Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Sep. 20, 2017

Чотири фігури виборчого гамбіту

Автор:

|

Липень 28, 2017

|

Рубрика:

Чотири фігури виборчого гамбіту

Чи стало несподіванкою позбавлення Михайла Саакашвілі українського громадянства? Ще й як! Колишній грузинський президент теперішньому українському ще 26 липня вранці нічим реально не загрожував. Але тепер усе може повернутися інакше.

Петро
Наприкінці 2013-го чулося риторичне запитання: «І хто сказав тому Януковичу бити студентів на Майдані? Сам себе підставив!». Гуляла й версія, що міг і не знати. Для нас це зараз не важливо. Цікаво інше — хто підказав Петрові Порошенку такий перший хід нової президентської кампанії? Бо хотів він того чи ні, але вона взяла старт саме отим скандалом із громадянством колишнього приятеля Міхо. І тут уже наш ґарант знав, що діє. Бо указ таки він підписував.
Тому спершу треба розібратися у мотивах. А вони можуть бути пов’язані лише з наступними виборами. Якщо придивитися до крутих поворотів політичної кар’єри Петра Олексійовича, то побачимо його дивовижну властивість у потрібний момент з’являтися на гребені революційної хвилі.
Необережно опинившись на 11-му місці у списку Медведчукової СДПУ(о) перед парламентськими виборами 1998 року, він через чотири роки вже був у команді Віктора Ющенка, а ще через неповних три ледь не став прем’єр-міністром. Поступився цією посадою Юлії Тимошенко, отримавши іншу й також дуже високу — секретаря Ради з національної безпеки й оборони (РНБО).
До грудня 2012-го служив міністром економічного розвитку та торгівлі при президентстві Януковича, а через півтора року вже сам став головною дійовою особою президентської інавгурації. Бо непомітно вийшовши з-за спин невиразної трійки лідерів Євромайдану, взявся зупиняти невідомо й досі ким пригнаний на Банкову бульдозер. А далі ми почули, що у критичний для Вітчизни історичний момент немає часу на тривалі вибори і треба вирішити все в один тур. Паралельно рейтинґи твердили, що найвищі шанси саме у Петра Порошенка. Ці пазли зійшлися у свідомості людей і клацнули!
Ми нічого не ставимо під сумнів. Але при усій повазі до суверенітету всенародно обраного Президента констатуємо: якщо, упаси Господь, станеться третя революція, то опинитися на її гребені Петрові Порошенку вже не вдасться. А досвід втрати посади секретаря РНБО вчить, що владу легше здобути, ніж втримати.
І ще — мотив. Але вже не раціональний, а емоційний, особистий. Як пише «Українська правда», 14 червня на телеканалі ZІK в ефірі програми Михайла Саакашвілі «Інша Україна» транслювали пісню «Шоколадна дупа», де персонажем був… Петро Порошенко. Образився.

Міхо
«Я живу в Україні вже понад 13 років, я брав участь у трьох революціях: Революції на граніті і двох Майданах. У мене лише одне громадянство — українське, й їм не вдасться мене його позбавити», — цитували 27 липня п. Саакашвілі інтернет-видання України. Важко сказати, як він вичислив стаж свого українства, адже з 2004-го по 2013 рік жив у Грузії як її президент. Але тут важливо не як рахував, а для чого. Ось цей уривок із нашої Конституції, багато чого підкаже: «Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою». На відміну від США, де кандидат у президенти має бути народжений на території держави, в Україні такої вимоги немає.
Затримка лише з тими десятьма останніми перед днем виборів роками. Хоча, знаючи вітчизняні політичні реалії, можна не надто тим перейматися. Головне, який буде залучений ресурс і наскільки потужною виявиться пропагандистська кампанія. Теоретично можливий унікальний випадок, що побувши колись президентом однієї держави, конкретний політик стане згодом президентом в іншій.
А якщо оті десять останніх років трактуватимуть за буквою Закону а не за принципом революційної доцільності? То це ще більше додасть голосів Михайлу Саакашвілі і його партії! Переслідуваних у нас люблять. Тоді в пропаганду одразу закинуть тезу «Влада злякалася й усуває конкурента брудними методами!» То чи не краще усунути його завчасно, позбавивши громадянства? Комусь здавалося, що краще. А вийшло, як завжди. І згадану тезу вже запустили. Врешті-решт, навіть якщо п. Саакашвілі не зареєструють кандидатом, то цю перешкоду набагато легше обійти, ніж вимогу Конституції про десять років поспіль. Кандидатом висунуть когось іншого. І він пообіцяє, що першим указом поверне Михайлу Саакашвілі українське громадянство, а потім запропонує його на посаду прем’єр-міністра.
Беремося назвати двох людей, котрих хоч зараз можна «розкручувати» для виконання такої ролі. Перший — народний депутат Сергій Лещенко, вправний журналіст і оратор, відомий борець із корупцією. Його козир — молодість. А є й із досвідом. Торік 27 листопада на першому масовому мітинґу створеної п. Саакашвілі партії «Рух нових сил» бачили Інну Богословську. Вона має усі шанси дистанціюватися від «реґіонального» минулого, залишившись при цьому «своєю» для значної частини виборців.
Хтось скаже, що за них не проголосують. Але так можуть казати лише люди, котрі досі не збагнули очевидного — в сучасній Україні політтехнології вирішують все. До президентських виборів ще майже два роки. Часу більш ніж достатньо. А у скептиків спитаю: «Коли на Євромайдані вперше пролунало «Зека — на нари!» ви б повірили, що через півроку Україна обере Петра Порошенка?»

Народ
Як він проголосує наступного разу, сказати важко. Це залежить, повторимося, від технологій. А от сучасні мотиви та настрої можна вказати. І тут уже справа технологів розвинути їх чи пригасити.
Те, що називають електоральною базою, у п. Порошенка зараз надто розмите. Колись він був значною мірою кандидатом західних областей. Але політичні сили націоналістичного напряму виявилися обділеними владою й перебувають зараз хай і не у жорсткій, та все ж в опозиції до нього. І підіймати виборців на його користь не будуть. Хіба би у другий тур вийшли Петро Порошенко і Віктор Медведчук. Але таке зараз навіть у жанрі фантастики є категорично неможливим.
Тепер настає черга вирішувати долю виборів тим областям, що були колись базовими для «реґіоналів» і комуністів. Ці дві партії у масовій свідомості вдалося дискредитувати. Але націонал-демократами мешканці цих теренів так і не стали. Й утворений у масовій свідомості вакуум може заповнитися ким завгодно, але не правими силами і не чинною владою.
Згадаймо Кривий Ріг. Коли тут було призначено повторні вибори міського голови, то Юрій Вілкул, проти котрого виступали націонал-демократи, отримав у півтора рази більше голосів, ніж на виборах основних. Тривожний дзвіночок для Банкової пролунав також із оголошенням результатів виборів міської ради Маріуполя. Дуже показовими є й підсумки виборів у територіальних громадах.
Колись на Євромайдані скандували «Лідера!». Основна частина України більше не скандує. Вона того лідера чекає. Й ретельно зважує. Якщо станеться відвертий біло-голубий реванш, західні області його не сприймуть. І тоді новий Майдан, із якого Україна вже не вийде цілою. Якщо ж переможе партія однозначно проєвропейського реформатора Михайла Саакашвілі (навіть без нього самого, як негромадянина України), масові протести не наважиться затівати ніхто.
Але чи готові проголосувати за «Рух нових сил» області з вакуумом в електоральних симпатіях? Однозначно — так! Бо що б там не казали, а голосуватимуть за Міхо. І для цього є більш, ніж достатньо причин.
Офіційна пропаганда давно створила дуже привабливий образ. Як президент Грузії він провів успішні реформи, викорінив корупцію, навів лад, створив дієздатну й чесну поліцію, підвищив рівень життя людей. Але його усунули політичні сили, таємно підтримані Москвою. Скільки тут правди — неважливо. Образ закріпився і працюватиме.
Жорсткий критик Путіна — ще один аргумент «за». Бо настав час позбуватися міфу, начебто області, про які йдеться, відверто проросійські. Якби це було так, то не тріснув би так ганебно кремлівський проект «Новоросії». Хлопці з тих країв зараз б’ються з ворогом і гинуть на фронті за Україну. Тільки вони її бачать дещо інакшою. І на Європу вже дивляться без страху. Один «безвіз» чого вартий!
А жорсткий критик чинної влади — це взагалі чудово. Прямо в «десятку». Крім цього, однозначно не олігарх, не має заводів і фабрик, не обріс кумами і сватами, не опирається на реґіональний клан. Врешті, компромісна фігура, що не викликає несприйняття. Якщо хочете знати, то за нього проголосують навіть махрові сталіністи. Бо грузин.

Світ
Якщо в Україні ще чуються поодинокі схвальні голоси з привиду цього позбавлення громадянства, то за її межами реакція однозначна — спантеличення з наступною критикою вчинку Петра Олексійовича. Досить переглянути сайт «Голосу Америки», щоб відчути ударну хвилю від вибуху інформаційної бомби.
Розгублені навіть досвідчені журналісти й експерти. А цей настрій передаватиметься й читачам. Ось, наприклад, що відчуває Емілі Тамків, журналістка видання Foreign Policy: «Я щойно написала новину про позбавлення Саакашвілі громадянства України і не знаю, як її розуміти». Дмітрі Закс із агенції France Presse назвав це рішення несподіваним і констатував, що п. Порошенко прибрав політичного опонента, борця з корупцією. У такій самій тональності лунають й інші вислови. І лише Сергій Куделя, професор політології Університету Baylor у Техасі, вдався до витонченої іронії: «Позбавлення громадянства опонента в особі Саакашвілі це гуманніше рішення, ніж убивство, чи ув’язнення. Чи не так, п. Порошенко?».
Розгубленість вляжеться. Прокинеться традиційний для демократичного світу прагматизм. Аналіз ситуації сформує висновок: «Україні треба ще більше допомогти». А у дужках, винятково для внутрішнього користування, впишуть, що з правильним вибором влади включно. Про це не будуть твердити вголос. Просто формуватимуть відповідний ресурс. Свій «План Маршалла» для України — це добре. Але чи не чекає його така ж сама доля, що спіткала попередні добрі наміри?
Невідомо, чи твітнув уже щось із цього приводу Дональд Трамп. Але кількома днями раніше він писав про «Спроби України саботувати кампанію Трампа». Звісно, американський президент не вважає, що вся наша держава займалася цим саботажем. Він може персоніфікувати це в особі Петра Порошенка. І саботувати його виборчу кампанію. Мабуть, це буде не зовсім коректно, зате цілком у стилі мільярдера.
І на останок. Нещодавно Петро Порошенко побував з візитом у Грузії. І почув там запитання про можливість екстрадиції Михайла Саакашвілі, проти котрого на етнічній батьківщині порушено кілька карних справ. Тоді його як громадянина України не можна було видавати. А зараз?
Політика не настільки чиста річ, щоб було у ній щось неможливе. Але якщо прибирати політичного опонента аж таким чином, то краще тоді взагалі не йти на вибори. Україна такого не подарує!

Мирослава Колядинська

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...