Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 15, 2017

Чи можна поганому танцюристові замінити ноги?

Автор:

|

Грудень 18, 2014

|

Рубрика:

Чи можна поганому танцюристові замінити ноги?

Революція гідності

Можна ствердити, що такого досі ще не бувало, бо лікарі вдаються до трансплантації нирок, серця, легенів і інших людських органів, але ніг іще ніхто не трансплантував. Навіть найкращі протези не зможуть цілковито замінити ноги. Звісно, політиків не можна прирівнювати до ніг, але їхні незграбні «політичні кроки» часто нагадують нездалі до танцю ноги.

Може, невдале порівняння викликане новим керівництвом України, яке у боротьбі з корупцією вирішило шукати «порятунку» в позиченнях із-поза кордону… На 24-му році незалежності та після двох Майданів це у багатьох викликає здивування, бо за той час в Україні виросло вже нове покоління, яке спромоглося організувати й успішно провести Революцію гідності. Тобто покоління, здатне до відповідальності, яке чекає на можливість служити країні та народу.
Було би цілковито зрозумілим, коли б коаліція у Верховній Раді України (ВРУ) працювала під гаслом: «Майдан живий, живе і буде жити!» Коли б оце гасло стало дороговказом після Майдану 2004-го, то можна було б обійтись без Майдану 2014-го. Тоді не було би ні студентських жертв, ні жертв «Небесної сотні», ні патріотичних жертв в Антитерористичній операції (АТО) і Крим був би українським.
Світ мало ознайомлений із мирними революціями, бо диктаторські режими їх знищують немирними засобами. Успішні криваві революції на кшталт Французької (1789-1793), яка дала світові Декларацію прав людини і громадянина, і більшовицької «Жовтневої» (1917), котра принесла людству доти не знану диктатуру та комуністичне рабство, тепер уже можливі хіба що в літературі чи кіно. Саме ці дві криваві революції є доказом того, що зміна влади та системи управління не завжди приносить користь суспільству.
Незважаючи на те, що Французька революція була кривавою, вона запровадила Конституційну монархію і стала прикладом для світу. Жовтнева ж революція стала «зразком» для тоталітарних режимів, ми це бачимо в Північній Кореї, і так було у Камбоджі. Тобто, не всяка переможна революція давала людям прогрес, бо саме Жовтнева принесла не тільки колишній Російській імперії терор і мільйони замучених голодом і холодом, розстріляних і закатованих людей — вона стала також моделлю для винищування незгодних із режимом в Азії, Африці та Південній Америці.
Мирна українська революція Майдану стала чимось протилежним до кривавих революцій. Вона не була «кровожерливою» чи «смертельною» для своїх ворогів. Кривавим виявився режим, проти якого вона була спрямована. Величезна відмінність між Французькою, Жовтневою революціями та Майданом полягає в тому, що в тих було насильство проти влади, а в Україні було насильство влади проти людей!
Значення цих революцій для еволюції людства оцінюватиме історія, але залишається доконаним фактом те, що у перших — перемогло насилля над режимом із величезними людськими жертвами, а на Майдані народ переміг насилля з певними жертвами. Саме це і є відображенням суті революцій — насильних і мирних!
З історії знаємо, що мало коли мирні протести чи революції увінчувалися перемогами. Численні мирні революції та протестні повстання національних меншин у Франції, Англії, Іспанії, Китаї, Росії, Індії чи деінде не зазнавали успіху. Успішними вони почали ставати з часів Празької «шовкової» революції. Вона виявилася вдалою, бо нею керувала чеська інтеліґенція на чолі з Вацлавом Гавелом, що й призвело до зруйнування комуністичної системи.
Чехо-Словаччині вдалося не тільки позбутися комуністичної диктатури, а й ліквідувати її «праву руку» — державну таємну поліцію та дозволити кожному «зазирнути» до прихованих матеріалів, за якими переслідували не тільки дисидентів. Чехо-Словаччина провела люстрацію, яка допомогла позбавитись старих комуністичних кадрів, хоча не вдалося зробити остаточну чистку, про що свідчать такі типи, як колишній президент В. Клаус і сучасний — К. Земан.
Цілком інакше пройшла українська Революція гідності. Тут і досі є затримка з люстрацією, а до ВРУ знову потрапили люди, котрі голосували за диктаторські закони та є пов’язані не тільки з корупцією, сепаратистами, терористами, а й із відвертою антидержавною діяльністю. В Україні й досі при владі перебувають злочинці. Вони сидять на високих посадах, у парламенті, в судах і беруть далі хабарі за «правильні рішення суду», а таємні акти КГБ на громадян України й зараз є закритими для більшості. Таким чином, судді, які вчора ухвалювали вироки осуду мирних демонстрантів, сьогодні захищають тих, хто давно мав сидіти за ґратами або мовчати вдома.
Жодна посткомуністична країна не знала такого масового прояву творчого протесту, яким був Майдан 2014 року! І все ж жодна із цих країн не запрошувала до влади для боротьби з корупцією закордонних фахівців!
Із незрозумілих причин українські очільники заговорили про залучення до міністерств чужинців, забуваючи про те, що тисячі українських молодих фахівців здобули освіту у першокласних університетах Європи, США та Канади, пройшли стажування і набули не тільки знання, але й практику. Чому влада не звертається по їхню допомогу у боротьбі з корупцією та бюрократією?
Звісно, закордонну підтримку слід і конче потрібно використовувати, але для цього існує інститут радників, конcультантів, послугами яких користувалися і користуються не тільки президенти України, але й інших держав. У народі кажуть, що поганому танцюристові ноги перешкоджають! Може, слід над цим подумати й українським керівникам, а не шукати «фахівців», котрі би «замінили ноги поганому танцюристові».
Звісно, не будемо порівнювати Шовкову, Помаранчеву, Трояндову чи якусь іншу революцію з Революцією гідності, бо у всіх були різні умови, різні сусіди. Якщо у чехів і словаків не було сусідів, котрі би безпосередньо втручалися в їхні внутрішні справи, то українцям у цьому не пощастило! Сусід-хижак України не тільки втручався у боротьбу майданівців із владою, але й загарбав українську територію й організував і досі спонсорує сепаратистів, хоча в себе таких — немилосердно нищить.
Політика міністрів-ґастарбайтерів нагадує «політику» Путіна з його «зеленими чоловічками». Може, було би правильніше запросити на посаду Президента України ізраїльського прем’єр-міністра Натаньягу, котрий має щоденний досвід не тільки з боротьби за цілісність і безпеку Ізраїлю, а й з корупцією?
Приклади з російськими «фахівцями» в уряді Януковича аж ніяк не сприяють політиці нового уряду України, яка шукає міністрів поза своїми межами, замість використовувати власні патріотичні фахові сили.
Дуже можливо, що вихідці з комсомолу пригадють з історії, що після 1917-го в уряді большевиків було повно «інтернаціоналістів», котрі розбудовували комуністичну імперію. За 97 років багато що змінилося: зникла імперія, яку розбудовували «інтернаціональні кадри», постали незалежні країни, котрі мають достатньо власних патріотичних кадрів, що володіють не тільки знаннями, а й державною та міжнародними мовами (а державну конче потрібно знати, бо такий закон у світі, якщо хочеш працювати для держави).
«Новаторство», яке практикують в Україні — спершу посада, а потім навчання державної мови — не виправдалося. Азаров був міністром і головою уряду, а державною мовою так і не оволодів. Тому не хотілося б, аби й інші незнайки державної мови наслідували його.
Ідеї Майдану — унікальні, і потрібно прочистити дорогу, щоби їх застосувати, бо творили їх не чужинці, а українці своїм серцем і душею. Чужинці ж приїздили на Майдан, аби переконатися, що таке «видовище» можливе у ХХІ ст., коли режим хотів знищити людську гідність задля власної наживи. Світ переконався, що нахабний, брутальний і кривавий режим можна подолати мирно.
Жодна революція не закінчується успіхом, якщо не втілювати її ідеї в життя. А Революція гідності щойно відзначила свою першу річницю, і на нас всіх лежить відповідальність, щоби її ідеї запроваджувались у життя, бо вони варті того не тільки для сучасного, але й прийдешніх поколінь.
Майдан живе і повинен жити далі, він має стати для України дороговказом, а не можливістю «позичати розум», якого досить і в українських патріотів, бо сучасні комунікайційні досягнення надають змогу до здобуття всіх знань.
І виникає враження, що українські очільники, котрі під час Майдану часто виступали на трибуні або й з’являлися на барикадах, забули про тих, хто брав участь у ньому. Завдяки Майдану й розпочалося «життя» громадського суспільства. І саме нинішніх очільників України стосуються слова відомого філософа та в’язня совєтських таборів Євгена Сверстюка: «Іноді забувають, що без особистого не буває громадського, без індивідуального немає людини».
Отже, нам слід думати, як залучити патріотів-фахівців до розбудови держави, щоби жертви людей, які поклали свої життя на вівтар Вільної України, не виявилися даремними. Саме в цьому розумінні слід жити, щоби Майдан був присутнім постійно.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...