Новини для українців всього свту

Saturday, Jul. 20, 2019

Інтереси пригнічених і тих, хто пригнічує, — протилежні

Автор:

|

Березень 26, 2015

|

Рубрика:

Інтереси пригнічених і тих, хто пригнічує, — протилежні

Путін

Саме цього ще не збагнув Путін і його оточення, що, зокрема, виразно помітно у погрозах застосувати ядерну зброю, якщо не буде виконуватися бажання кремлівського карлика. Спочатку московські «ґеббельси» через медіа пригрозили США перетворити їх на «атомний попіл». Потім і сам президент Росії наважився погрожувати атомною зброєю.

Після оприлюдненого свідчення Путіна у фільмі «Крим. Повернення на Батьківщину», де сам тиран відверто висловив готовність до використання зброї масового знищення людей, стало зрозуміло, що тут мова йде не про нормальних людей. Трагедією російського суспільства є те, що там навіть не задумуються над погрозами їхнього президента світові. І виникає враження, що кремлівський керманич і його поплічники навіть не припускають того, що відповідь на застосування страшної зброї буде не менш страшна.
Вражає лицемірство російського президента, котрий, з одного боку, твердить про «турботи про росіян і російськомовних», а з іншого — готовий використати проти них атомну зброю. Інакше кажучи, річ – не у російськомовних, а лише у захопленні чужих територій. Зазомбовані російськомовні українці є живим свідченням сили кремлівської пропаганди, бо до них навіть після «одкровення» Путіна про те, що він міг вдатися до ядерної зброї, від якої найбільше постраждали би саме ті, кого декларативно захищає Путін!
Зрештою, спустошена земля, де перебувають російські війська й їхні найманці, на сході України є найкращим доказом того, що може принести російське «визволення».
Улюблені путінські погрози застосувати атомну зброю вже починають озвучувати не тільки російські державні пропагандисти, а й дипломати. Саме так можна розглядати заяву російського посла в Данії Ваніна, котрий пригрозив цій скандинавській країні ядерними ракетами, якщо та дозволить розмістити на своїй території системи протиракетної оборони (ПР). Пан Ванін «забув», що системи ПРО служать для оборони, а не для наступу. Тобто, він лише додав аргументів, що саме для безпеки Данії й слід інсталювати ПРО.
До російського шантажу ядерними ракетами долучаються проросійські пропагандисти, яких можна знайти по цілому світі. На жаль, дуже часто трапляються і люди, які ще за СРСР здобули визнання знавців, котрі заплутались у нових умовах розпаду комуністичної імперії і не можуть зрозуміти прав новостворених держав, їхню незалежність і самобутність.
До таких можна зарахувати і відомого професора Кентського університету Ричарда Саква, автора численних публікацій про СРСР та Росію. Він на цій темі, як то кажуть, зуби з’їв. Звісно, що всі «східноєвропейські історії» та «славістичні студії» базувалися на «великому російському народові, великій російській культурі» тощо, і саме це виховувало майбутніх «славістів» та « істориків-східноєвропейців», які ставали «фахівцями» з усього російського, а решта національностей були лише таким собі доповненням до «великої російської історії».
Дивує те, що сам п. Саква, що має польське походження, не зумів побачити постсовєтську Росію такою, якою вона є насправді, а піддався російській пропаґанді. Дивно читати висловлювання п. Сакви про «націоналізм» Яценюка, тоді як про аґресію Путіна та його плани з відновлення імперії професор і не згадує. Він закидає Заходові те, що, мовляв, той відкинув Росію від НАТО, хоча РФ сама відкинула пропозицію Альянсу ще 1997-го.
Однобічне розуміння п. Саквою Кремля та його вимог до сусідів вказує на те, що навіть колишні експерти з комуністичного минулого Східної Європи не здатні позбутися упередження до новопосталих на руїнах СРСР країн. Чомусь навіть такий шановний експерт не згадує про право кожної нації на вільний і незалежний розвиток, про що сказано у Хартії ООН, зате твердить, що потрібно враховувати «інтереси Росії».
Не знаю, чи п. Саква може собі уявити відновлення в Німеччині культу Гітлера, його ідеї великої Німеччини, бо в Росії культ Сталіна підтримується й керівництвом країни. Гадаю, шановний професор не бачить того, що різниця між злочинами цих «вождів» — дуже мала. На щастя, британські політики не керуються такими вказівками щодо Росії, як експерт Саква. Та, на жаль, вони впливають на багатьох людей, що бачать наукові титули, котрі приховують незнання історії України.
Ще легше заплутати людей у «споконвічно» проросійській Німеччині. І то — не тому, що німкеня Катерина ІІ розбудувала Російську імперію. Більшість німців завжди ототожнювала СРСР із Росією, а «союзні республіки» залишалися «присадибними ділянками». В німецьких університетах східноєвропейська історія була історією Росії, а славістика обмежувалася російською мовою.
Поява книжки Ґабрієле Кроне-Шмальц «Розуміти Росію: боротьба за Україну та ароґантність Заходу» є підтвердженням того, що властивість помилятися — поширена людська риса.
Пані Кроне-Шмальц ще за існування СРСР (народжена 1949-го) вивчала східноєвропейську історію та «славістику». П’ять років працювала журналісткою у Москві, відома своєю філантропічною діяльністю для сиріт у Санкт-Петербурзі. Те, що вона повністю «просякла» любов’ю до Росії, не дивує, однак це не дає їй підстави для упередження й однобічного сприймання української трагедії в Криму та на сході країни.
Ми вже не раз звертали увагу на соціал-демократичних політиків Німеччини, котрі також «закликали» світ розуміти Росію, тобто її імперські амбіції. Але чому така досвідчена журналістка не звернула уваги на те, що один із найбільших людиноненависників ще й досі «вилежується» у Мавзолеї, а його наступник є в Росії прикладом для всіх?! Вона, певно, не ставиться до минулого Німеччини так, як до минулого Росії, бо була би зауважила те, як до нацистського минулого ставляться німці, а як — росіяни.
Саме книжка цієї пані є свідченням того, що освіта може не тільки «відкрити очі на світ», але й посприяти спотворенню фактів як минулого, так і сучасності. Гадаю, коли б п. Кроне-Шмальц ознайомилася з українською історією, із причинами трьох Голодоморів в Україні, з українською визвольною боротьбою, то не закидала би Заходові ароґантність і не закликала б «розуміти Росію» в її боротьбі за Україну. Може, вона би тоді зрозуміла всю ароґантність Кремля в порушенні міжнародного права, вторгненні в сусідні країни, анексуванні території та залякуванні світу ядерними ракетами.
Не знаю, чи своїм закликом «розуміти Росію» журналістка мала на увазі й її майже щоденні погрожування «немирним атомом» чи лише захоплення чужих територій України, Грузії, Молдови, Японії й самої Німеччини?
Активність згаданих авторів у двох країнах свідчить про величезний вплив пропагандистської діяльності не тільки через російські медіа, але й через численних прихильників. Це є лише доказом того, що українцям слід боротися не самою зброєю в руках, але й пером, яке донесе правду про нашу країну й спростує понад 300-річну брехню, яку москалі ширили у світі про себе та про Україну.
Цілковито відмінною від поглядів Сакви та Кроне-Шмальц щодо ситуації в Україні та прагнень Путіна є оцінка Лілії Шевцової, російського політолоґа, старшого наукового працівника Інституту Брукінса. В інтерв’ю «Радіо «Свобода» вона оцінила дії російського президента як «відвертий виклик світові та Заходу: я це зробив, і я гордий тим, що я зробив, я зруйнував світовий устрій, який встановився після розпаду Радянського Союзу, і я претендую на право інтерпретації світових правил гри, а також претендую на право поводитися так, як мені заманеться».
«Це — абсолютно не можливий із точки зору міжнародних правил виклик, який, очевидно, пояснюється тим механізмом, відпрацьованим ще торік: і аґресія в Україні, і той факт, що все населення Росії фактично примусили жити українським життям — російська політика, російське життя зникли з російського телебачення», — стверджує вона.
Отже, сам читач може побачити різницю в твердженнях експерта, котрий керується аналітичними знаннями, й «експертів», котрі не можуть звільнитись із тенет російського імперіалізму й не здатні зрозуміти, що мета й інтереси пригноблювача та пригнобленого — діаметрально протилежні.
Поява таких кардинально різних у своїх оцінках фахівців, як Саква, Кроне-Шмальц і Шевцова, нагадує деяких президентів і голів держав: приміром, був чехословацький перший президент Масарик, котрого народ любив і називав ніжним словом «татічек» (татусьо), а були Ленін, Сталін, Гітлер, Пол Пот і багато інших, котрим більше пасувало називатися кровопивцями.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

  • Oleksandr Nahornyy

Loading...