Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Досить плювати в дідівські криниці!

Автор:

|

Травень 14, 2015

|

Рубрика:

Досить плювати в дідівські криниці!

Русский медведь

Це почуття, мабуть, викликане різними чинниками, зокрема статтями чи листами проти героїв ОУН і УПА та мовчанкою наших «заслужених» науковців, інституцій, часописів в Україні й діаспорі. Переписують нашу історію свої і чужі, а в нас — відсутність національного почуття обов’язку. Де наші науковці, де наші інституції, наші публікації, де наше громадське сумління? Одним словом, мені набридло дивитися на все це, і тому вирішив висловити свої жалі. Подобається це комусь чи ні!

Росія як держава, її режим і народ, за малими винятками порядних людей, а також деякі нерозумні та злісні поляки та євреї є ініціаторами цього. Обвинувачень досить. Але є ще й перевертні — за гроші, за славу чи просто через злобу. Ці, мабуть, — найгірші, бо їх більше слухають, тому що вони хоча б за приналежністю — українці.
Лист до президента й голови ВРУ за підписом дуже поважних та менш поважних «науковців», напевно, інспірований українцями та вислужниками українських інституцій. До речі, засада академічної свободи забезпечує їм право продовжувати жерти Україну на своїх позиціях за українські гроші. Але як пояснити те, що форум для них знаходять українські видання й інституції? А де відсіч від совісних українських науковців та інституцій? Проблема не тільки в захисті ОУН-УПА, а, радше, у нашій українській історії і правді загалом.
Американські історики та публіцисти російського походження активно працюють над встановленням політики США для тісніших зв’язків із Росією і Путіним, оминаючи відкриті та зухвалі аґресії, а також перекручування історії. Один такий приклад — Ніколас Ґвоздєв, американський москаль, впливовий своїм стажем праці професором студій національної безпеки при «Ю.С. Навел Вор Коледж». Написав статтю, опубліковану у поважному виданні про «українські давні антипатії», вказуючи, що питання загадкового права суверенності України Путін правильно розуміє в контексті історії самої України: «300 років історії пояснюють, чому Путін не спроможний бачити свого сусіда як повністю легітимну суверенну націю».
Москаль представляє історичну постать козацького гетьмана Івана Мазепи як зрадника, який своїм союзом із шведами розбив козацтво й тому був правильно покараний за зраду, програв битву й опинився в екзилі. Росія виступила як гравець у європейських справах. Ґвоздєв підкреслив правильність свого аргументу тим, що Російська православна церква голосила анафему Мазепі за те, що той порушив свою присягу лояльності цареві Петру, а Українська православна церква, яка залишилася у злуці з Московським патріархатом, далі відмовляється зняти цю анафему.
Я звернувся, мабуть, наївно, до двох наших передових наукових інституцій у діаспорі, щоб авторитетно та по-науковому розвіяти цю пропаганду. Від однієї зовсім не було реакції. Від другої отримав відповідь, що там «постараються», але на цій відповіді і закінчилися їхні старання.
У березні ц. р. Путін і Кремль відзначили в Москві першу річницю так званого референдуму на Кримському півострові про «возз’єднання з матушкою», вказуючи на глибокі та давні корені Криму з Москвою. Я на цю тему написав статтю за порадою наших істориків старшої гвардії. Намагався всякими способами її опублікувати в російській періодиці, але мені не вдалося. Опублікували американські й українські видання.
Крім моєї статті не бачив нічого серед публікацій, що вказувало би на правду: що спільне коріння Москви і Криму — відносно тендітне, адже першого зближення вони зазнали щойно 1783 року, коли Москва окупувала Крим; що зв’язки Криму та Києва йдуть від княжих часів, а від московської окупації Крим належав до української губернії, і щойно після оформлення РСФСР його залучено туди; що російське населення Криму є наслідком ще одного сталінського ґеноциду, цього разу — кримських татар, — і колонізації півострову москалями; що за рішенням СРСР Крим було передано відповідними постановами до УРСР 1954-го й що це закріпили Гельсінські угоди від 1975 року; що ініціював і підписав їх також СРСР, а також визнав і досі визнає весь цивілізований світ; що Росія окремо це визнала договором про дружбу з Україною від 1997 року.
І де ж солідна наукова праця на цю тему англійською мовою від наших наукових інституцій? Чи є актуальніші теми?
Ну, гаразд. Ті українці, котрі написали статті чи листа проти ОУН-УПА і навіть назбирали підписи незрячих «науковців»-чужинців, наплювали в дідівську криницю – і біс із ними. Але є дуже багато таких, хто це дозволив своєю лінню чи байдужістю. Читав я сьогодні трирічний звіт із діяльності одного з наших передових наукових товариств у діаспорі. Немає там і натяку на зусилля щодо захисту нашої історії й історичної правди.
Мабуть, не потрібно називати осіб, інституцій чи наших публікацій, які провинилися з цього огляду безпосередньо чи посередньо. Кожен і кожна має відчути свою відповідальність, а також свою провину.
Звідки прийшов вислів: «Тож досить плювати в дідівські криниці»? Це — гіркі слова, слова бунту українського гурту «Тартак» ще під час Помаранчевої революції. Це — осуд молоддю своїх старших.
Як ми зможемо розмовляти з нашою молоддю чи дітьми й онуками, коли самі плюємо або дозволяємо, щоб інші плювали у наші дідівські криниці? Паплюження нашої історії і наших героїв — це приниження нашої гідності. Коли вже нарешті УКРАЇНСЬКА наука буде служити УКРАЇНСЬКІЙ правді?

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...