдані – від мирної демонстрації студентів, через солідарність мільйонів українців у різних містах України, відданих ідеям Європи, до якої президент зачинив їм двері, – зрозуміє цілковиту брехню та пропаґанду американця. Олівер Стоун ніколи не був на Майдані вільних людей, так само як і Путін. Він уміє маніпулювати людьми, але не розуміє їх, бо такою була й залишається праця цього режисера.
Ще нещодавно у «соціалістичному таборі» люди таємно слухали «Радіо «Свобода», «Радіо «Вільна Європа», «Голос Америки», за що можна було поплатися свободою, а то й життям. Саме у ті часи було уявлення про західні ЗМІ як про такі, що несуть правду, справедливість і свободу. І тут саме з цієї «криниці свободи», із країни-ідеалу багатьох людей, з’являється голівудський режисер і, мов той ясновидець, бо ж на Майдані не був, виголошує «правду» мовою Януковича та Путіна.
Американський режисер не поїхав до Києва, щоби на місці пошукати людей, котрі пережили і перший, і другий Майдани. Можна з упевненістю сказати, що тут він був би не знайшов українських продюсерів, зацікавлених у інтерв’ю з Януковичем, бо на того чекають у Генеральній прокуратурі на іншу розмову.
Якщо ж придивитися до творчості п. Стоуна, то у вічі впадає те, що його увагу завжди притягували не маси, не справедливість, а ті, хто масами розпоряджався: Кастро, Чавес, Ніксон, Буш і багато інших, хто допоміг йому стати одним із найбагатших режисерів і продюсерів Голівуду.
Дивує, що голівудський режисер не попросив дозволу у свого ідола Путіна відвідати українського режисера Олега Сенцова, котрого російська влада цілковито протиправно, безпідставно та негуманно утримує під арештом. Олівер Стоун міг би тоді задекларувати не тільки солідарність із колегою-режисером, але й справедливість, коли йдеться про людські права та верховенство права.
Олівер Стоун як людина, що є близька до кіно, театру, міг би поцікавитись у Москві Театром DOC, який 31 грудня 2014 року «люди в цивільному» обшукали й де, за словами його директора Олени Грьоміної, «учинили погром». Цей московський театр — один із небагатьох, що виступив на захист українського режисера Сенцова. Зрештою, незаконно та протиправно сидить за ґратами й українська льотчиця Надія Савченко, котра вже три тижні голодує, протестуючи проти свого ув’язнення. Тож голівудський режисер міг звернути увагу і на цю мужню дівчину! Хоч вона – не з когорти президентів, але режисерське око п. Стоуна могло зробити з неї героїню фільму, не гіршу ніж із Кастро чи якогось іншого «вождя».
Голівудський режисер, на жаль, обрав собі «вищі постаті», про які хоче зробити стрічки, — Путіна та Януковича. Спільне у них — лише те, що один був диктатором і втік від власного народу, від законної дружини, від власної владної партії, а другий ще залишається головним управителем корумпованої та брехливої системи.
Не будемо обговорювати режисерські здібності п. Стоуна, дуже влучну та фахову оцінку їм дав Петро Десятерик у статті „Нічого особистого” («День», 3.1.2015), а його непрофесійні висловлювання про політику Росії щодо України й цілковите нерозуміння Революції гідності та її носіїв свідчать про дещо зовсім інше. Цей американець використовує свободу слова в США, щоб оббріхувати власну країну та поширювати брехню, якої наслухався від своїх однодумців у Москві.
Деякі християни вважають, що коли Господь хоче когось покарати, то відбирає в нього розум! Пропагандистські виступи американського режисера в Москві можна спробувати пояснити й цим, бо інакше важко зрозуміти, чому п. Стоун повівся в дусі російських брехливих каналів!
Коли би голівудський режисер звернув увагу на порушення ҐАРАНТІЙ, які Росія надала Україні у Будапешті 1994 року, коли би звернув увагу на нові російські методи окупації сусідніх країн — сепаратизм, тероризм, гібридну війну тощо, коли був би відвідав Майдан у холодні зимові дні та посидів з ентузіастами, то міг зробити хоч щось корисне не тільки для американців чи глядачів кіно, а й для самого Путіна, котрий і досі не збагнув, що в українців відродилося почуття гідності. І саме ГІДНІСТЬ українців була тою силою, від якої втікав Янукович.
Олівер Стоун, так само як і Путін, не здатен зрозуміти, що таке гідність, бо один гадає, що він її завоює, якщо випустить якийсь скандальний фільм, а інший вважає, що для нього гідність не годиться, бо він — президент, а для респекту має під рукою атомну бомбу.
Мільйони, які п. Стоун заробив на фільмах, могли би допомогти йому взятися не тільки за ті стрічки, які приносять прибуток, а й за такі, що захищають людські права, борються за чистий клімат на планеті Земля й допомагають знайти шляхи не до багатства й аґресії, а до взаєморозуміння між народами, миру у світі! Та цей режисер на такі фільми неспроможний, бо в ньому промовляє голос не мистця, а лише політика, котрий повторює чуже й не здатен творити. І тут дуже влучно зазначає п. Десятерик: «Давня закономірність: коли посередність із великими амбіціями не досягає того, чого хотіла би досягти в мистецтві, вона починає займатися політикою. Зазвичай із сумними наслідками».
Слід подякувати газеті «День» за публікацію статті Петра Десятерика, бо він дає професійний і вичерпний образ голівудського режисера й автора деяких фільмів, аналізує його режисерські твори, серед яких – і фільм про Кастро: «Усе, про що йдеться авторові «Команданте», — це за будь-якої нагоди дати прочухана країні, у якій він живе. Бо, якщо фільми не привертають потрібної уваги, то залишається брати публіку темою. Задум працює. Політичні скандали вистрілюють з незавидною регулярністю. Стоун прокламує ліві погляди, однак його лівизна зводиться до декларування злочинних змов, керованих Вашинґтоном, у всіх куточках світу. у будь-якому конфлікті він воліє шукати руку ЦРУ. Йому байдуже, наскільки це не суперечить фактам. Звідси — такі анекдотичні заяви, як у «Нерозказаній історії», де Стоун цілком серйозно стверджує, що після Другої світової Сталін хотів підтримувати демократичні уряди у Східній Європі, але був, сіромаха, змушений вдатися до репресій у відповідь на імперіалістичну політику США. Тож потік свідомості щодо України геть не дивує».
Тому не дивує й те, що американцям режисер приписав і відомий батальйон «Нахтіґаль», який організували німці з українців під час Другої світової війни, а розстріли на Майдані дав, зі своєї ласки, організувати ЦРУ.
Російська пропаґанда невтомною працею успішно залучала вже деяких німецьких прихильників, чеського президента Земана, угорського прем’єра Орбана й інших, бо власне «виробництво брехні» вже приїлося. Оскільки на брехню не заведено санкцій, то в Кремлі вдаються до імпорту того, на що обмеження Заходу та США не поширюються. — брехні. Та все ж усьому настає край, настане він і брехні, не залежно від того, походить це з вуст президента, журналіста чи носія голівудського «Оскара».

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...