Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Oct. 19, 2018

Громадська відповідальність

Автор:

|

Липень 09, 2015

|

Рубрика:

Громадська відповідальність

Корупція

Українці в цілому світі перебувають зараз у надзвичайно складному, хоча й динамічному становищі. Звісно, ніщо не можна прирівняти до воєнного стану, що є пріоритетною справою для українців не тільки в Україні, а й у діаспорі, хоч діаспоряни відчувають цей тягар — криваві людські жертви, небезпеки, а також фінансові клопоти — не так, як брати і сестри на рідних землях. Найгірше, мабуть, – те, що доведеться нам усім усвідомити, що воєнний стан або щось подібне до нього, чекає нас, мабуть, надовго. На так довго, поки нашим сусідом є москаль. Тому потрібно готувати відповідну оборону з великою кількістю військовослужбовців, а також сучасну зброю та техніку. Це вимагатиме великих коштів.
Напевно, друга головна небезпека — корупція в Україні. Після російської аґресії це — найгрізніша проблема, що може похитнути саму державність, бо ділить суспільство на дуже багатих і дуже бідних і з мінімальним середнім класом. Такі різні партнери не можуть спільно розбудовувати сильну державу. До того ж, майже ніхто не бажає жити та влаштовувати своє сімейне життя в умовах бідності, без перспектив. Тому й родини часто є малодітними або люди шукають кращого життя за кордоном. Унаслідок цього зменшується населення. Проблема не розв’язується навіть в умовах проголошення боротьби з корупцією. Бо найбільше покривдженими корупцією є звичайні громадяни, а ті, хто зараз верховодить і проголошує боротьбу з цією корупцією, вважають, що їх це не стосується, і фактично застосовують принципи прозорості не до себе, а тільки до своїх олігархічних конкурентів.
Мабуть, на подив декого, на Заході також існує корупція, тільки інколи за неї все ж таки карають, хоч значна частина таких проявів її залишається без наслідків. В українські діаспорі теж є багато випадків корупції. З огляду на західне законодавство та відносно незалежне судочинство, корупція мусить відбуватися переважно стихійно, зокрема через недогляд інших членів громади, котрі або не мають часу боротися з нею, або просто не звертають на це уваги.
Покоління перших трьох хвиль імміґрації здебільшого вже відійшли у вічність. Вони, в основному, побудували наші фінансові інституції, народні чи громадські доми тощо. Однак із відходом вони залишили все у руках своїх дітей, також в своїй основі імміґрантів, котрі були дуже молодими з приїздом чи вже в діаспорі народжені, внуків, а також новоприбулих представників «четвертої хвилі», яка має особливі позитивні ознаки, такі як працьовитість, освіта, але обмаль громадського досвіду чи відповідальності.
Це явище — надзвичайно поважне, а може, і критичне зараз, тому що маєтністю, придбаною першими трьома хвилями, тепер адмініструє фактично купка людей з менш альтруїстичними задумами і під мінімальним громадським контролем. При цьому переважає відсутність звітності, порушення домовленостей між жертводавцем та установами окремих фондів через незнання, а інколи — і тенденційно. При запитах громади відповідь інколи отримуємо, що, мовляв, ми робимо податковий звіт перед державою. Однак у більшості випадків це — не звітність чи контроль, оскільки податкові звіти мають переважно тільки інформаційний характер та не передбачають перевірки фінансової діяльності.
Є три можливих шляхи розв’язання цієї проблеми. Перший і, напевно, найменш бажаний — це урядове втручання у фінансову діяльність цих інституцій. У західних демократичних державах є різні законні приписи, а також наглядові інстанції, в т. ч. судочинство, яке здійснює нагляд за громадськими установами, що були оформлені та мали би працювати на потреби громади — освітні, суспільні, соціально-розважальні та харитативні. Чому це – найменш бажана розв’язка? Бо вона — дуже дорога, з огляду залучення професійного персоналу, покарання від держави, ба більше, це є цілковита втрата цією інституцією її майна. Очевидно, що при цьому є ще особисті неприємності, до яких українські громади не звикли.
Друга і, мабуть, найбажаніша, але не дуже імовірна розв’язка — це сумлінне усвідомлення легального або навіть нелегального проводу такої інституції, що вона й її капітал — це не приватна власність її керівництва, що вона належить громаді, і готовність зробити те, що є морально та юридично правильним, хоча інколи навіть собі на збиток. Ця розв’язка, щоправда, деколи приносить також певні фінансові зобов’язання та звітність, а то і розрахунки з боку тих, хто зараз керує.
І третя й, напевно, найреальніша розв’язка — це усвідомлення громадою, що тут щось негаразд. Не потрібно багато людей, котрі провели би ретельний громадський аналіз такої інституції, який завершився б вимогою повернення цієї інституції та її капіталу в громадське користування. Проте це вимагає ініціативних осіб громади, а також безкорисливого залучення наших фахівців, котрі можуть допомогти не тільки у з’ясуванні проблеми, але й у переорганізуванні інституцій, усучасненні їх, може, поєднанні їх із іншими існуючими структурами, які не тільки успішно працюють, а й мають світле майбутнє. Або навіть можлива закономірна ліквідація не спроможної до подальшої діяльності інституції та передачі її капіталу для користування українській громаді.
Перший крок — це усвідомлення проблеми людьми, котрі справді керуються думкою про добро громади. «Моя хата скраю» — тут не спрацює.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...