Новини для українців всього свту

Monday, Sep. 28, 2020

Геть від Москви!

Автор:

|

Травень 29, 2014

|

Рубрика:

Геть від Москви!
Микола Хвильовий

Микола Хвильовий

Наведене в заголовку гасло в середині 1920-х років сформулював класик української літератури Микола Хвильовий. Він гостро відчував небезпечний дисбаланс в українсько-російських культурних відносинах, вважаючи, що панування російської культури в Україні закріплювало її, України, колоніальний статус.

Але ще за десять років до Хвильового суть цього ж гасла, але у сфері духовно-релігійній, обґрунтував єпископ Станиславівський Григорій Хомишин.
Цьогоріч виповнюється 100 років від початку Першої світової війни. Уже з перших її днів театр військових дій розгорнувся в Галичині, а у вересні 1914-го до Львова прибули генерал-губернатор граф Георгій Бобринський і тисячі адміністративних урядовців: таємна російська поліція, представники московського православія, провідники галицьких москвофілів, котрі перед початком війни змушені були переїхати до Росії.
Москвофіли разом із єпископом Євлогієм і Г. Бобринським розпочали брутальну агітацію проти Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Офіційний звіт жандармського полковника Мезенцева стверджує, що протягом кількох місяців московської окупації Галичини жандарми провели близько 1,2 тис. арештів і понад тисячу обшуків; за постановою генерал-губернатора Бобринського було вислано вглиб Росії 578 людей (серед них — митрополит Андрей Шептицький і 34 греко-католицьких священики).
За сім місяців російської окупації царська адміністрація за допомогою місцевих москвофілів свідомо знищила тут усе, що було українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, українські книжки, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні «Просвіти», наукові, освітні, господарські та спортивні організації. Було пограбовано багато українських установ культури, зокрема Наукове товариство імені Т. Шевченка, вивезено найцінніші речі з бібліотек і музеїв, у тому числі з Перемишля було викрадено корону-митру Данила Галицького, якої росіяни досі нам не повернули. Українську мову московські окупанти повністю ігнорували, а за спілкування нею — переслідували.
У статті «До історії Галицької Руїни 1914-1915 рр.» видатний український історик С. Єфремов писав: «Хмари російських чиновників у мундирах і рясах обсіли Галичину й прикладали тут до діла свій випробуваний у бюрократичному насильстві та крутійстві досвід, дикі над нею експерименти творячи».
Отож кількамісячна «місіонерська» діяльність Російської православної церкви (РПЦ) у Галичині спричинила повну дезорганізацію релігійно-духовного життя УГКЦ. Ситуація ускладнювалася й тим, що Львівська архієпархія та Перемиська єпархія фактично залишилися без ієрархічного проводу: митрополит Андрей Шептицький перебував на засланні в Росії, а єпископ Перемиський Костянтин Чехович, не витримавши окупаційної наруги, тяжко занедужав і у квітні 1915 року помер. Єдиним правлячим єпископом у Станиславові залишався владика Григорій Хомишин.
І в цих неймовірно важких обставинах, з огляду на зовнішні російсько-окупаційні та внутрішні москвофільські загрози, єпископ Хомишин ухвалив тверде рішення — провести у своїй єпархії календарну реформу, відмовившись від анахронічного Юліанського календаря та прийняви новий – Григоріанський. Ось як він аргументував цю необхідність у своєму пастирському посланні «Про післанництво українського народу в католицькій Церкві» від 15 лютого 1916 р.: «Порушу ще одну справу, котра є ще більше пекучою і котра принесла нам ще більше шкоди як щодо віри католицької, так і також щодо нашого становища державного і народного. Маю тут на гадці календар Юліянський, який вважається зазвичай календарем російським. У зносинах життєвих і суспільних ми уживаємо календаря нового, тобто Григоріянського, але всі свята і торжества обходимо згідно з давним календарем, тобто Юліянським, разом з російськими шизматиками. Сего я зовсім не можу собі пояснити: яким чином цей календар може нас в’язати? Всі це відчувають, всі визнають, що цей календар не має основи астрономічної, що для нас шкідливий, а однак донині ми не відважились ані одним кроком наперед поступити.
Дотримання проте далі з нашої сторони давнього календаря Юліянського, і то серед нинішніх подій і обставин, і то з огляду на нахабство російської шизми, було би провиною непростимою. Цю нашу впертість неможливо нічим оправдати, хіба нашою короткозорістю, через яку недооцінюємо найбільшої небезпеки і найсильніших впливів з російської сторони.
Хто ми є? Бо якщо ми не маємо нічого спільного з державою російською, то чому тримаємось календаря російського? Чи це не відбилось на нас страшними і вражаючими наслідками в часі подій цеї світової війни? Чи такі потрясаючі трагедії були би мали у нас місце, або в такій мірі, якщо би ми були раз зірвали всякі мости впливам і агтаціям російським в нашім народі? А одним з таких мостів, і то найсильнішим, є якраз обходження свят і торжеств церковних після календаря російського».
Які вражаюче пророчі слова Блаженного Григорія! Навіть не віриться, що від часу їх проголошення минуло сто літ і ми знову перебуваємо в стані окупаційної війни, оголошеної нам Росією, і залишаємося безсилими перед аґресором, бо серед багатьох інших залежностей і надалі міцно пов’язані з ним календарно-обрядовою пуповиною.
Календарній реформі владики Григорія так і не судилося звершитися. Щоправда, згідно з його постановою, празник Благовіщення 1916 року Станиславівська єпархія відзначила 25 березня за Григоріанським календарем, але після того ура-патріоти й москвофіли здійняли такий вселенський лемент, що Блаженний Григорій змушений був відкликати своє рішення, хоч до кінця свого мученицького життя був переконаний у правильності й актуальності цієї ініціативи, пишучи з гіркотою: «Справді, велика шкода, що введення в життя календаря Григоріянського в цілій (Галицькій) провінції не може зараз наступити. Се був би епохальний пролом в житті нашого народу».
І тепер, перед реальною загрозою навали «русского міра», який, як і століття тому, наступає на Україну широким фронтом у повному бойовому спорядженні — і мілітарно, і духовно, — чи не настала найвища пора, щоби сповнилася пророча візія Блаженного Григорія, і ми, українці, нарешті вже від цього року почали разом з усією Вселенською церквою, разом з усім цивілізованим християнським світом єдиним серцем і вустами славити Різдво та Воскресіння Христове, а не пленталися й надалі у хвості московського православія?

о. Ігор Пелехатий

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply