Новини для українців всього свту

Sunday, Oct. 20, 2019

Колективна відповідальність і проблема підміненого змісту слова

Автор:

|

Грудень 20, 2012

|

Рубрика:

Колективна відповідальність і проблема підміненого змісту слова

Про те, що не можна звалювати провину за політику влади на плечі всього народу, особливо коли йдеться про нацистську політику, уже багато мовилося. І більшість висновків була такою, що не слід усіх німців звинувачувати в тому, що саме за їхньої влади в Європі будували газові печі, де спалювали людей, і концентраційні табори, у яких мільйони зазнали знущань і смерті. Численні дискусії на тему колективної провини таки схилялися до того, що не можна звинуватити народ, бо антилюдську політику провадила нацистська влада. Та це – коли йшлося про злочини нацистів проти людства, про Голокост, завдяки якому світ довідався найбільше про нацистські злочини.

Інша річ, коли говоримо про не менш злочинний режим — комуністичний із його партією большевиків, який відрізнявся від нацистського лише тим, що використовував не газові камери, а голодну смерть для винищення народів. Концентраційними таборами комуністи СРСР випереджали своїх німецьких однодумців вже з 20-х рр. ХХ ст., що засвідчив автор-свідок, заступник комісара Лісового господарства СССР Карл І. Альбрехт у книзі «Зраджений соціалізм» (Берлін-Лейпциг, 1938). Німецький комуніст, який 1924-го виїхав до СРСР, аби будувати соціалізм, на власній шкірі пізнав большевицький режим, який згодом його звинуватив у шпигунстві та засудив до страти. Завдяки тому, що він не був совєтським громадянином, йому вдалося виїхати живим до Німеччини, де він повністю повірив націонал-соціалістам і де бачив більше соціалізму, ніж у СРСР. Його книжку нацисти використали для власної мети — і видання з десятитисячного першого накладу 1938-го виросло до понад двомільйонного 1944 року. Звичайно, нацисти використали її задля своїх пропагандистських намірів, але факти, підтверджені фотографічним матеріалом, не втрачають своєї вартості. І саме зараз слід би було перекласти цю книжку українською — може б, тоді виборці КПУ в Україні зрозуміли, куди можуть їх запровадити такі депутати-комуністи, які вже два роки в коаліції зі своїми історично непримиримими класовими ворогами, котрих утримали при владі аж дотепер.
Те, що Альбрехт із комуніста став нацистом, свідчить лише про близькість ідей обох ідеологій, а самих методів нацистів він не побачив, бо не був причетним до злочинів. Так само він не був причетним до злодіянь, які чинили його однопартійці в совєтських в’язницях і концентраційних таборах, які тут звали трудовими, чи виправними таборами, чи якось інакше.
Нюрнберзький процес над націонал-соціалістами поклав край цьому політичному угрупованню, і тепер у Німеччині знаходяться лише поодинокі симпатики колишніх верховодів, які не мають впливу на державну політику.
Цілком інакше склалося в Україні. Після розпаду СРСР комуністи притихли. Коли ж помітили, що влада й народ «призабули» їхні злочини та не ставлять їх перед справедливим судом, то знов стали відверто виступати проти української держави й своїми демагогічними виступами зуміли видурити понад 2 млн голосів на парламентських виборах. Саме це є свідченням слабкості опозиції, яка боролася з партією влади й котра не мала шансів на перемогу, і цілком протилежне говорить про тих, які цю владу підтримували, допомагали їй постійною більшістю у Верховній Раді (ВРУ) приймати антинародні й антидержавні закони, порушуючи Конституцію!
Тут знову постає питання відповідальності: хто ж має стояти на сторожі інтересів народу та держави? Звісно, що народ, у першу чергу. Але річ у тому, що в Україні звикли, що понад 300 років правив царат, а потім на 70 років його замінила «диктатура пролетаріату». Багато хто ще не зрозумів, що коли тебе купують за гречку, олію чи гривні, то не для того, щоби ти не мусив іти купувати сам, а тому що хтось хоче за твоєю допомогою здобути щит, який його врятує перед беззаконністю. У цивілізованому світі важко знайти країну, де би так безкарно поводилися з тисячами голосів виборців, як це було на останніх виборах до ВРУ. І найбільше дивує, що десятки (а то й сотні) тисяч виборців змирилися з фальсифікаторами, тож виринає питання: чому ви йшли на вибори, коли не вмієте постояти за свій вибір?
Єгипетський президент Мурсі заздрить Януковичеві. Він за допомогою своєї політичної сили хоче змінити конституцію, яка би влаштовувала його партію, але забув, що в країні є люди іншої думки, що «єгипетський майдан» ще свіжий у пам’яті, і єгиптяни — не українці. Януковича обрала навіть не половина виборців (Мурсі набрав на виборах понад 50 %), а він уже за кілька місяців зумів «придбати» тушки, котрі не представляли ані партій, ані виборців (бо їх не обирали за мажоритарною системою), але які віддали-продали свої картки владній партії. Саме це спричинилося порушення Конституції, а президента наділили повноваженнями, на які виборці не давали йому права! Можливо, саме в Єгипті врахували досвід України, і зараз сотні тисяч людей виходять на вулиці, щоби врятувати ідею, яка їм допомогла позбутися диктатора. Дуже можливо, що єгиптяни усвідомили свою відповідальність за країну, яка виборола собі право на протест, на прозорість, на свободу.
В Україні помічаємо цілковито інший підхід до відповідальності. Насамперед тут панує старе прислів’я, базоване на українських «реаліях»: моя хата скраю! Ось і бачимо всілякі спроби відвернути увагу суспільства від фальшування виборів, від невиплати зарплат, від погіршення життєвого рівня, від катастрофічної екологічної політики, від кричущої корупції, від тотального руйнування парламентської демократії, від спроб без згоди людей запроторити країну до Митного Союзу, який обіцяє нове рабство під зміненим фасадом!
Тому розгоряться дискусія, чи виграє п. Тягнибок президентські вибори проти Януковича. У медіа хапаються за вислів п. Фаріон від партії «Свобода»: чи вживати українське слово «жид», чи вже заяложене російське «єврей». Ці терміни в Україні вже використовуються давно, але політичного забарвлення їм інтенсивно надають щойно зараз.
Слід зазначити, що майже всі слов’яни вживають назву «жид» — отак роблять і найближчі сусіди українців: поляки, словаки та чехи. У цих країнах іншого слова не знають, тому «єврей» тут – цілковито невідоме й чуже слово. В Україні, де ця національна меншина була активним членом українського суспільства, етнічна назва «жид» ніколи не викликала образи, про що свідчить існування не тільки численної літератури, включно з класиками, а й Української Народної Республіки, у якій було представлене Жидівське об’єднання соціал-демократичної партії з міністром УНР Зільберфарбом, котрий входив до Центральної ради. Саме на грошах УНР чи не вперше в історії цієї національної меншини був зроблений напис івритом, чим не може похвалитися жодна європейська чи інша країна, де проживали євреї.
Отже, 90 років тому термін «жид» в Україні нікого не ображав, бо він був загальновживаний і іншого не знали, оскільки й не знали російської мови. За час інтенсивної русифікації України в слово «жид» було внесено негативний (образливий) зміст, який вкладають у нього в російській мові. Оскільки більшість єврейських оліґархів не знає української мови, а значна частина медіа належить саме їм, то й вони розкручують дискусію, яка відволікає увагу від основних проблем у країні.
Справа ж не в тому, як тебе звуть, бо ми знаємо, що німців називали фашистами, нацистами, гітлерівцями. Але ми знаємо також, що до всіх німців цього застосовувати не можна, бо були між ними й жертви нелюдського режиму. В Україні є прислів’я, що нема українця, який би не мав за приятеля жида! Чи знайдете ви таке прислів’я ще в котрогось народу? Це і є свідченням української толерантності до євреїв.
Участь євреїв у розбудові УНР, пізніше в УПА, свідчить про те, що тоді панували добрі взаємини між цими громадянами одної країни. Численна присутність євреїв в українській літературі, мистецтві, політиці в минулому та сучасному є свідченням того, що можна будувати Україну, не будучи етнічним українцем. З іншого боку, маємо низку етнічних українців, які стали запеклими українофобами, яничарами й готові навіть не за срібляк продати рідну матір у вигляді рідної країни, мови. Вважаю, що Мойсей Фішбейн, відомий український поет, — кращий українець, ніж відомий українофоб Колесніченко, чи відома антиукраїнка Бондаренко, або вся КПУ, до якої належить чимало етнічних українців.
Шукати причину неукраїнської політики потрібно не в терміні. Якщо жидів ображає їхня споконвічна назва в Україні, то слід узяти до уваги історичну долю цього терміну в Україні та замінити її на термін «єврей», бо ж саме зло, образа – не в слові, а в тому, як його сприймають. Оцінювати політиків і кожного громадянина України треба за результатами їхньої праці, їхнього ставлення до України, її народу, її мови, її історії, її культури. США — країна, яка расово, релігійно, етнічно, може, – найстрокатіша у світі, але громадяни її горді за свою країну навіть із різними рідними мовами при одній державній. Щоправда, вони не мають більшого від себе сусіда, який би їм накидав свою мову, свою історію!
Циган починають називати ромами, бо, мовляв, «циган» – слово образливе. І тут чомусь змінили назву цієї національної меншини без великих дискусій, а щодо жидів починають витягати аргументи: мовляв, класики цього слова не вживали! Але ж, як то сказав Тичина, «не той тепер Миргород, Хорол річка не та!» Саме форсування російської мови за два останніх роки і є причиною того, що доводиться надавати перевагу назві «єврей», якщо інша викликає неприємні почуття й образу.
Давно слід було поставити питання, чому у ВРУ, у міністерствах, у державних установах дозволено порушувати статус державної мови, починаючи вже з президента чи голови уряду, міністрів, ґубернаторів тощо.
У Канаді, на яку так часто люблять посилатися прихильники другої державної мови, не може обіймати посаду у федеральному уряді людина, котра не володіє обома мовами — англійською та французькою. В Україні немає федерального устрою, урядовці не володіють державною мовою, а на популярні телевізійні програми запрошують «гастарбайтерів» (принижуючи талановитих українських журналістів), які також вживають недержавну мову. Отже, порушення Основного Закону допускають ті, хто повинен слідкувати за його дотриманням. І тут ми підходимо знов до питання: а хто ж відповідальний за безчинства?
Гадаю, що висновки кожен може робити виходячи зі суб’єктивних і об’єктивних причин, наслідками яких є беззаконня, вседозволеність «обраних представників народу» або призначених «обраними».
Не слід піддаватися маніпуляції, не слід сприймати ліквідацію парламенту та його переведення на карткову систему ігрового казино, бо із цього «автомата» крім грошей випадають ще й беззаконня та корупція, за якою Україна вже перевершила багато африканських країн.
Починати треба з викорінення не тільки зла, але й його розсадників – комуністів-ленінців, які 70 років правили країною за допомоги насильства й чиї руки повністю в крові. Саме комуністи за роки свого владарювання посіяли серед народів нетолерантність, проводячи русифікацію всього СРСР і форсуючи «злиття націй в одну – з одною мовою й культурою», саме комуністи виховували нетолерантність до іншої думки, до релігії, і саме вони й досі мріють відновити імперію зла. Вони заперечують Голодомори, які самі організували, вони відверто виступають проти національної символіки та брутально порушують Закон про державну мову в Україні.
Якщо брати приклад із єгиптян, то можна надіятися, що колишні учасники Майдану пригадають свою силу, яка полягає не в «хаті скраю», а в активній участі в розбудові майбутнього свого та дітей, і згадають, що «разом нас багато – нас не подолати»!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...