Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 23, 2017

Колоніальна адміністрація й українська мова

Автор:

|

Травень 04, 2017

|

Рубрика:

Колоніальна адміністрація й українська мова

Карл Маркс вважав, що чужою мовою в країні розмовляють тільки чужинці й окупанти. Можна сподіватися, що сучасні політики та депутати, олігархи, банкіри, мільярдери, власники чужомовних газет, журналів, радіо та телеканалів про це знають, бо ж марксизм-ленінізм був найважливішим «предметом» на всіх факультетах усіх університетів та інститутів СРСР.
Статистичні дані про те, що в Україні менш ніж 35 % газет, менше ніж 25 % журналів та іншої періодики виходить українською, а українських — 91 % шкіл, є свідченням того, що не незалежний уряд і парламент зі Президентом на чолі керують цією важливою ділянкою держави Україна. Німецький філософ Іммануїл Кант (1724-1804) казав, що шлях у майбутнє завжди лежить через минуле. Через яке минуле ж хочуть вести Україну її сучасні політики, партії та державні інституції?
Нещодавнє висловлення музиканта Олега Скрипки про те, що російськомовним громадянам України потрібно допомогти вивчити державну українську, викликало обурення Міністерства закордонних справ Російської Федерації (РФ). І це все на фоні мовної і національної політики Кремля, де ліквідували єдину українську бібліотеку на всю державу, де немає жодної української школи, жодного українського телевізійного каналу, чи радіохвилі. А що стосується друкованого слова, то в РФ навіть українське слово називають терористичними. А української мови, вважають вони, «нє било, нєт і не будєт».
Тому виникає питання: хто є керує «російськими школами» в Україні, які немов ракова клітина на хворому організмі української мовної політики в освіті. Чому, наприклад, в Ужгороді надали найкращий шкільний будинок російській школі? Та ж росіян в Ужгороді «кіт наплакав», а на ремонт колись чеської школи гроші надала не Москва, а Чеська Республіка. Зрештою, чехи були співгромадянами в ЧСР, до якої входило тоді Закарпаття.
Письменник І. Ольбрахт був серед перших чужинців, котрий звернув увагу на неписьменність закарпатців та на те, що чехи після приєднання Підкарпатської Русі до ЧСР 1919-го не сприяли тому, щоб розвивати шкільництво літературною мовою, яка була найближчою до їхніх говірок — українською, але пробували чехізувати його. Тобто, він уперше звернув увагу на те, що чеська адміністрація поводиться як окупант, а не помічник, а свідченням цьому була і чеська школа в Ужгороді.
Саме відкриття російської школи в «чеській» є доказом заміни одного окупанта іншим. Правда, ми не дочекаємось якогось російського Ольбрахта на Закарпатті, бо не лише для росіян, але й для московської церкви та місцевих яничарів ця людність є «рідними рабами» ще з часів царської імперії.
Московська окупація Карпатської України звела нанівець усі національні досягнення цієї найзахіднішої гілки українського народу. Закарпатські ліси безбожно вирубували (це не припиняється досі), залишаючи лисі гори, на яких уже почалася ерозія. По всій області запровадили російську мову, а з нею й російські школи, бо імперія ніколи не визнавала права національних меншин. Отак і російська школа у центрі Ужгорода нагадує лише те, що українцям ще потрібно наполегливо боротися з колоніальною адміністрацією, яка дозволяє перекручувати історію, замовчує правду про українське минуле, без якого українці не можуть будувати майбутнє.
А про те, що московські брехуни баламутять мізки багатьом українцям, свідчить їхнє перекручування слів Олега Скрипки, мовляв, образив «інтелект» російськомовних українців, які навіть на державній посаді міністра не здатні вивчити державну мову. А факт, що в жодній цивілізованій країні світу не знайдете міністра, чи іншого посадовця без знань державної мови, чомусь замовчується.
Атаки на одного з найуспішніших співаків України через вигадані та безпідставні звинувачення у «образі» чийогось «інтелекту» є свідченням того, що втрата «авторитету руського міра», впливу Російської православної церкви та московської забріханої пропаганди наростає, а «підживлювати» їхнє існування якось потрібно, бо інакше одна з останніх імперій світу розпадеться.
Звісно, шлях до правди завжди був довгим, бо ж і віру у Христове вчення прийшлося довго захищати і за неї постраждали мільйони людей. Українці не мають свого Спасителя, але ж мають тих, хто запровадили і утверджували його вчення, починаючи з хрестителя Володимира і продовжуючи будівельником храмів Господніх Іваном Мазепою, митрополитами Липинським, Шептицьким, Сліпим та іншими. А те, що вороги України при питанні мови починають «сичати», мов отруйні змії, є свідченням того, що вони своєю отрутою хочуть примусити українців зійти зі шляху пізнання свого минулого, через мову своїх предків. А шлях до майбутнього йде тільки через пізнання минулого. Українці мають його вивчати, бо вони мають чим пишатися.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Loading...