Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 24, 2018

Хто перешкоджає використати досвід Ізраїлю?

Автор:

|

Серпень 30, 2018

|

Рубрика:

Хто перешкоджає використати досвід Ізраїлю?

Парад із нагоди 27-ї річниці незалежності

Військовий парад із нагоди 27-ї річниці незалежності та 100-річчя Української держави був доказом того, що українці мають чим пишатися. Техніка різноманітної зброї — від автомата до ракети, від панцерника до винищувачів та гвинтокрилів — це військовий арсенал, який би викликав гордість у будь-якої країни, навіть у Ізраїлю, відомого не лише своєю високою мораллю та патріотизмом, але й першокласним озброєнням.
Правду кажучи, Ізраїль повинен стати для українців прикладом відваги, рішучості, професійних дій політиків і військовиків. Між Україною й Ізраїлем існує дуже багато спільного не лише в історичній перспективі, але й в сьогоднішній ситуації.
По-перше, ізраїльський народ був бездержавним довший період, ніж українці, але йому вдалося понад 70 років тому (14 травня 1948-го) проголосити свою державу, яка щодня змушена пильнувати свою незалежність. Незалежна Українська Народна Республіка була проголошена 22 січня 1918-го, тобто, понад 100 років тому, але російський імперіаліст, що на той час вже змінив свою назву, спричинився до того, що уряд УНР був змушений перейти в екзиль. Доречно пригадати, що саме у в УНР вперше на Європейському континенті з’явився іврит на українських паперових банкнотах, поряд із українською, польською та російською. Варто додати, що Ізраїль не зазнав такої долі, яка випала УНР — існування в екзилі за час комуністичної диктатури спричинилося до того, що 1991-го неуки з історії України самі не розуміли, що йдеться про відновлення Незалежності, яка була проголошена і визнана іншими державами ще в січні 1918 року.
По-друге, євреї через свою розпорошеність по всьому світу були ще в гіршому стані, ніж українці, які все ж таки жили на своїй споконвічній території, але терпіли від різних імперій. Зрештою, обидва народи зазнали ґеноциду у ХХ ст.: євреї — від нацистських, а українці — від більшовицьких злочинців.
По-третє, певна подібність є й щодо стану івриту й української мови. Якщо іврит увійшов майже у забуття через відсутність держави, через велику розпорошеність євреїв, то українську мову імперський московський окупант намагався століттями не лише заборонити, але й не визнавати. Кремлівський ватажок Путін досі не хоче визнати українського народу і мови, в чому має активну підтримку московської церкви, яка твердить, що «українська мова Богу неугодна» (тобто, вона є, але «неугодна»).
По-четверте, сучасна ситуація України й Ізраїлю вказує також і на небезпеку, яка загрожує не лише окремим громадянам, але й всьому народу.
Хочу зупинитися саме на четвертому пункті, оскільки від підходу до рішення проблем, з рішучих кроків ізраїльської влади й армії мала б учитися українська влада, політики й армія. Ізраїльтяни мають щодня справу з різними групами терористів, які всякими методами намагаються чимось нашкодити Ізраїлю. Терористичні атаки на Ізраїль нагадують щоденні напади росіян і нею оплачуваних терористів на сході України. Різницю щодо боротьби з ворогом в Ізраїлі і в Україні, як то кажуть в народі: і сліпий побачить!
Ізраїльські захисники нещадно карають тих, хто посягає на життя громадян Ізраїлю, їх не зупиняє навіть державний кордон — палестинців, чи сирійців, якщо йдеться про вбивство, ракетні обстріли, чи іншу небезпеку для Ізраїлю. І саме тут бачимо велику різницю між українською владою й її військовим командуванням у ситуаціях, коли майже щодня гинуть українські солдати або мирне населення. І справа тут не у міжнародному кордоні, з яким має до діла Ізраїль, але у тому, як влада ставиться до терористів (пригадаймо «успіхи» антитерористичної операції), чим їм відповідає!
В різних репортажах із лінії фронту часто чуємо: ворог стріляв по нас зі забороненої та незабороненої зброї, але ми дотримуємось угоди тиші. Як можна «дотримуватися» чогось, що вже четвертий рік відсутнє на російсько-українському фронті — миру, тобто, відсутність будь-якої стрілянини, від якої гинуть цивільні та вояки?
За роки так званого миру Російська Федерація (РФ) не дотримувалася угоди жодного дня. Вона вірна своїй традиції — підпис як обіцянка, що дозволяє вдосконалювати гібридну війну, яку дуже легко вдається провадити не лише проти України. Цю гібридну війну вперше було запроваджено проти Чеченської Республіки Ічкерії, коли Путін перетворив підпис свого попередника про визнання незалежності Чечні на гібридний документ. Так він зробив і з Грузією й Україною, на якій «вдосконалив» своє ведення гібридної війни, що й втілив у анексію Криму й окупацію частини східної України.
Зрештою, Путін, як вихованець школи КДБ, «вдосконалив» і поширив гібридну війну не лише на таких національних керівників, якими були, Коновалець, Бандера та Ребет, але й на своїх дисидентів», якими стали Литвиненко, Скрипаль і десятки інших, смерть котрих не набула великого розголосу.
Все це відомо не всім українським політикам, українцям узагалі, але постійні страшилки про другу найбільшу армію у світі, про атомні бомби, про неможливість виграти війну проти такого монстра, стають не правдою, але виправданням неохоти, а може нездатності корумпованих політиків та офіцерів бути рішучими.
Історія нас вчить, що не раз були випадки, коли велетень програв малому (першим таким випадком, згідно з біблійним переказом, було єдиноборство філістимлянина Ґоліафа з пастухом Давидом), а за нашої пам’яті маленька Фінляндія 1939 року вистояла у війні з велетом СРСР (трохи більше 3 млн фінів, число їхнього війська не перевершувало 400 тис., яку завдало втрат московському загарбникові — 1,8 млн солдатів і 200 тис. загиблих), хоч й втратила деякі частини території, які й досі чомусь належать РФ. Зрештою, і В’єтнам не здався велетню США, а Афґаністан досі морочить голови усім найпотужнішим державам і не дає можливості їм проголосити свою перемогу. Та все ж, найкращим прикладом того, що перемагає не кількість, є існування Ізраїлю, населення якого становить менше 10 % населення вороже наставлених до нього арабських країн.
Отже, справа не в кількості, а в якості боротьби з ворогом. Тому слід українській владі попросити ізраїльських фахівців, котрі б фаховими порадами допомогли українцям очистити українську територію від нечисті, яка забруднює українську землю та щодня вбиває, чи калічить українських громадян та їхніх захисників.
Із тих українських патріотів, які полягли за час «миру та тиші», і з тих, хто покаліченні лікуються в домашніх і закордонних закладах, можна вже було давно сформувати хоч пів дивізії, яка була б здатна витиснути бандитів за межі Української держави і стати на захист її кордонів.
Демонстрація наймодернішої військової техніки та зброї буде цілковитою витратою коштів на «показуху», якщо влада та військо не будуть здатні очистити українську територію й укріпити державний кордон. Московський аґресор не звертав увагу на жодні попередження, коли окуповував Крим і схід України, він лише твердив і твердить, що «допомагає соотєчественнікам» по мові. Важко собі уявити, що трапилося б у цілому світі, коли б таке гасло висунула Велика Британія, чи США, де ще у світі залишився б «безпечний» острів без англомовних «соотєчественніков».
Совєтська пропаґанда любила хвалитися, що Сталін провів військовий парад у Москві, коли німецька армія стояла перед Москвою і танки та солдати йшли прямо з військового параду на фронт. Звісно, ніхто такого наказу не чекав від Порошенка, але за смерть убитих і поранених захисників України, котрі стали жертвами ворожої аґресії на російсько-українському фронті на сході України, день перед 27-ю річницею Незалежності, треба було використати ізраїльський досвід — знищити зброю, і тих, хто полює на українських захисників своєї території. Зрештою, ворогові конче потрібно показати, що українське командування не терпітиме, щоб українських захисників Батьківщини розстрілювали, мов зайців, в той час, коли модерна зброя і техніка застосовується, мов реклама, на військовому параді.
Демонстрація зброї та техніки, якою займається українська влада, дорівнює «відважному», який у кишені показує своєму противникові комбінацію з трьох пальців, тобто — дулю.
Тому необхідно пам’ятати, що сила полягає не у показі, але в дії і українці будуть щасливішими, коли їх нагороджуватимуть не посмертно, а за життя і не лише за військову хоробрість, але й за новаторські ідеї, від яких усім буде краще. І тут українцям також слід приглянутись до ізраїльтян, з якими їх об’єднує так багато страждань на їхньому шляху до проголошення і збереження Незалежності.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Loading...