Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 23, 2020

Чи прозріють декотрі українські й європейські посадовці?

Автор:

|

Серпень 20, 2015

|

Рубрика:

Чи прозріють декотрі українські й європейські посадовці?

Машини ОБСЄ

Чи знімуть декотрі європейські політики рожеві окуляри, щоб побачити путінську Російську Федерацію (РФ) такою, якою вона насправді є? Спочатку було заперечення окупації Криму, потім Путін її привселюдно підтвердив. Були заперечення російського втручання у справи сепаратистів, та керували всім кремлівські фахівці. Вершиною цинізму стало збиття малайзійського літака російською протиповітряною системою «Бук», яке заперечив російський дипломат у Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Весь світ знає, що в Україні російська армія, їхні найманці та «добровольці» становлять близько 80 % всього бандитського складу окупантів. Москва ще жодного разу не дотримала дане Путіним слово у Мінську. Вершиною порушень цих домовленостей стало спалення автівок спостерігачів Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ) в Донецьку 9 серпня ц. р.
Якщо пригадати перебіг подій підчас «припинення вогню», то можна зауважити, що за час «тиші» загинули сотні українських солдатів, ще сотні були покалічені, втратили ноги, руки, очі тощо. Ми звикли до вимог європейців, що, мовляв, військової перемоги не можна досягти, бо РФ — дуже сильна! Чомусь і декотрі українські посадовці твердять, що проти терористів немає шансів виграти війну. Може, й справді було б так, ще рік тому, але тепер Україна має, за словами одного американського інструктора, найкращих солдатів у світі!
Слід пригадати і декому з українських посадовців, що війни виграють не завжди великі і не завжди малі капітулюють. Фінляндія 1939-го мала приблизно стільки населення, як СРСР — солдатів, але здолати фінів Сталіну не вдалося. Афґанці також вистояли і не здалися.
Якщо ми знаємо, що бандити щодня вбивають українських людей, безжалісно руйнують все, що ще варто чогось на українській землі, то чому вдаємося до самообману? Якщо це — терористи, як це визнала Верховна Рада України, то слід діяти відповідно. Європейські політики можуть тиснути на українську владу —розмовляйте з бандитами, дайте їм «спеціальний статус», «припиніть однобічно вогонь», міняйте Конституцію тощо. Іншими словами — вас б’ють по правій щоці, то підставте їм ліву.
Але від рук окупантів не гинуть громадяни Європейського Союзу (ЄС), не їхні діти осиротіли, не їхні найкращі сини й доньки поплатилися життям і ходять каліками. Українські посадовці та дипломати мають обов’язок дбати про безпеку своїх кордонів, а за поради й допомогу слід чемно дякувати і не забувати, що було обіцяно на Майдані. І коли тобі хтось тобі допомагає, а натомість вимагає дій, що шкодять твоїй країні та народові, то це — не допомога, а шантаж.
Якщо РФ заперечує свою участь у неоголошеній війні Україні не тільки перед світом, але й перед власним народом, то слід Збройним силам України (ЗСУ) скористатися досвідом антитерористичної боротьби самої Росії й інших країн, скористатися досвідом боротьби з сепаратистами Хорватії, Франції, Іспанії й інших. В іншому разі й далі будуть гинути невинні люди. Погрози терористів на сході України створити «брудну бомбу» свідчать про те, що українським військовим слід попрацювати над «превентивними заходами», щоб запобігти такому вчинку.
Боротьба України за право вирішувати свою долю саме зараз є й боротьбою за право росіян на кращу владу. Знищення харчів є найкращим доказом того, що в Кремлі більше не керуються розумом. В час, коли у світі голодують сотні мільйонів людей, коли у самій РФ понад 20 млн громадян живе за межею бідності, російська влада знищує завезені сири, м’ясо, городину та фрукти. Це відбувається у країні, де ще донедавна люди цілували хліб, якщо він випадково випав із рук на землю! Релігія вважає такий вчинок гріхом, але Московський патріархат мовчить.
Пригадую свідчення колишнього совєтського дисидента Л. Копелєва, котрий був свідком грабунку більшовиками селян в Україні у 1932-1933 рр. Він розповів, як група державних карателів забирала в селянина все зерно. Мала дитина стояла біля мами й тримала в руці зварену картоплину, а один із карателів вихопив цю картоплину, кинув на землю і чоботом розчавив. Я це згадав, коли побачив як бульдозер втоптував сир у землю.
Невже у ХХІ ст. можливе таке варварство? Людина живе й усе життя вчиться, як вирощувати харчі, як їх здорово та смачно готувати. А в РФ змагаються, хто краще та чистіше знищить продукти харчування, щоб ними ніхто не міг скористатися!
Коли дехто твердить про те, що військового рішення на сході України не може бути, мені спадає на гадку приклад Ізраїлю, зусібіч оточеного недружніми країнами. А ця держава існує вже 70 років. Коли окупант захоплює територію, його виганяють. В Україні ж окупанти ставлять вимоги, до яких навіть країни ЄС ставляться прихильно, хоч свої банди поборюють усіма силами.
Україна визнана незалежною та суверенною державою, є членом різних міжнародних організацій і співзасновником ООН і вона повинна боронити свою територіальну цілісність і суверенітет, не піддаватися на шантаж і вказівки «великого сусіди», який так героїчно нищить продукти харчування.
Майже рік тому були укладені перші Мінські угоди. Минуло достатньо часу, щоб переконатися, що перемовини з терористами — пустопорожні, а їхні підписи під угодами варті не більше, ніж підпис російського президента під ґарантією територіальної цілісності України.
Порушення власного слова, міжнародного порядку та права — характерні риси терористів, котрі щодня стріляють по позиціях ЗСУ, це — риси кремлівського керівництва, яке задало тон своїм безпрецедентним прикладом порушення міжнародних домовленостей. Вершиною «завоювань» Москви стали не тільки окупація Криму, 298 жертв збитого малайзійського літака та чотири спалені авта спостерігачів ОБСЄ, але й тисячі вбитих і покалічених українців і мільйони цивільних заручників на сході України.
Цього не було б, якщо б Київ визнав, що на сході України воюють тільки терористи, а громадяни РФ, в т. ч. його реґулярне військо. І заявив, що це — спланована акція ворожої країни, вторгнення на українську територію. Що зараз йде неоголошена війна РФ проти України. Якщо це так, то слід діяти відповідно — звертатися до міжнародних організацій, судів і держав. Бо це є злочином, за який мають відповідати ті, хто його здійснив.
М. Сирук на сторінках газети «День» від 11.8.2015 описує запропоновану альтернативу Мінським домовленостям. Такий варіант запропонували А. Каратницький, старший науковий співробітник Атлантичної ради США, й А. Райлі, юрист-міжнародник і науковий співробітник британського політичного центру ResPublica. Вони написали спільну статтю під назвою «Якщо Мінські домовленості зазнають невдачі, примусьте за це заплатити Москву». «Для України настав час розглянути питання про оголошення РФ державою-окупантом і змусити її нести фінансову відповідальність за окупацію. Відповідно до статті 69 четвертого протоколу Женевської конвенції країна-окупант несе відповідальність за потреби населення. Зараз саме український уряд сплачує пенсії, постачає частину енергоресурсів, які споживають на окупованій території. Але ці витрати повинна нести виключно Росія, правова відповідальність якої за збитки від окупації випливає з поваги принципу територіальної цілісності, що міститься у статті 2(4) Статуту ООН та низки положень Європейської конвенції з прав людини», — йдеться в публікації.
Пояснювати людям потребу міжнародної фінансової допомоги, в час, коли вкрадені мільярди залишаються на рахунках державних злодіїв України, досить сумнівно. Майдан відбувся не заради того, щоб приховувати злочини українських посадовців, і не заради того, щоб не називати інтервента окупантом, бо йому це може не сподобатися. Вбиті та поранені російськими та проросійськими бандитами вимагають від української влади вдатися не тільки до ефективних оборонних заходів, але й прислухатися до альтернативи, запропоновану Каратницьким і Райлі — оголосити РФ країною-окупантом. Міжнародний трибунал повинен буде визнати провину окупанта і відповідно його покарати, щоб у майбутньому нікому не кортіло захоплювати чужі території та порушувати світовий порядок, міжнародне право, визнані світом конвенції та права людини.

Йосиф Сірка

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply