Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Чи бракує розумних українців?

Автор:

|

Березень 07, 2013

|

Рубрика:

Чи бракує розумних українців?

Якщо придивитися до представників влади Януковича, то виникає враження, що серед українців немає розумних людей, які би могли провадити міністерствами. До українців зараховуємо всіх жителів України, які народилися в країні та стали її громадянами. Звісно, є й українці, які народились поза межами країни та набули громадянство з різних причин. Такі випадки є й у інших країнах світу, де етнічність уже настільки перемішана, що її важко встановити.

У світі так заведено, що національні уряди складаються з національних кадрів, а законодавство переважно забороняє ставати президентом, прем’єром, міністром чи обіймати певні державні посади особам, які не народились у цій країні. Та все ж поодинокі випадки трапляються, коли добре відомий фахівець, політик стає винятком із правила. Але ви не знайдете країни у світі, де би прем’єром, міністром чи іншим високим державним службовцем була людина, яка не тільки не знає державної мови, але й не розуміє її!
В Ізраїлі навіть не можна собі уявити, щоби головою уряду або міністром став палестинець, який на нинішній території народився, тут проживає все життя й фактично є громадянином Ізраїлю! А в Україні президент, схоже, вибирає на важливі міністерства людей, які не тільки є далекі від української мови, а й не народилися тут або «переселились» в Україну лише задля бізнесу! Саме таке враження було з призначенням на міністра Саламатіна, а не зникло воно й із його заміною на Лебедєва, а також із декотрими іншими призначеннями. Скидається на те, що коли хочеш бути міністром чи прем’єром в Україні, то народись у Росії, а за походженням треба бути росіянином або євреєм.
Звичайно, що національне походження не повинно бути перешкодою, аби займати державну посаду, якщо ти – рівноцінний громадянин країни та добрий фахівець. Саме «якості» декотрих українських посадовців ставлять під сумнів їхню здатність служити країні та її люду. Найкращим прикладом непрофесійності на державній посаді є голова уряду Азаров, який не здатен запровадити потрібні реформи, які би призвели до справжнього покращення життя населення України. Другим кричущим руйнівником колись високопрофесійної освіти в Україні став українофоб Табачник, який уже три роки безкарно руйнує не тільки освіту в Україні, а й винищує «історичне коріння» українців, викреслюючи з підручників історії всі згадки про українську боротьбу за незалежність, про українських національних героїв.
Зрештою, сам Янукович уже кілька разів критично висловлювався на адресу Табачника, навіть «забрав» із-під його контролю молодь, але на посаді все ж залишив (може, щоби той мав більше часу руйнувати освіту)! Здається, що, навіть перебуваючи на посаді президента, Янукович уже не може змінити міністра, бо їх призначають у Кремлі! Тобто, якщо Янукович стане губернатором Малоросії (до чого його заохочують у Кремлі та Табачник), то мало що зміниться — хіба титул.
Українці відомі в діаспорі як трудящий народ, який уміє працювати та вчитися, і саме українська діаспора може показати п. Януковичу, що серед 20 млн діаспорних українців є приклади, які гідні наслідування співвітчизниками в Україні. Чи не до найбільших прикладів належить син українських еміґрантів у Канаді Рамон Джон Гнатишин (1934-2002), який був Ґенеральним ґубернатором Канади (1989-1995). Рой Романов у провінції Саскачеван був міністром і головою провінційного уряду (1991-2001), а Ед Стельмах у провінції Альберта був прем’єром (2006-2011). Зрештою, і в Європі чимало українців-діаспорників показало свої бездоганні якості фахівців, зокрема в Чехо-Словаччині, Польщі та навіть у Франції, де в 1992-1993 рр. головою уряду був українського походження (по батькові) П’єр Береговий (1925-1993).
За 22 роки існування незалежної України можна було переконатися, що в Україні є кваліфіковані й освічені політики, які здатні керувати окремими галузями економіки. Влада Януковича створює таку атмосферу, що, мовляв, якщо розмовляєш українською, а ще й українець, то ти не можеш належати до владної структури. Тому цілковито можна погодитись із думкою заступника голови УРП Р. Новоженця: «Призначення до складу Кабінету Міністрів України ще раз підтверджує окупаційний характер нинішньої влади на чолі з Януковичем. Серед керівників вищого рівня виконавчої влади в Україні українці за національністю є, радше, винятком, аніж правилом. На тому тлі, що в Україні 78 % населення є етнічними українцями, кадрова політика президента Януковича (етнічного білоруса) усе більше нагадує політику апартеїду Південно-Африканської Республіки” (Ігор Голод «Троянський кінь», «Міст» № 2 за 2013 рік).
Дивує лише, що Кремль нагороджує п’яту колону ворогів української мови: С. Ківалова, В. Колесніченка, О. Царьова, Д. Шенцева, Ю. Болдирєва, а пропустив таких «заслужених» поборників усього українського як Д. Табачник і П. Симоненко, а також самого того, хто уможливлює порушення Конституції щодо державної мови, — Головнокомандувача антиукраїнської політики В. Януковича. Можливо, що його нагородять пізніше, коли позбавлять престижного президентського титулу.
Народ, який є формально нащадком Трипілля та Великої Скіфії, нічим не гірший за своїх сусідів і інші народи світу. Він мав своїх козаків, Хмельницького, Шевченка, Гоголя, Корольова, Архипенка, Пінзеля, Лисенка, Пулюя, Грушевського й тисячі геніїв, які зуміли пронести ідею української мови, української нації, української держави. Тому дивує теперішня байдужість українців, які знають, що антиукраїнський рух, спонсорований із-за кордону, є негуманним, ворожим і спрямованим не тільки проти української держави, а й проти кожного громадянина України.
Боротьба проти української мови в Україні є боротьбою проти елементарних прав людини, і коли Ківалов за нагороду з Москви обіцяє Путінові змінити Конституцію, щоби домогтися встановлення російської мови, то такому політикові слід сказати: «Чемодан, вокзал, Расєя». З історії відомо, що п’ята колона була джерелом несправедливості, страждання та смерті. І саме це треба мати на увазі, коли цю ворожу силу нагороджують поза межами країни!
Українцям конче потрібно повчитися в Ізраїлю, як своє захищати, як допровадити до відома світу, що злочин проти людства був і що треба докласти зусиль, аби він ніколи більше не повторився. Тому доречно пригадати, що Європейський парламент поставив злочини нацизму та сталінізму на один рівень і затвердив День пам’яті жертв сталінізму та нацизму. Отже, яким чином могла пройти 23 лютого ц. р. у Харкові колона з портретом ката народів Сталіна?
У Німеччині за будь-яку нацистську символіку карають, а найбільшого ката України ще вулицями носять! Не можна собі навіть подумати, щоби в Ізраїлі хтось вийшов на вулицю з портретом Гітлера. Гадаю, його би люди разом із його носіями притоптали, а в Україні комуністи — безпосередні нащадки кривавого режиму большевиків, покликаються на свободу, право демонстрації, яких вони самі за 70 років своєї влади не дозволяли.
Дуже дивно, що в українських медіа часто лунають слова «надії»: мовляв, ми пережили Сталіна, пережили Брежнєва, переживемо і Януковича, якось воно буде! Що «воно якось буде», то це – правда, але пережити когось іще не означає, що ми позбудемося того режиму. Леніна змінив Сталін, а потім особи змінювалися, а режим – залишався.
Тому потрібно в Ізраїлю вчитися, як будувати державу, як запроваджувати державну мову, як довести до відома світу, що був страшний Голодомор, який не тільки зламав українцям хребет, але й позбавив їх волі до боротьби. Ізраїль оточений ворогами з усіх боків, а в Україну напрошується «братній народ», чия влада вимагає від українців 7 млрд USD за ґаз, якого не відібрали, а ворогів нашої мови нагороджує своїми державними орденами. Існування й процвітання Ізраїлю повинно бути прикладом для кожного українця, бо Мойсей водив своє плем’я пустелями 40 років і вивів на волю, а Янукович може за чотири роки запровадити людей у ярмо, із якого потрібно буде знову вибиратися, принаймні, 40 років!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...