Новини для українців всього свту

Tuesday, Nov. 24, 2020

І найбільше терпіння колись закінчується…

Автор:

|

Листопад 24, 2016

|

Рубрика:

І найбільше терпіння колись закінчується…

Кремль

Йдеться не про терпіння через здоров’я, якісь трагедії, невдале одруження, тобто, не про особисте, а про те, що має суспільне значення. Людство пережило рабовласництво, кріпацтво, колоніальне поневолення, хижацькі, ідеологічні та загарбницькі війни — більшість із того вже закінчилося. Рештки можна спостерігати й зараз — останні подихи імперій, релігійних екстремістів. На жаль, і досі на нашій планеті залишилися створіння, які покликаються на свою релігію, чи пригадують свою імперську велич, аби вбивати, щоб заподіяти терпіння іншим.
Велика Британія, Іспанія, Франція, Португалія мали великі колонії, але зараз вони підтримують дружні взаємини з новопосталими незалежними країнами, які колись були їхніми колоніями. До жодної зі згаданих імперій не можна прирівняти Росію. Ця імперська країна навіть після понад 70-річного існування під фальшивою назвою не може змиритися з дійсністю, що країни, які після столітніх змагань здобули незалежність, хочуть бути самі собою.
Жодна з імперій не була такою брутальною до своїх колоній, як Російська — до України. На її рахунку не тільки зрівняння зі землею столиці Батурин, брутальне винищення не тільки козаків, але й жінок і дітей. Вона не могла змиритись з існуванням одної з найстарших мов на планеті — українською, бо та була доказом відмінності від московської. Тому були Валуєвський циркуляр, Емський указ, в совєтській імперії був запрограмований лінґвоцид, розстріли української інтелігенції, нищення Української автокефальної православної церкви, греко-католиків і Голодомор-Ґеноцид української нації 1932-1933 рр.
Винищували окупанти не тільки українську мову та культуру, але й сліди високої культури в Україні. Мистецтвознавець Ростислав Шмагало твердить, що 1922-го з України вивезли скарби, вартість яких дорівнювала золотому запасу Російської імперії.
Із 1990 року при Кабінеті Міністрів працювала Національна комісія з питань повернення в Україну культурних цінностей і саме тоді стали відомими вражаючі факти. До музеїв Москви та Петербурґа потрапили 63 колекції лише скіфського золота та скарбів Північного Причорномор’я, а ще — 158 колекцій ранньослов’янських скарбів.
Звісно, що й інші колоніальні країни вивозили скарби з колоній. Тепер важко оцінити вартість вивезених скарбів Єгипту до Великої Британії із, чи іспанськими загарбниками з Південної Америки. Та ці колишні імперії змирилися з втратою колоній і мають із ними добрі взаємини. А Лондону навіть вдалося створити з колишніх колоній Британську співдружність. Одними з останніх імперіалістів досі залишаються росіяни.
Незважаючи на загарбання предметів історичної вартості окупанти ніколи не присвоювали собі їхню історію. І саме в цьому західні імперії цілком інакше ставилися до минулого своїх колоній, ніж це робили московити на завойованих землях.
Найкраще відомі шляхи та методи московської імперії у нищенні усього українського — мови, історії, культури — української нації. Можемо з упевненістю сказати, що Московська імперія не тільки вивозила історичні скарби з України, але й робила все, щоб відібрати в українців не тільки їхню мову, але й історію.
Пам’ятник київському князеві Володимиру як «засновникові» російської держави є доказом історичної неосвіченості московитів, котрі, замість пошуків власної історії намагаються привласнити собі історію Руси-України.
Ще офіційна наука СРСР замовчувала цінні свідчення про українських прадавніх предків трипільців, котрі жили за кілька тисяч років до Р. Х. Незважаючи на те, що знайдені археологами прадавні речі вивозили в музеї Європи та за океан, територія, на якій жили трипільці, залишилася. Збереглись і найбільші у світі гіпсові печери на Тернопільщині, в яких ще є історичні докази цивілізаційного рівня Трипілля. Отже, украсти можна предмети, присвоїти чужу історію, а от із територією важче — вона була і залишиться українською.
На жаль, у самій Україні ще знаходимо величезну кількість людей, котрі не знають власної історії та готові повірити московській брехні. А брехні московській нема кінця-краю — спочатку брехали про братерство, одну віру, мову, один народ, а тоді раптом почали поширювати брехню про бандерівців, фашистів, людоїдів, котрі розпинають дітей. Ще й залучили до облуди Московську церкву, яка в Україні проповідує не Христову любов, а ненависть до ближнього.
Українці вже 26-й рік мають незалежну від окупанта країну, та досі бракує патріотичного виховання у школах, вищих навчальних закладах, в родинах. Досі переважає мова окупанта в медіа, досі міністр, депутат, посадовець може нехтувати державною мовою. У цивілізованому світі нема країни, яка б призначала на керівну посаду людину, котра не володіє державною мовою. Саме цей факт є знущанням над незалежністю й є свідченням того, що в країні ще панує дух колоніальної адміністрації.
Україна славиться у світі освіченістю своїх громадян. Та дійсність така, що друковане слово в незалежній країні на 70 % виходить мовою аґресора й окупанта, що такий же відсоток і в телевізійних програмах, що хоча б за 30 % української музики в ефірі й досі змагаються патріоти.
Посилатися на те, що в лавах борців проти російського аґресора борються й російськомовні є лише окозамилюванням та оманою людей, щоб відвернути увагу від факту: окупант посилався саме на вживання громадянами незалежної України його мови, щоб загарбати Крим, Донецьк і Луганськ.
Гітлер був першим аґресором, котрий використав мову як причину розширення нацистської держави — окупацією Австрії та Чехії. Путін лише скористався історичним досвідом фашистів.
Українські політики й увесь народ мають нарешті усвідомити, що незалежність Європи та світу обійшлася українцям у Другій світовій війні мільйонними жертвами та руйнацією країни. А тепер незалежність українці мають здобути самі, бо її не дасть Україні ні Трамп, ні Путін, ні Меркель.
Десятки тисяч загиблих і покалічених, близько 4 млн «гнаних і голодних», котрі були змушені покинути свої домівки, тисячі сімейних трагедій мають бути досить переконливими, для того, щоб чим швидше зупинити аґресора.
Мінські «неугоди» не дали поштовху до відновлення суверенітету та для контролю державного кордону України. Не зважаючи на російське саботування Мінських угод, Міжнародний кримінальний суд (МКС) у Гаазі (Нідерланди) офіційно визнав окупацію Криму Російською Федерацією збройним конфліктом.
А Організація Об’єднаних Націй ухвалила резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)». Росію визнали державою-окупантом, а Автономну Республіку Крим та місто Севастополь — тимчасово окупованою територією.
Отже, світ уже визнає воєнний конфлікт між Україною та Росією, а український Президент чомусь називає війну антитерористичною операцією. У військовій стратегії та термінології існують не тільки поняття: оборона, відступ, які війни не виграють; а також вдала атака, яка веде до перемоги. Тому українським генералам слід повчитися в Ізраїлю чи Хорватії, які й досі не були б незалежними, коли б зброєю не звільнили своєї території від ворога.
Ізраїльські патріоти здобули незалежність не тільки зі зброєю в руках, але й відновленням своєї мови — майже забутої. Її запровадили в освіті та відновили у всіх сферах національного життя. Українська мова перебуває у значно кращому стані, ніж іврит під час розбудови ізраїльської держави. Російськомовних в Ізраїлі зараз більше ніж їх є в Україні, але вони поважають державну мову Ізраїлю і навіть у думці не мають вимагати російську як другу державну в Ізраїлі. Та й держаним службовцем ніхто не стане, якщо не володіє івритом.
Саме мова була для Путіна вирішальним арґументом аґресії, тому українцям було б доречно звернутися до своєї мови, щоб цей арґумент окупант утратив.
І не можна підмінювати поняття війни з боротьбою з тероризмом, бо ж йдеться про аґресію чужої держави з наміром окупації. Потрібно людям пояснити і чому українські банки банкрутують, а російські в Україні процвітають? То що — в Україні панує колоніальна адміністрація?
Звісно, хтось може сказати: нічого — все пливе, все минає, минеться й Путін. Безперечно це так, але забагато страждань уже витерпіла Україна, вона заслуговує на краще життя, на зміни. А змін не буде, поки в Україні не запанує повага до власної історії, державної мови, яка є запорукою не тільки всебічного розвитку, але й всебічного добробуту, якого так сподіваються українці, котрі не споріднені з депутатами, суддями, чиновниками й іншими державними злодіями.

Йосиф Сірка

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply